Рішення № 79700810, 29.01.2019, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/4800/17

Провадження № 2/361/83/19

29.01.2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 січня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В. при секретарі Корніюк К.А., з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5, розглянувши в судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних вимог, -

встановив:

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 400000грн., а також за прострочення виконання грошового зобов’язання стягнути 3% річних в сумі 35704,11грн., інфляційні втрати в сумі 375112грн., всього стягнути 810816,67грн. позов вмотивовано тим, що між сторонами 13.08.2012р. був укладений договір позики, посвідчений нотаріусом; за умовами договору відповідач позичив у позивача 400000грн., що на день укладення договору позики було еквівалентним 50000 доларам США, строком до 13.08.2014р.; гроші позивач передав відповідачу до підписання договору, умовою повернення позичених коштів було передання їх готівкою у місті Києві і доказом повернення передбачено заяву про факт повного розрахунку. Станом на 4.08.2017р. відповідач грошові кошти не повернув. З посиланням на ст.1046,1049, 1050 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача вказану суму позичених коштів, і застосувати положення ст.625 ЦК України для стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов’язання, що виникло з договору позики, 3% річних і інфляційні втрати згідно наданого розрахунку.

Відповідач відзиву на первісний позов не подав, але за змістом зустрічного позову відповідач не оспорював факту укладення договору позики і умов договору.

Відповідач подав зустрічний позов, в якому просив суд припинити зобов’язання, які виникли у нього перед ОСОБА_1 з договору позики від 13.08.2012р., у зв’язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли з виконаних ОСОБА_3 як поручителем зобов’язань боржника ОСОБА_1 перед кредитором по кредитному договору від 5.07.2006р. в межах суми 810816,67грн. Зустрічні позовні вимоги відповідач обґрунтував тим, що 5.07.2006р. позивач ОСОБА_1 уклав договір кредиту з АТ «Райффайзен банк Аваль», а 7.07.2006р. на забезпечення вказаного договору кредиту він, ОСОБА_6, уклав з кредитором договір поруки. У подальшому у зв’язку з невиконанням позичальником зобов’язань по поверненню кредиту і з метою уникнення штрафних санкцій, він як поручитель за згодою позичальника в період з 13.05.2009р. по 13.08.2012р. здійснив на користь кредитора за даним договором кредиту і поруки 75 платежів на загальну суму 249321, 93грн. у якості погашення відсотків, 694792,14грн. у якості погашення кредиту, 1976,99грн. – амортизаційний дисконт, всього 946091,06грн. Після виконання даних грошових зобов’язань до нього як до поручителя згідно п.2.3 договору поруки та ст. 553, ст.556 ЦК України перейшли права кредитора за зобов’язанням, забезпеченим порукою, тобто на даний час позивач має перед ним невиконане грошове зобов’язання в сумі 946091,06грн., строк виконання вимоги за договором позики визначений у договорі і він настав; строк виконання вимоги поручителя до позичальника за умовами договору поруки визначений строком пред’явлення вимоги; таку вимогу відповідач направив позивачу 9.11.2017р., і дана вимога позивачем не виконана, тобто за даною вимогою також настав строк її виконання. Посилаючись на те, що вказані грошові зобов’язання сторін між собою є зустрічними і однорідними, то вони можуть бути зараховані взаємно у відповідності до ст.601 ЦК України; а оскільки невиконане боржником (ОСОБА_1В.) зобов’язання перед ним (ОСОБА_3П.) є за сумою більшим, ніж його (ОСОБА_3П.) зобов’язання перед ОСОБА_1 за договором позики, то просить припинити виникле у нього зобов’язання з договору позики.

Позивач не визнав зустрічний позов; не оспорює фактів укладення договору кредиту, договору поруки, прострочення ним як позичальником грошових зобов’язань за договором кредиту, і того факту, що поручитель сплатив вказані ним в наданих квитанціях кошти за даним договором кредиту, але проти позову заперечує, посилаючись на те, що не було відповідної вимоги кредитора про сплату і про дострокове повернення кредиту, тому для поручителя не настав строк виконання обов’язку поручителя перед кредитором; що у поручителя не виникло право вимоги до позичальника, оскільки позичальник не надавав згоди поручителю на дострокове повернення кредиту; і що взагалі не існує зустрічного зобов’язання; у позичальника не виникло грошового зобов’язання перед поручителем, оскільки поручитель не пред’являв йому вимоги у строки, порядку і спосіб, передбачені законом і договором; крім того, вважає, що дані взаємні вимоги і зобов’язання не можуть розглядатись як однорідні, оскільки виникли з різних відносин; крім того відповідач пропустив строк позовної давності для даної вимоги, і відповідно згідно ст.601 та 602 ЦК України такі взаємні зобов’язання не можуть бути зараховані. Також позивач ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності до зустрічного позову.

