Рішення № 79688949, 30.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року Справа № 160/8958/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про:

- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком у травні та червні 2018 року;

- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за віком за період травень - червень 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та з 29.01.2015 р. перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Позивач вказує, що в травні та червні 2018 року ним не була отримана пенсія, а в липні 2018 року позивач знову отримав свою пенсію. На звернення позивача, відповідач листом від 04.10.2018 р. № В15720-18 повідомив, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб встановлено тривалу відсутність позивача за місцем проживання, тому прийнято рішення про призупинення виплати пенсії починаючи з 01.05.2018 р. З такими діями відповідача позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 р. відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 26.12.2018 року.

20.12.2018 р. представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов (вх.№ 61178/18), в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що на підставі відомостей отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність позивача (понад 60 днів) за місцем проживання, у зв'язку з чим було прийнято рішення щодо тимчасового призупинення виплати пенсії ОСОБА_2, починаючи з 01.05.2018 р. Вказує, що 16.05.2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно отриманого витягу з протоколу від 29.05.2018 р. № 60 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради позивачу поновлено виплату пенсії з 01.07.2018 р. За травень та червень 2018 року нараховано борг в сумі 19897,78 грн., який буде виплачено окремо.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, та згідно копії паспорту серії НОМЕР_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, ОСОБА_2 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Згідно з копією довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України від 27.07.2015 р. № НОМЕР_2 ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2.

З 29.01.2015 р. позивач перемістився в м. Дніпро та став на облік в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії.

У травні та червні 2018 року на картковий рахунок позивачу не була зарахована пенсія. З липня 2018 року позивач продовжив отримувати пенсійні виплати, однак заборгованість за травень - червень 2018 року з виплатии пенсії ОСОБА_2 так і не отримано.

16.05.2018 р. ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак, листом від 04.10.2018 р. № В 15720-18 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що підставою для припинення пенсійних виплат слугувало тривала відсутність ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання, у зв'язку з чим прийнято рішення про призупинення виплати пенсії починаючи з 01.05.2018 р. Окрім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, що пенсійні виплати поновлено з 01.05.2018 р., нараховано борг в сумі 19897,78 грн. за травень - червень 2018 року, який обліковується в Пенсійному фонді України та буде виплачено за умови надходження бюджетного цільового фінансування.

Позивач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, які виразились у не виплаті йому пенсії є протиправними, що стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі по тексту Закон України №1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону України № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону України № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, виплату пенсії ОСОБА_2 було призупинено з 01.05.2018 р. з підстави його тривалої відсутності за фактичним місцем проживання.

Водночас Закон України № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність за фактичним місцем проживання пенсіонера.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Водночас, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодного рішення, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на підставі якого була б призупинена виплата пенсії позивачу з 01.05.2018 р.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону України № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат у період травень - червень 2018 року.

Однак, відсутність відповідного рішення Пенсійного органу відносно припинення виплат пенсії не є підставою вважати, що право позивача на отримання пенсійних виплат не було порушено.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 805/402/18 (провадження № 11-644асі18), яка є зразковою справою.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи

Таким чином, припиняючи ОСОБА_2 виплату пенсії з у період травень - червень 2018 року, відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном.

Як свідчать матеріали справи, виплату пенсії позивачу було поновлено з 01.07.2018 р., однак заборгованість по пенсії в сумі 19897,78 грн. за спірний період було нараховано, проте не виплачено.

У відповідності до частини 1, частини 2 статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Як вже досліджено судом, виключно Законом № 1058 - IV визначено підстави припинення пенсійних виплат. Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. № 365 "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не є посиланням на норми Закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно- правовим актом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась повинна бути їй сплачена.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок протиправних дій саме органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 має право на виплату пенсії за період з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду виплату пенсії позивачу поновлено з 01.07.2018 року, суд, вважає за необхідне застосувати частину 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, і з метою повного та належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити позивачу пенсію за період з 01.05.2018 р. по 30.06.2018 р.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 15 від 27.11.2018 р.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 704,80 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Згідно вимог пункту першого частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на викладене, є необхідність допустити негайне виконання рішення суду в частині здійснення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. ст. 242-243, 245-246, 258, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_3) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд.26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком у травні та червні 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_2 пенсію за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року у розмірі 19897,78 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_3) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок), сплачені згідно квитанції № 15 від 27.11.2018 р.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині здійснення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник