Ухвала суду № 79694084, 01.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

01 лютого 2019 року м. Київ № 826/12436/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Стринадко О.Г., представника позивача Цуркана М.М., представника відповідача Коренькової Т.Ю., у відсутність представників третіх осіб, розглянувши в підготовчому судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Макотрейдінг" до Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна фіскальна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма "УКРТРАНСАГЕНТ", про визнання нечинним та скасування рішення,

встановив:

11 серпня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Макотрейдінг" (ТОВ "Макотрейдінг") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна фіскальна служба України, про визнання нечинним та скасування рішення щодо припинення діяльності конкурсної комісії на право оренди державного майна - нежитлового приміщення службового блоку в пункті пропуску через державний кордон України "Нові Яриловичі - Нова Гута" загальною площею 14,7 кв.м. за адресою: Чернігівська область, Ріпкинський район, село Скиток, вулиця Лісна, 54, що перебуває на балансі Державної фіскальної служби України та укладення з єдиним претендентом договору оренди державного майна.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2016 року залучено до участі в адміністративній справі Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма "УКРТРАНСАГЕНТ" (ТОВ КФ "УКРТРАНСАГЕНТ") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

01 грудня 2016 року представником відповідача до суду подано заперечення на позовну заяву, у яких вказано також про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі.

20 лютого 2017 року представником позивача в судовому засіданні подано заяву про зміну позовних вимог, якою позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення конкурсної комісії Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, оформлене протоколом №1/Н-485/16 від 16 червня 2016 року, в частині включення до умов конкурсу вимоги про переобладнання орендованого приміщення за рахунок орендаря (без компенсації витрат на його здійснення) з метою унеможливлення доступу сторонніх осіб до службових приміщень митного поста та Державної прикордонної служби;

- визнати протиправним та скасувати рішення конкурсної комісії Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, оформлене протоколом №2/Н-485/16 від 20 липня 2016 року про припинення діяльності конкурсної комісії на право оренди державного майна - нежитлового приміщення службового блоку в пункті пропуску через державний кордон України "Нові Яриловичі - Нова Гута" загальною площею 14,7 кв.м. за адресою: Чернігівська область, Ріпкинський район, с. Скиток, вул. Лісна, 54, що перебуває на балансі Державної фіскальної служби України та укладення з єдиним претендентом договору оренди державного майна.

На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільно процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15 грудня 2017 року здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року адміністративну справу прийнято до провадження суддею Чудак О.М. та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

Представником відповідача до суду подано відзив на позов, в якому викладено клопотання про закриття провадження у справі, оскільки справа не підсудна адміністративному суду.

Таку ж позицію у справі зазначено і представником ТОВ КФ "УКРТРАНСАГЕНТ" у письмових поясненнях, з урахуванням заперечення на можливість прийняття судом заяви про зміну позовних вимог у зв'язку із одночасною зміною предмета і підстав позову.

В засіданні 01 лютого 2019 року представник відповідача просила клопотання задовольнити, представник позивача проти закриття провадження у справі заперечував. Треті особи явку своїх представників в засідання не забезпечили.

Заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про первинність розгляду клопотань про закриття провадження в адміністративній справі.

Отже, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Положеннями статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкту. У випадку якщо суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно не може вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін "суб'єкт владних повноважень" визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18), від 05 грудня 2018 року №495/367/1 (адміністративне провадження №К/9901/3337/17).

Повноваження Регіонального відділення у сфері оренди державного майна визначені пунктом 5.3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, що затверджено наказом Фонду державного майна України від 15 травня 2012 року №678 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 2012 року за №935/21247 згідно якого, регіональне відділення, окрім іншого, виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності.

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності визначаються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна" державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

У відповідності до вимог частини шостої статті 9 Закону України "Про оренду держаного та комунального майна", порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.

Згідно пункту 3 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2011 року №906, конкурс проводить конкурсна комісія, що утворюється орендодавцем.

З аналізу наведених положень випливає, що при здійсненні повноважень орендодавця (власника) при реалізації державної політику у сфері оренди державного майна Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є не суб'єктами владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому їх вжито у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України, а рівноправними суб'єктами майнових відносин, дії яких спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися цим майном відповідно до закону.

Предметом спору у даній справі є визнання протиправним рішення конкурсної комісії щодо включення до умов конкурсу вимоги про переобладнання орендованого приміщення за рахунок орендаря; скасування рішення про припинення діяльності конкурсної комісії та укладення договору оренди державного майна. Позивач в своїй позовній заяві заявляє право на користування майном (укладення договору оренди), тобто фактично існує спір про право на це майно.

З огляду на зміст заявлених позовних вимог, позовні вимоги випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, отже, відповідач у спірних правовідносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом (утвореною ним комісією) рішення про формування умов конкурсу, розгляд пропозицій є етапами реалізації волі власника на укладення Договору, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не є публічно-правовими, що в свою чергу виключає можливість їх розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "судом, встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Згідно із частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 22 березня 2017 року у справі №815/562/15 та висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 30 березня 2016 року у справі №К/800/46648/15.

Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2978 грн згідно квитанцій від 31 серпня 2016 року №15 та від 16 березня 2017 року №106, наявних в матеріалах справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI.

Пунктом п'ятим частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 2978 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.

Керуючись статтями 19, 238, 239, 243, 248, 256 КАС України,

ухвалив:

Провадження в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макотрейдінг" до Регіонального відділення Фонду державного майна по Чернігівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна фіскальна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма "УКРТРАНСАГЕНТ", про визнання нечинним та скасування рішення, - закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого господарського суду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 06 лютого 2019 року.

Суддя О.М. Чудак