Відповідач подав заперечення проти заяви про застосування позовної давності, (по суті: відповідь на відзив), в якій вважає строк пред’явлення вимоги позичальнику не пропущеним, посилаючись на те, що право поручителя пред’явити вимогу позичальнику виникає або з моменту отримання поручителем документів з банку на підтвердження виконання ним зобов’язань замість позичальника, або з моменту, коли кредитор, а не лише боржник, визнає факт виконання поручителем зобов’язань позичальника; і вважає, що не пропустив строк позовної давності за даним зустрічним позовом; просив врахувати обставини, через які він, виконавши грошові зобов’язання позичальника перед банком, не пред’являв позичальнику вказаної вимоги про відшкодування раніше; такими обставинами є домовленість між сторонами, що фактом укладення договору купівлі-продажу і договору позики вони вирішили фінансові питання між собою і не матимуть надалі жодних претензій з цього приводу; і подання зустрічного позову пов’язане з порушенням позивачем вказаної домовленості і поданням первісного позову про стягнення за договором позики.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 позов сина ОСОБА_1 до її чоловіка ОСОБА_3 не визнала, зустрічний позов чоловіка підтримала. Третя особа пояснила, що не погоджується з договором позики, укладеним між чоловіком і сином, оскільки в дійсності не давала згоди на укладення чоловіком вказаного договору; подавала позов про визнання даного договору позики недійсним, але у подальшому подала заяву про залишення позову без розгляду, щоб не судитись з сином. Стверджувала, що чоловік не отримував грошей від сина, що за своїм майновим станом син не мав таких грошей, щоб дати у позику; що навпаки через неспроможність сина виплачувати кредит, замість нього кредит погашав відповідач, і з даних причин був укладений договір купівлі-продажу будинку; підстави складення договору позики їй не відомі.

В судовому засіданні сторони підтримали свої позовні вимоги і просили їх задовольнити , а у позовних вимогах до них відмовити. При цьому з приводу конкретних обставин спору, що виник між сторонами, сторони пояснили наступне:

Представник позивача пояснив, що договір був укладений і посвідчений нотаріусом, до підписання договір позичальник отримав від позикодавця – позивача вказані у договорі гроші, в дійсності гроші були передані у доларах США; в строк, зазначений у договорі, позичені кошти не повернув; існує невиконане грошове зобов’язання за договором позики, тому є підстави для застосування ч.2 ст.625 ЦК України. З приводу зустрічного позову пояснив, що банк кредитор не пред’являв вимогу ні позичальнику, ні поручителю, тому ні у позичальника, ні у поручителя не виникло зобов’язання дострокового повернення кредиту, воно не було простроченим і відповідно у поручителя не було підстав достроково повертати кредит замість позичальника, і тому не виникло право вимоги до позичальника. Щодо укладення договору купівлі-продажу, то представнику не відомі обставини його укладення і не відомо чи передавались гроші від покупця продавцю за відчужуване майно; принаймні договір позики є іншим окремим договором між сторонами, не оспорюється, дійсний і підлягає належному виконанню. Взаємне зарахування таких вимог не можливо з причини відсутності самої зустрічної вимоги і пропуску позовної давності за вимогою відповідача.

Відповідач ОСОБА_6 пояснив, що договір позики укладений на вимогу сина, але в дійсності передачі грошових коштів від позикодавця йому не було, і що даний договір укладався одразу після укладення та підписання договору купівлі-продажу будинку між ним і сином, за яким син (позивач) продав йому недобудований будинок за рахунок того, що він як поручитель повністю виплатив за нього кредит у банку. Підставою укладення такого договору передували такі події: він як поручитель за сина, який суттєво прострочив грошові зобов’язання за договором кредиту, з метою недопущення застосування фінансових санкцій за прострочення зобов’язань, а також враховуючи, що позичальник є його сином і що син гроші брав на будівництво будинку, - досяг домовленості з сином, за якою він погашав замість сина кредит у банку, а коли настав час укладення нового договору страхування заставленого майна (будинку), вони з сином вирішили, що він як поручитель повністю поверне кредит, а син йому передасть у власність вказаний недобудований будинок, який він мав намір добудувати і у подальшому або продати і частину коштів віддати сину, або жити в ньому. Після укладення договору купівлі-продажу будинку, позивач наполіг на тому, щоб укласти договір позики, з метою надання йому гарантії, що він (ОСОБА_6П.) не пред’явить до сина вимоги як поручитель, тому він на вимогу сина підписав вказаний договір позики, хоча в дійсності грошей від сина не отримував. Так само при укладенні договір купівлі-продажу будинку він не передавав синові грошей, за домовленістю платою за куплений будинок були гроші, які він виплатив за кредит у банк, дана сума і була вказана у договорі купівлі-продажу як ціна продажу. Саме з даної причини він не пред’являв вимоги до позичальника, але оскільки син пред’явив вимоги до нього за договором позики, то він також пред’являє вимогу синові і просить взаємно зарахувати вказані зустрічні вимоги.

Про такі ж обставини, що передували укладенню договору купівлі-продажу будинку, пояснила і третя особа ОСОБА_5, підтвердивши, що між сином і чоловіком існували вказані домовленості щодо погашення кредиту в банку і передачі прав на будинок.

Позивач ОСОБА_1, який приймав участь у справі через свого представника, а у подальшому явка якого була визнана обов’язковою для дачі особистих пояснень, пояснив, що він уклав договір кредиту, повернув частину кредиту, у подальшому прострочив грошові зобов’язання; батько (відповідач) був поручителем за даним договором кредиту, визнає, що поручитель виконав грошові зобов’язання за договором кредиту, і що за наданими квитанціями платив відповідач; але він відшкодував витрати батьку шляхом передачі йому майна: будинку в с. Рожни по вул. Лісовій,6а, який був у заставі в банку за даним договором кредиту. Спочатку батько погасив кредит, а потім був укладений договір купівлі-продажу будинку. Батько при умаленні договір купівлі-продажу йому ніяких грошей не передавав. Фактично була домовленість, що батько віддасть йому 50000 доларів за будинок, після того, як його продасть, і саме ця сума є позикою батькові. У подальшому позивач пояснив, що батько виявив бажання виплатити кредит і жити у цьому будинку (який був фактично готовий, але ще не введений в експлуатацію). Спочатку батько виплатив кредит, потім уклали договір купівлі-продажу; реально він, позивач, гроші від батька за будинок при підписанні договору купівлі-продажу не отримував. Після підписання договору купівлі-продажу батькові були потрібні гроші і на прохання батька він позичив йому 50000доларів, про що склали договір позики. Будинок був оцінений у 150000доларів, батько заплатив у банк 78000 доларів, Крім того була домовленість, що якщо батько продасть будинок дорожче, то гроші, отримані надприбутком, поділять порівну.

Спростовуючи пояснення позивача, відповідач пояснив, що остаточне погашення кредиту (75500 доларів і проценти, всього 79800доларів), зняття обтяжень на іпотечне майно і укладення договору купівлі-продажу відбувалось послідовно в один день; ціна продажу була ними визначена в 79800доларів плюс 60000доларів; при укладенні договору купівлі-продажу він передав сину 60000доларів і остаточно розрахувався з сином. Тоді ж був укладений договір позики, при цьому ніяких грошей син йому не давав; дійсно він обіцяв синові у майбутньому, якщо буде продавати будинок і продасть його дорого, дати синові десь 50000доларів на квартиру.

Позивач на підтвердження первісного позову подав такі докази:

Договір позики, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 13.08.2012р., посвідчений нотаріусом. Згідно пп.1,2,3 Договору позики- Горобець В.П. позичив у ОСОБА_1 суму в розмірі 400000грн. , що еквівалентно 50000доларів США, без нарахування процентів, строком до 13.08.2014р.; з правом повернення позичених коштів раніше вказаного терміну. Виплата повинна бути здійснена в місті Києві, підтвердженням буде заява про факт повного розрахунку. Згідно п. 4 договору - грошова сума, вказана у пункті 1 цього договору, передана ОСОБА_3 до підписання цього договору. Реєстровий номер договору №4856.

