Рішення № 79705021, 27.12.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15037/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Єршової Л.С.,

за участю секретаря судового засідання Радзімовської Р.О.,

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, стягнення моральної шкоди та судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту патрульної поліції, у якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАВ №521734 від 07.08.2018 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_3, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 122 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі; стягнути з відповідача матеріальне відшкодування понесених судових витрат у загальному розмірі 4513,80 грн. та моральну шкоду у розмірі 600,00 грн. Позовна заява обґрунтована тим, що винесену відповідачем постанову слід скасувати, так як, на думку позивача, відповідач, приймаючи оскаржувану постанову допустив неповноту і однобічність при з’ясуванні всіх обставин справи, а відповідно не надав їм належної оцінки, внаслідок чого необґрунтовано зробив висновок про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 29.08.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху у зв’язку з невідповідністю вимогам ст.161 КАС України, які були усунені позивачем 07.09.2018 року.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Єршової Л.С. від 12.09.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження з призначенням справи до слухання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 07.11.2018 року було задоволено клопотання представника Департаменту патрульної поліції та залучено його до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Окрім того, ухвалою від 07.11.2018 року до справи були залучені пояснення третьої особи щодо предмету спору, згідно з якими Департамент патрульної поліції заперечував проти задоволення вимог ОСОБА_1, посилаючись на те, що відповідач при винесенні постанови діяв відповідно до приписів законодавства.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, оскільки на місці, де позивач припаркував свій автомобіль, дійсно на асфальті є зображення біло-синього кольору, але воно ніяк не схоже на знак горизонтальної розмітки 1.30, зображення, розміри та кольорову гамму якого визначено і затверджено у Розділі 34 Правил Дорожнього руху, затверджених Постановою КМ України від 10 жовтня 2006 року №1306.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Суд встановив, що 07.08.2018 року о 09 год. 37 хв. щодо позивача ОСОБА_1, який керував автомобілем марки «Renault Duster», державний номер НОМЕР_1, у м. Одесі по вул. Старосінна площа, 1-а, та здійснив зупинку на місці, позначеному дорожньою розміткою 1.30, на яких дозволено зупинку транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю, або водії, які перевозять водіїв з інвалідністю, інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_3 була складена постанова серії ЕАВ №521734 від 07.08.2018 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч .5 ст. 122 КУпАП і застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1020 гривень. (а.с.8)

Згідно з п. 8.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2006 року №1306, дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

У своїх позовних вимогах ОСОБА_1 вказує про те, що він, дійсно, 06.08.2018 року припаркував свій автомобіль марки «Renault Duster», державний номер НОМЕР_1, у м. Одесі по вул. Старосінна площа, 1-а, на місці, на якому дійсно на асфальті є певне зображення, але воно ніяк не схоже на знак горизонтальної розмітки 1.30, зображення, розміри та кольорову гамму якого визначено і затверджено у Розділі 34 Правил Дорожнього руху.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10 жовтня 2011 року №1306.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов’язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Особа, яка створила такі умови, зобов’язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган (п.1.5 ПДР України).

Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 5 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у випадку, зокрема, зупинки чи стоянки транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 1 Розділу 34 Правил дорожнього руху лінії горизонтальної розмітки мають білий колір. Горизонтальна розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять інвалідів чи на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід».

Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 визначено, що на майданчиках для паркування обов’язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.

У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.

Виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що позначено дорожньою розміткою 1.30, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), створює об’єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Як встановлено в ході розгляду справи позивач не заперечує сам факт зупинки на місці, де було зображено відповідний знак білого кольору, що підтверджується наданими третьою особою доказами фотофіксації правопорушення, з яких вбачається, що місце для інвалідів, на якому припаркувався позивач, позначено чіткою розміткою, із зображенням людини на інвалідному візку; інвалідності позивач ОСОБА_1 не мав та не перевозив осіб з інвалідністю, на автомобілі не встановлений розпізнавальний знак «водій з інвалідністю», а тому не вправі був зупинятися на паркувальному місці, яке позначене дорожньою розміткою 1.30.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності на місці зупинки відповідного дорожнього знаку, який позначав би, що це місце для паркування саме інвалідів, оскільки частиною 5 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у випадку, зокрема, зупинки чи стоянки транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою. Тобто місця для інвалідів позначаються або дорожніми знаками, або дорожньою розміткою, зокрема дорожнім знаком 7.17 або дорожньою розміткою 1.30.

Відповідно до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи , та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів, показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи.

Докази, які б спростовували факт порушення позивачем частини 5 статті 122 КпАП України, судом не встановлені.

Крім того, позивачем зі свого боку не надано суду жодних доказів щодо не скоєння ним правопорушення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача про визнання недійсною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, а також стягнення матеріальної та моральної шкоди є безпідставними, та постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №521734 від 07.08.2018 року є законною та обґрунтованою.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат та моральної шкоди, суд вважає їх недоведеними та необґрунтованими.

Таким чином, заслухавши доводи представника позивача, дослідивши пояснення представника третьої особи та матеріали справи, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 6, 7-9, 11, 77, 160, 162, 163, 242, 250, 257, 268-272, 286 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенанта поліції ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, стягнення моральної шкоди та судових витрат, - залишити без задоволення.

Постанову серії ЕАВ №521734 від 07.08.2018 року про притягнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122 КУпАП, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції ОСОБА_3, - залишити без змін.

На підставі ч. 2 ст. 271 КАС України копії рішення невідкладно видати учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано 27 грудня 2018 року.

Суддя Л. С. Єршова