Рішення № 79714981, 17.01.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/499/15-ц

Провадження № 2/761/124/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді Притули Н.Г.

при секретарі: Припутневич В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

05 січня 2015 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить: в рахунок виконання основного зобов'язання відповідача щодо оплати заборгованості в розмірі 1 986 386,91 грн. з яких: сума заборгованості за кредитом - 1 007 891,74 грн., сума заборгованості за відсотками - 978 495,18 грн. за Договором про надання споживчого кредиту №11360775000 від 17.06.2008 року, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №88267 від 17.06.2008 року шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем АТ «Дельта Банк», а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат загальною площею 56,40 кв.м.

Вимоги обгрунтовані тим, що 17 червня 2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11360775000, згідно умов якого остання отримала кредит у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 14,5 % річних на строк з 17 червня 2008 року по 18 червня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, 17 червня 2008 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким передано в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

У подальшому 08 грудня 2011 року між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі щодо даного кредитного договору.

Як зазначає позивач, Банком виконані належним чином умови договору та надані кошти, проте відповідач умов договору не виконує та кредитні кошти не повертає, а тому утворилась заборгованість, яка станом на 01 жовтня 2014 року складає 1 986 368,91 грн. У зв'язку з порушенням строків сплати кредиту та відсотків за користування ним, позивач, як зазначено в позові, має право на дострокове погашення всієї суми заборгованості за рахунок іпотечного майна.

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на «ОСОБА_1».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 15 червня 2015 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Зазначене рішення було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015 року рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 15.06.2015 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 17.09.2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11.02.2016 року справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та була розподілена на суддю ОСОБА_2

В зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 на підставі розпорядження керівника апарату від 22.11.2017 року було проведено повторний авторозподіл справи та справа надійшла в провадження судді Притули Н.Г.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомив. В матеріалах справи міститься заява представника позивача про слухання справи в його відсутність в якій він зазначає, що підтримує заявлені вимоги та просить їх задовольнити.

Відповідач та її представник в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили. Водночас до суду надійшли пояснення представника відповідача в яких він зазначає, що сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема і в спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Позасудове врегулювання шляхом укладення договору про задоволення вимог позивачем не здійснювалося. Державна реєстрація відступлення права вимоги за іпотечним договором позивачем не здійснена, а тому і не можна вважати вчиненим правочин щодо уступки прав за іпотечним договором.

А тому відповідно до положень статті 223 ЦПК України суд продовжив слухання справи у відсутність сторін.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Вивчивши матеріали справи, врахувавши пояснення відповідача, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Як встановлено в судовому засіданні, 17 червня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11360775000, згідно умов якого Відповідач отримала кредит у розмірі 80 000,00 доларів США зі сплатою 14,5% річних на строк з 17 червня 2008 року по 18 червня 2018 року.

Згідно умов договору повернення кредиту має здійснюватись шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1 270,00 доларів США згідно Графіку платежів, який є додатком №1 до Договору (пункти 1.1., 1.2.2., 1.3.1., Договору).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 02.08.2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2008 року № 11360775000 в сумі 1 045 317,10 грн. (справа № 761/11151/13-ц).

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 07.05.2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа №22-ц/796/1602/2015) відмовлено в задоволенні позовних вимог так як не встановлено розміру заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору, за умови невиконання боржником грошового зобов'язання у повному обсязі, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань взагалі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 січня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 21.01.2016 року залишено без змін.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №11360775000, 17 червня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №88267, згідно умов якого передано в іпотеку банку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до договору дарування від 14 квітня 2008 року. Пунктом 1.2 Договору визначено заставну вартість предмета іпотеки 731 235,00грн..

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

08 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі і щодо кредитного договору від 17 червня 2008 року, укладеного з відповідачем. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстровано в реєстрі за №3749.

Як вбачається з Інформаційної довідки від 13.08.2018 року, 09.11.2012 року було зареєстровано обтяження квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 08.12.2011 року.

Як зазначає позивач, внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань станом на 01 жовтня 2014 року у неї утворилась заборгованість у розмірі 153 327,17 доларів США (еквівалент в гривні станом на 01.10.2014р. по курсу НБУ (100 доларів = 1295,5218 грн.) - 1 986 386,91 грн., з яких: тіло кредиту - 77 798,13 доларів (еквівалент в гривні - 1 007 981,74 грн.); відсотки - 75 529 04 долари США (еквівалент в гривні 978 495,18 грн.); сума простроченої заборгованості: за тілом кредиту - 33 471,29 доларів США (еквівалент в гривні - 433 627,86 грн.); відсотки 39 978,18 доларів США (еквівалент в гривні - 517 926,04 грн.).

08.10.2014 року на адресу ОСОБА_1 ПАТ "Дельта Банк" направив досудову вимогу про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та обов'язок сплатити заборгованість. Крім того, даним листом боржника попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання даної вимоги у визначений термін.

ПАТ "Дельта Банк" в позовних вимогах просив визнати за ним право власності на передану в іпотеку квартиру.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається зі змісту договору іпотеки № 88267 від 17 червня 2008 року, укладеного між сторонами, в розділі 4 обумовлено право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання відповідно до умов договору та Закону України "Про іпотеку", з інших, передбачених законодавством України, підстав.

В п.п. 4.4, 4.5 цього договору зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду здійснюється відповідно до чинного законодавства, звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України "Про іпотеку".

Розділом 5 передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України "Про іпотеку"; отримання права продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі.

Також сторони зазначили, що позасудове врегулювання може бути застосовано сторонами в будь-який момент звернення стягнення на предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення іпотекодержателя до суду з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому стаття 37 Закону України "Про іпотеку" не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Разом з тим згідно з частиною першою статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року N 1953-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року N 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою подаються оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Зазначений правовий висновок щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 14-38цс18.

А тому з врахуванням встановленого в судовому засіданні, оцінивши надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Відмовити в позові Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки- в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 28 січня 2019 року

Суддя: Н.Г.Притула