Рішення № 79695329, 01.02.2019, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/2027/18

2/310/108/19

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2019 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Черткової Н.І.,

за участю секретаря судового засідання - Димової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що позивач є власником 11/12 частин житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_2. Право власності на цей будинок підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.11.2013 року.

Відповідач по справі - син позивача, що діє у власних інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей та зареєстрований з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 з 10.01.2014 року. Фактично відповідач та його діти не проживають у вказаному будинку з вересня 2017 року. Діти мешкають разом з матір'ю - колишньою дружиною відповідача ОСОБА_5- третьою особою по справі в будинку АДРЕСА_3. Цей будинок належить ОСОБА_5 на праві власності.

В будинку за адресою: АДРЕСА_2, окрім відповідачів ніхто не зареєстрований та фактично не проживає.

Позивач звертався до сина та колишньої невістки з проханням добровільно знятися з реєстрації разом з дітьми, але ОСОБА_5 не дала згоди на перереєстрацію дітей за їх фактичним місцем проживання в будинку АДРЕСА_3. Одночасно ОСОБА_5 не згодна, щоб діти проживали разом з батьком.

В жовтні 2017 року відповідач ОСОБА_2 за проханням позивача звернувся до центру надання адміністративних послуг «Єдиний офіс» виконавчого комітету Бердянської міської ради з заявою про реєстрацію свого місця проживання за іншою адресою. Така реєстрація була проведена, але начальник відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Бердянської міської ради виніс рішення про скасування реєстрації фактичного місця проживання відповідача, у зв'язку з тим, що за вказаною адресою зареєстровані його неповнолітні діти. Відповідач не є власником житлового будинку по АДРЕСА_2

ОСОБА_5, мати дітей, має у приватній власності житловий будинок АДРЕСА_3 , з набагато кращими умовами побуту, ніж будинок по АДРЕСА_2.

Позивач має у приватній власності ще і квартиру за адресою: АДРЕСА_1. де фактично проживає разом зі своїм сином - відповідачем по справі.

Позивачка є інвалідом третьої групи, хворіє, та не має можливості утримувати будинок по АДРЕСА_2, як фізично так і матеріально: сплачувати за нього податок на нерухомість, так податок на земельну ділянку, утримувати його в належному стані, сплачувати комунальні послуги. Відповідач витрат по утриманню будинку не несе. Позивачу необхідні кошти для лікування та підтримки здоров'я. Вона має намір продати належну їй частину будинку для нормальної підтримки життєвого рівня.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в подальшому позивач в судове засідання не з"явився, надав судові заяву про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з"явився, надав судові заяву про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, в подальшому в судове засідання не з"явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Третя особа - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, в подальшому надала судові заяву про розгляд справи за її відсутності та не визнання позовних вимог.

Суд, вислухавши представника позивача, третіх осіб по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції"роз'яснено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дост. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач є єдиним власником 11/12 частин житлового будинку, розташованого за адресою : АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.11.2013 року.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № № 2.4.7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідач та ОСОБА_5перебували у шлюбі, від якого у них народилися діти - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 Деякий час, у період шлюбу, відповідач та ОСОБА_5 проживали за адресою:АДРЕСА_2. Відповідач та його діти були зареєстровані за вказаною адресою. З вересня 2017 року відповідач та ОСОБА_5 та їх діти добровільно, без поважних причин, виїхали з вказаного приміщення. Пізніше ОСОБА_5 купила будинок за адресою: АДРЕСА_3 , де зараз і мешкає з дітьми. Відповідач добровільно, без поважних причин, виїхав з вказаного приміщення та наразі фактично проживає за адресою : АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Пунктом 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК України). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК України. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, колишніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї колишнього власника житла.

Кваліфікуючи спірні правовідносини, з урахуванням того, що позивач - власник будинку , а відповідач - її син (член сім'ї власника житлового приміщення), який був зареєстрований у цій квартирі, повинні застосовуватись положення статті 405 ЦК України .

