Рішення № 79703509, 07.02.2019, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/14475/18

Провадження № 2/520/686/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2019 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря – Баранової Ю.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_4 патрульної поліції – ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_4 патрульної поліції національної поліції України – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_4 патрульної поліції, ОСОБА_4 патрульної поліції національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями,

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації м. Одеса, вул. Островського, буд. 12, користь на відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 000 гривень, яка була завдана протиправними діями інспектора патрульної поліції 4 батальйону 4 роти ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси ОСОБА_7, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України; а також стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України судові витрати.

В обґрунтування свого позову посилаються на те, що 07 жовтня 2017 року інспектором патрульної поліції 4 батальйону 4 роти ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси ОСОБА_8 винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу.

Вважаючи дану постанову незаконною, позивач оскаржив її до суду в результаті чого, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 травня 2018 року у справі № 523/14888/17 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 4 батальйону 4 роти ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси ОСОБА_7, ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси Департаменту патрульної поліції НПУ про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії АР № 376740 від 07.10.2017 року.

У зв’язку з тим, що протиправне притягнення позивача до адміністративної відповідальності завдало йому значних моральних страждань, які полягають у душевних стражданнях з приводу доказування своєї невинуватості, було принижено його честь та ділову репутацію, через що було порушено нормальний спосіб життя, у зв’язку з чим позивач доклав неймовірні зусилля для доведення своєї невинуватості в суді, налагодження та організації звичайного способу життя, просить стягнути з відповідача 120 000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою судді від 09.10.2018 року провадження у справі було відкрито та призначено підготовче засідання.

В подальшому, ухвалою суду від 21 грудня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.74, 76, 77 ЦПК України.

У судове засідання з’явився позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, які свої вимоги підтримали в повному обсязі, з підстав викладених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_4 патрульної поліції – ОСОБА_5, та представник відповідача ОСОБА_4 патрульної поліції національної поліції України – ОСОБА_6 у задоволенні позову просили відмовити, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з недоведеністю та безпідставністю.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив. В матеріалах справи міститься відзив, у якому у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 07.10.2017 року інспектором патрульної поліції 4-ої роти 4-го батальйону УПП в Одеській області ДПП ОСОБА_7 було винесено постанову серії АР № 376740, якою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за вчинене ним адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, а саме, порушення правил зупинки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.

У визначений законом строк вищевказану постанову, з метою примусового виконання, було направлено до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_9 управління юстиції в Одеській області.

В результаті чого, 18 січня 2018 року старшим державним виконавцем відділу відкрито виконавче провадження № 555358 з примусового виконання постанови АР № 376740, виданої ВАП УПП у м. Одесі.

Не погодившись з рішенням поліцейської ОСОБА_7, позивач звертався зі заявами на дії останньої до начальника УПП в м. Одесі та з відповідним адміністративним позовом до суду.

Слід зазначити, що матеріали цивільної справи не містять відомостей про результатами розгляду звернень позивача до УПП.

Натомість постановою начальника другого Суворовського відділу державної виконавчої служби міста ОСОБА_9 управління юстиції в Одеській області від 30 січня 2018 року постанову про відкриття виконавчого провадження № 55535878 скасовано у зв’язку з тим, що Суворовським районним судом м. Одеси відкрито провадження про скасування постанови АР № 376740.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03.05.2018 року, справа № 523/14888/17, позов ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 4 батальйону 4 роти ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси ОСОБА_7, ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про скасування постанови серії АР №376740 від 07.10.2017 р. про притягнення до адміністративної відповідальності - залишено без задоволення, залишено без змін постанову серії АР №376740 від 07.10.2017 р. відносно ОСОБА_1.

Проте, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 03 травня 2018 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора патрульної поліції 4 батальйону 4 роти ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси ОСОБА_7, ОСОБА_3 патрульної поліції м. Одеси Департаменту патрульної поліції НПУ про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною та скасовано Постанову про адміністративне правопорушення серії АР № 376740 від 07.10.2017 року.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилався на незаконність дій працівника ОСОБА_3 патрульної поліції у Одеській області ОСОБА_4 патрульної поліції ОСОБА_7 по складанню щодо нього постанови про адміністративне правопорушення, факт завдання йому цими діями моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 23, 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1174ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Позивач вважає дії працівників УПП у Одеській області незаконними та такими, що спричинили йому моральну шкоду, яку він оцінює в 120 000 грн. та просив її стягнути на підставі ст.ст.23,1167,1174 ЦК України.

Положеннями ст.1174ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для настання відповідальності, яка передбачена ч.1 ст.1174 ЦК України, необхідно, щоб посадова чи службова особа спричинила шкоду при здійсненні своїх повноважень, об'єм яких встановлюється відповідними правовими актами.

Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції. Здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування. Поліцейським за будь-яких обставин заборонено сприяти, здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Уразі виявлення таких дій кожен поліцейський зобов'язаний негайно вжити всіх можливих заходів щодо їх припинення та обов'язково доповісти безпосередньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування. У разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моменту отримання відомостей про такі факти зобов'язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності. У разі виявлення таких дій поліцейський зобов'язаний повідомити про це орган досудового розслідування, уповноважений на розслідування відповідних злочинів, вчинених поліцейськими. У діяльності поліції забороняються будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовною або іншими ознаками.

Згідно ст.8 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Відповідно до ст.19 ЗУ «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Основні повноваження поліції визначені ст. 23 вказаного Закону.

Отже, при складанні постанови працівники поліції діяли в межах наданим їм повноважень, відповідно до ст. 255, 265-1КУпАП та ЗУ «Про Національну поліцію».

Як встановлено судом, постанова інспектора серії АР № 376740 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності була оскаржена в порядку адміністративного судочинства. Фактично позивач суму штрафу не сплачував.

Наявність постанови інспектора патрульної поліції про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яка була скасована постановою суду, на думку суду, жодним чином не завдала моральної втрати позивачу та не могла призвести до порушення його нормальних життєвих зв'язків.

Складена працівником поліції постанова про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов’язки для позивача, а є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції.

Разом з тим, позивачем не доведено факту завдання йому неправомірними діями працівників поліції моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з протиправністю дій і завданням шкоди.

При цьому суд не може взяти до уваги у якості належного та допустимого доказу спричинення позивачеві моральної шкоди виписку з історії хвороби, надану КУ "Одеський обласний госпіталь інвалідів Великої Вітчізняної Війни" (а.с.20), так як з вказаної довідки вбачається, що позивач пройшов стаціонарне лікування в зазначеній установі з 06.08.2018 року по 20.08.2018 року, тобто через 10 місяців після подій, про які йдеться у позові, з клінічним діагнозом: віддалені наслідки перенесеної закритої черепно-мозгової травми (1997р.)...

У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не надав суду належних і допустимих доказів в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, а саме: в чому полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням винної особи, в чому полягає вина відповідачів в спричиненні йому даного виду шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та з чого він при цьому виходив.

Приходячи до такого висновку, суд бере до уваги, що рішення щодо визнання дій інспектора Гусєвої О.О. неправомірними у судовому порядку не приймалось.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 13 ч. 3 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При поданні позовної заяви та протягом розгляду цивільної справи позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 76- 81, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, Закону України «Про Національну поліцію» суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_4 патрульної поліції, ОСОБА_4 патрульної поліції національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 08 лютого 2019 року