Відповідач на підтвердження зустрічного позову подав такі докази:

Договір поруки від 7 липня 2006 року, за яким він, ОСОБА_6 виступив поручителем за грошовими зобов’язаннями ОСОБА_1, які є і виникнуть у позичальника за договору кредиту від 5.07.2006р. Згідно п.2.3 - поручитель після виконання взятих на себе зобов’язань по цьому договору відповідно до ст.556 ЦК набуває всіх прав кредитора по виконаному ним зобов’язанню - кредитному договору від 5.07.2006р. Згідно п. 3.1 - передбачено солідарну відповідальність позичальника і поручителя. Згідно п.3.2 – днем виникнення зобов’язання поручителя погасити заборгованість боржника вважається день закінчення строку кредитного договору.

З наданих відповідачем квитанцій за період з 13.05.2009р. по 13.08.2012р. здійснив на користь кредитора за даним договором кредиту і поруки 75 платежів на загальну суму 249321, 93грн. у якості погашення відсотків, 694792,14грн. у якості погашення кредиту, 1976,99грн. – амортизаційний дисконт. ОСОБА_7, призначення платежів: погашення процентів і погашення кредиту згідно договору від 5.07.2006р., амортизаційний дисконт. Всього сплачено за даними квитанціями 946091,06грн. Факт сплати даних коштів відповідачем і загальний розмір сплачених кошів та призначення платежів позивач не оспорює.

8.11.2017р. ОСОБА_6 відправив позичальнику ОСОБА_1 заяву про часткове зарахування однорідних грошових вимог; у даній заяві він як поручитель повідомив про виконання ним зобов’язань за договором кредиту і про прийняття на себе всіх прав кредитора, та заявив про зарахування зустрічної вимоги ОСОБА_1 до нього за договором позики в рахунок погашення грошового зобов’язання ОСОБА_1 перед ним за умовами договору поруки, і констатував, що його зобов’язання перед ОСОБА_1 є припиненим.

16.11.2017р. ОСОБА_1 надав відповідь ОСОБА_3 на його заяву, в якій посилаючись на пропуск строку позовної давності за вимогою поручителя і на неможливість зарахування вимог, за якими збіг строк позовної давності, повідомив про незгоду і про неможливість взаємного зарахування вказаних вимог.

Згідно Відомостей з державного реєстру речових прав 21.08.2012р. здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок, незавершене будівництво, в селі Рожни, по вул. Лісовій, 6-а, підстава: договір купівлі-продажу від 13.08.2012р. реєстровий номер №4852, нотаріус ОСОБА_8 (Суду сторони не надали сам договір купівлі-продажу, але як пояснили сторони - за даним договором продавцем є ОСОБА_1В.).

Згідно довідки Рожнівської сільради і даним паспорту - ОСОБА_6 зареєстрований на постійне місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12.05.2016р.

Згідно даним паспорту ОСОБА_5- вона зареєстрована на постійне місце проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, з 12.05.2016р.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До договору позики згідно ст.207,208, 1046 ЦК України закон встановлює письмову форму. Згідно ч. 4 ст.209 ЦК України на вимогу особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпціюправомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.218 ЦК заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Стаття 1051 ЦК передбачає право позичальника оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Згідно ст.1053 ЦК з а домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

У даному випадку сторони домовились про нотаріальну форму договору позики, дана форма сторонами дотримана. Договір позики є реальним, вважається укладеним в момент передання - отримання грошей (предмету позики). В договорі в п.4 зазначено, що гроші (позику) отримано позичальником до підписання договору.

Позичальник не оспорив даного договору у будь-який визначений законом спосіб захисту своїх прав, зокрема не просив визнати його недійсним, неукладеним, фіктивним, удаваним, тощо.

Та обставина, що під час розгляду справи відповідач усно став заперечувати факт отримання грошей за договором позики і відсутність у нього позикового зобов’язання , маючи намір довести наявність інших домовленостей і іншої природи договору між сторонами, не може бути підставою для ігнорування факту укладення дійсного, законного і реального договору. Позичальник не довів у належний спосіб, у відповідності до ст.ст.218, 1051 ЦК України безгрошовості договору, неотримання грошей.

Таким чином, при розгляді даної справи суд, враховуючи презумпцію правомірності і дійсності договору, виходить з того, що такий договір був укладений між сторонами, він є дійсний, позика отримана (у будь-який законний спосіб) до підписання договору, і з даного договору для позичальника виникли відповідні зобов’язання, які підлягають виконанню.