Зважаючи на предмет спору та обставини справи, не вбачаються підстави для вирішення питання про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням у відповідності до положень норм ЖК УРСР та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року.

Відповідач у встановленому законом порядку вселився в спірне житло як член сім'ї власника, набув право користування житловим приміщенням та зареєстрував своє місце проживання. Але в вересні 2017 року він та його неповнолітні діти добровільно, без поважних причин вибули на інше постійне місце проживання та через рік втратили право користування цим приміщенням , як житлом.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв'язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Згідно з положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

До членів сім'ї власника належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом і ведуть з ним спільне

господарство.

Діти - члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Але неповнолітні онуки позивача є членами сім'ї відповідача, а не позивача у розумінні статті 64 ЖК УРСР 1983 року .

Тому, з втратою відповідачем права на користування житлом, втрачають право на таке користування і його неповнолітні діти.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, фактично проживають зі своєю матір'ю в житловому приміщенні , що належить їй на праві приватної власності. Тому зняття дітей з реєстрації , як похідне право про визнання їх такими , що втратили право користування житловим приміщенням не порушить їх прав.

Суд звертає увагу, що при розгляді такої категорії справ як визнання особи такою, що втратила право користування на підставі відсутності особи без поважних причин понад один рік, суд обов'язково повинен з'ясувати, з яких причин особа відсутня, чи не чиняться особі перешкоди у користуванні (наприклад, вчинення власником перешкод у користуванні житлом такій особі), чи є причини відсутності поважними, чи дійсно особа втратила право користування.

Відповідач та його неповнолітні сини є такими, що втратили право користування будинком по АДРЕСА_2, оскільки останні без поважних причин понад один рік не проживають у зазначеному житлі, їхніх особистих речей у останньому не має, договору з власником про порядок проживання та утримання будинку останні не укладали, вибули з будинку за власним волевиявленням, перешкоди для їх вселення у будинок позивача на протязі останнього року були відсутні, відсутня інформація про звернення відповідача до Бердянського відділення поліції з приводу перешкоджання проживання в будинку по АДРЕСА_2, відповідач не звертався до суду з позовом про вселення .

В той час, наявність в минулому непорозумінь між відповідачем та ОСОБА_5, як подружжя, не свідчить про вчинення позивачем, як власником перешкод у користуванні будинком відповідачу та його неповнолітнім дітям.

Факт непроживання відповідача з дітьми за спірною адресою понад рік без поважних причин підтверджується письмовими доказами, а саме рішенням Бердянського міськрайонного суду від 23 лютого 2018 року по справі №310/8046/17 - відповідач визнав обставину фактичного непроживання в будинку по АДРЕСА_2 з вересня 2017 року. Цю обставину також визнала і ОСОБА_5 по справі - мати неповнолітніх дітей.

Згідно із положеннями частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає окрему увагу, що Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 року (надалі - Конвенція) не містить окремої статі щодо захисту житлових прав дітей. Однак принципові позиції відстежуються в таких її положеннях.

Відповідно до ч.1 ст.16 Конвенції жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Згідно з ст.6 Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Натомість, забезпечення дотримання основоположних для дитини прав, можливе лише за наявності відповідних умов її розвитку, а саме житла та необхідного майна.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

З огляду на вищевикладене, є всі підстави вважати, що наразі неповнолітні діти проживають разом зі своєю матір'ю в будинку № 35 по вулиці Зарічній в м. Бердянську, а тому саме за вказаною адресою є місце проживання неповнолітніх дітей, права яких ніяким чином на разі не порушено. А тому, суд не бере до уваги думку органу опіки та піклування

виконавчого комітету Бердянської міської ради про недоцільність визнання неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування будинком за адресою: АДРЕСА_2.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 10 жовтня 2018 року в справі № 127/22896/16-ц.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, суд,- УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням- 11/20 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_2

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України. Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 Відповідач: ОСОБА_2, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2. Повний текст рішення суду складено 08 лютого 2019 року.

Суддя Бердянського міськрайонного суду

Запорізької області Н. І. Черткова