Згідно ст.1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Згідно ст.530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач позичені кошти позивачу після укладення договору позики до вказаного у договорі строку, і до даного часу – не повернув. Відсутня заява, зазначена у пункті 3 договору позики. Відповідач не заперечує того факту, що після укладення договору позики він не передавав сину грошові кошти, зазначені у договорі позики ні у вигляді і у спосіб, вказані у договорі позики (грошима) ні в інший спосіб, зокрема, іншими рівнозначними матеріальними благами.

Таким чином, грошове зобов’язання, яке виникло у відповідача перед позивачем за договором позики, ним не виконане, і дане грошове зобов’язання є простроченим. Підстав для звільнення позичальника від обов’язку виконати договір і повернути позику, - не встановлено.

Суд не може вважати виконанням грошового зобов’язання за договором позики виплату відповідачем як поручителем кредитних та інших коштів кредитору (банку) за договором кредиту (що підтверджено наданими ним квитанціями про сплату), оскільки вказані кошти були сплачені відповідачем ще до укладення договору позики, і за змістом договору позики такі кошти однозначно повинні бути повернуті позикодавцю після укладення договору позики за звичайним і логічним причинно-наслідковим зв’язком . Вказані платежі здійснені відповідачем на виконання іншого договору, не пов’язаного , в тому числі і хронологічно, з договором позики.

Статтею1050 ЦК передбачено наслідки порушення договору позики позичальником. Згідно ч.1 - я кщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст.612 ЦК боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, не повернувши позивачу гроші у встановлений строк, то є підстави для застосування наслідків, передбачених у ч.2 ст.625 ЦК, для стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних за весь час прострочення.

Розрахунок інфляційних втрат зроблено на підставі індексів інфляції за вказаний період, у відповідності до вимог закону, відповідачем не оспорений. Суд визнає даний розрахунок правильним. Дана сума інфляційних втрат за період прострочення з 14.08.2014р. по 4.08.2017р.. становить 375112,56грн.

Розрахунок відсотків проведений правильно, з простроченої суми і строку прострочення. Дана сума за весь час прострочення з 14.08.2014р. по 4.08.2017р. становить 35704,11грн.

Наслідки, передбачені у ч.2 ст.625 ЦК є відповідальністю боржника за прострочення грошового зобов’язання, що повністю відповідає вимогам закону і не суперечить умовам договору між сторонами. Підстав для звільнення позичальника від сплати вказаних сум суд не встановив.

Таким чином, за договором позики у зв’язку з простроченням виниклого у позичальника грошового зобов’язання з нього на користь позикодавця підлягає стягненню сума позики 400000грн. , з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (інфляційні втрати) 375112,56грн., а також три проценти річних від простроченої суми – 35704,11грн.

Щодо зустрічного позову і можливості припинити вказане грошове зобов’язання у зв’язку з зарахуванням вимог, що виникли з виконаних відповідачем як поручителем зобов’язань перед кредитором по кредитному договору, то суд виходить з наступного:

Згідно ст.544 ЦК боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Згідно ст.545 ЦК прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Згідно ст. 556 ЦК після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Згідно ст.512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: п. 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Згідно ст.517 ЦК п ервісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно ст.598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч.1 ст.601 ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Згідно ч.2 - зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно ст.602 ЦК не допускається зарахування зустрічних вимог: зокрема, п. 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно статті 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст.261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно ч.6 ст.261 ЦК за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Згідно ч.4 ч.5 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З наданих відповідачем доказів і в тій частині, в якій обставини визнаються сторонами, встановлено, що відповідач виступав поручителем за виконання позичальником (позивачем у даній справі) зобов’язань перед кредитором за договором кредиту, укладеним в липні 2006р.

Разом з тим, для того, щоб робити конкретні висновки про правовідносини між сторонами за договором поруки, про зобов’язання позичальника за договором кредиту, про умови настання взаємних зобов’язань у сторін договору, - суду не надані достатні і належні докази, зокрема договір кредиту, інші докази на підтвердження обставин, що передували виконанню поручителем грошових зобов’язань позичальника перед кредитором. До того ж, поручитель (відповідач) ні в межах даної цивільної справи, ні в іншій справі чи в інший, встановлений законом спосіб, не заявив вказаної вимоги позичальнику (позивачу), тому це не є предметом розгляду в даній справі.

Як пояснили сторони, кінцевий строк повернення кредиту, встановлений умовами договору кредиту, ще не настав. Кредитні зобов’язання поручителем виконані достроково, без пред’явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту. Якщо виходити з тих платежів, які замість позичальника здійснив його поручитель, і навіть якщо виходити з того, що позичальник такі дії поручителя одобрив (що не є предметом дослідження в даній справі, оскільки поручителем або позичальником не заявлено відповідних позовних вимог, - і тому суд не виходячи за межі розгляду даної справи не робить з цього приводу відповідних висновків), - то строк виникнення у поручителя, який виконав зобов’язання, регресної вимоги до боржника настав після дня здійснення платежу або остаточного розрахунку за договором кредиту. Поручитель не пред’явив такої вимоги позичальнику у належний спосіб і у визначені законом строки.

Таким чином, на даний час не існує чітко визначеного і неоспореного другою стороною зустрічного однорідного грошового зобов’язання. З даного приводу між сторонами фактично існує спір, але відповідач як поручитель не використав своє право на пред’явлення відповідного позову (регресної вимоги) до боржника.

Крім того, суд враховує, що вказані правовідносини між сторонами передували укладенню між ними договору купівлі-продажу предмету іпотеки, і тому логічним є вважати, що існує відповідний зв'язок між даними правовідносинами і укладенням договору купівлі-продажу. Даної обставини сторони не заперечують.

Згідно ст. 655 ЦК договір купівлі-продажу це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Суду не надано договір купівлі-продажу, з якого можна було б встановити ціну продажу майна, зазначеного у договорі. Але враховуючи оплатний характер вказаного договору, логічним є ствердження позивача, що грошові кошти, які були сплачені відповідачем банку за договором кредиту, були враховані у ціну продажу будинку. Питання щодо проведення чи непроведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу не є предметом дослідження в даній справі. Разом з тим, для цілей розгляду даної справи суд може зробити висновок, що однозначно суми, сплачені відповідачем банку, не є поверненням позики, і не є тою сумою, яка може бути зарахована як платіж за договором позики.

Крім того, суд враховує наступне:

Враховуючи дати платежів відповідача банку, - він як поручитель відповідно до приписів ст.257 і ст.261 ЦК України однозначно пропустив строк позовної давності за такими вимогами.

Заява, яка була надіслана поручителем позичальнику в листопаді 2017року (у зв’язку з розглядом даної цивільної справи і поданням зустрічного позову) – не може розглядатись як своєчасна вимога поручителя, і взагалі як така вимога (враховуючи її зміст), до того ж така заява направлена також за закінченням строку позовної давності.

У зв’язку з непред’явленням позовної вимоги про стягнення- відсутні і підстави для вирішення питання про поновлення строку позовної давності за такою вимогою.

Суд враховує, що відповідно до п.4 ст.602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності. Тому у будь-якому випадку відсутні підстави для зарахування таких вимог.

Оскільки, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі поданих сторонами доказів, суд не встановив підстав для зарахування зустрічних однорідних грошових зобов’язань, то відсутні і підстави для припинення грошового зобов’язання відповідача, яке виникло у нього перед позивачем за договором позики, шляхом зваємозарахування таких вимог.

Таким чином, зустрічний позов є безпідставним і в ньому слід відмовити.

Позивачем сплачено судовий збір 8000грн. Дані судові витрати підлягають стягненню з відповідача у зв’язку з повним задоволенням первісного позову. Витрати відповідача, у зв’язку з відмовою у зустрічному позові, не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст.204, 218, 257, 261, 530, 601, 602, 612, ч2 ст.625, 602, 1049, 1050, 1051 ЦК України, ст.ст. 12,13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Первісний позов задовольнити;

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 13.08.2012р. 400000грн., 3 % річних за прострочення грошового зобов’язання 35704, 11грн., інфляційні втрати 375112,56грн., всього 810816,67грн, а також на відшкодування судових витрат 8000грн., всього стягнути 818816,67грн.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення зобов’язань перед ОСОБА_1, які виникли з договору позики від 13.08.2012р., у зв’язку з проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог, що виникли з виконаних ОСОБА_3 як поручителем зобов’язань боржника ОСОБА_1 перед кредитором по кредитному договору від 5.07.2006р. в межах суми 810816,67грн., - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде ним подана протягом тридцяти днів з дня вручення копії повного рішення. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Повне рішення виготовлено 8 лютого 2019 року.

Суддя Т.В. Селезньова