Постанова № 7968821, 12.02.2010, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-2068/09/1370

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2009 року Львівський окружний адміністративний суд

в складі : головуючого судді Костіва М.В.,

при секретарі Билень Н.С.

за участі представника позивача: Капаловська Н.Є., Геруч Р.М.

представника відповідача: Закорчемний І.Б.

розглянувши матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Галпак» до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області №0000122320/0/2403 від 25.02.2009 р. та №0000132320/0/2403 від 25.02.2009 р.,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Галпак” звернулось із позовом до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області, Львівська область, про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області №0000122320/0/2403 від 25.02.2009 р.; №0000132320/0/2403 від 25.02.2009 р.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11.03.2009 р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд на 21.07.2009 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України. Представникам сторін розяснено їх права згідно зі ст. ст. 49, 51 КАС України. У відповідності до ст. 71 КАС України справа слухається за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача у судових засіданнях позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що на підставі Акту від 12.02.2009 р.№96/23-1/30028622 “Про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Галпак” (31892604) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р.”, відповідачем були винесені оспорювані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу донараховано суму податкового зобовязання з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Висновки, які послужили підставою для винесення оспорюваних податкових повідомлень рішень вважає безпідставними. Ствердив, зокрема, що позивач не укладав договори оренди із фізичними особами підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 4-му кварталі 2007 р., 1 та 2 кварталах 2008 р., а відтак ніяких доходів не отримував, внаслідок чого відсутні підстави для збільшення валових доходів на суму неіснуючих доходів від неіснуючих господарських операцій. Необґрунтованим також вважає висновок про безпідставність включення до валових витрат 165938 грн., сплачених фізичній особі підприємцю ОСОБА_6, оскільки такий є водночас учасником ТзОВ “Галпак”. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” повязаною особою слід вважати лише ту особу, частка якої в статутному фонді становить не менше 20%, у той час як ОСОБА_6 є власником лише 16,675% статутного фонду. Ствердив також, що амортизація витрат, понесених позивачем у звязку із придбанням, спорудженням та поліпшенням основних фондів груп 1, 2, 3 до 01.01.2004 р. правомірно здійснювалась позивачем за нормами амортизації, які діяли до 01.01.2004 р. 3,75%. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю з мотивів, зазначених в запереченні. Ствердив, зокрема, що фізичні особи підприємці ОСОБА_4 та ОСОБА_5 використовували приміщення позивача. Відтак, із ними підлягали укладенню договори оренди, а тому згідно із п. 4.1.6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” сума орендної плати, яка мала б від них надійти, підлягає включенню до валового доходу. Посилається також на повязаність із позивачем його учасника ОСОБА_6 та непідтвердженість внаслідок цього суми понесених на його користь витрат у складі валових в сумі 165938 грн. Посилається на завищення позивачем амортизаційних відрахувань з основних фондів, вартість яких не перевищує 1000 грн., витрати на придбання яких підлягали включенню до складу валових витрат на загальних засадах. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши оригінали документів, що мають значення для справи, суд встановив наступне.

На підставі Акту від 12.02.2009 р.№96/23-1/30028622 “Про результати виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Галпак” (31892604) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р.” відповідачем було встановлено, зокрема, порушення позивачем п. п. 1.31, 4.1.6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 53640 грн., у т.ч. за 3-1 квартал 2007 р. 696 грн., за 4-й квартал 2007 р. 45005 грн., за 1-й квартал 2008 р. 3470 грн., за 2-й квартал 2008 р. 3422 грн., за 3-й квартал 2008 р. 774 грн., а також п. п. 7.3.1., 7.4.4. Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 39436 грн. Інші зазначені в акті порушення позивач по цій справі не оспорює.

На підставі вказаного акту, відповідачем було винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення від 25.02.2009 р. №0000122320/0/2403 з платежу податок на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 79196 грн., у т.ч. основний платіж 53640 грн., штрафні (фінансові) санкції 25556 грн.; від 25.02.2009 р. №0000132320/0/2403 з платежу податок на додану вартість на загальну суму 59154 грн., з яких 39436 грн. сума основного платежу, 19718 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, заперечень відповідача, стверджуване відповідачем заниження податку на прибуток в сумі 53640 грн. та, відповідно, податку на додану вартість в сумі 39436 грн., сталось внаслідок не включення до валових доходів доходу від використання фізичними особами підприємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_7 майна позивача цеху гофрокартону зі складом готової продукції в АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2007 р. між позивачем (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (виконавець) був укладений договір №15 про виготовлення продукції з давальницької сировини, за яким виконавець зобовязався виготовити з наданої замовником давальницької сировини гофровироби, а замовник зобовязався прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість виконаних робіт. З матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується банківськими виписками, актами виконаних робіт. Доказів існування спору між сторонами чи не включення позивачем результатів виконання зазначеної господарської операції до відповідної звітності, суду не надано.

01.11.2007 р. між позивачем (орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 (орендар) був укладений договір оренди не житлового приміщення, за яким орендар отримав в оренду цех гофрокартону зі складом готової продукції в АДРЕСА_1 строком до 30.11.2007 р. З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується факт включення позивачем отриманих на підставі цього договору сум орендної плати до складу валових доходів.

01.01.2008 р. між позивачем (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 (виконавець) був укладений договір №1 про виготовлення продукції з давальницької сировини, за яким виконавець зобовязався виготовити з наданої замовником давальницької сировини гофровироби, а замовник зобовязався прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість виконаних робіт. З матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується банківськими виписками, актами виконаних робіт. Доказів існування спору між сторонами чи не включення позивачем результатів виконання зазначеної господарської операції до відповідної звітності, суду не надано.

01.01.2008 р. між позивачем (орендодавець) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення. за яким орендар отримав в оренду цех гофрокартону зі складом готової продукції в АДРЕСА_1 строком до 29.02.2008 р. Доказів існування спору між сторонами чи не включення позивачем результатів виконання зазначеної господарської операції до відповідної звітності, суду не надано.

Посилання відповідача на ту обставину, що виконуючи умови договорів про виготовлення продукції з давальницької сировини зазначені підприємці не могли не використовувати виробничі потужності позивача, не заслуговують на увагу, враховуючи особливості технологічного циклу виготовлення гофрокартону, оскільки не всі етапи виробництва: просікання, рулювання, склеювання, зшивання, пакування тощо вимагають використання зазначеного цеху та складу. Доказів зворотного суду не надано.

Згідно із п. п. 1.31., 4.1.6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел. При цьому, під продажем товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари. Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Однак, жодних доказів отримання позивачем доходів, які б безпідставно не були включені до складу валових доходів, суду не надано, як і доказів бездоговірного і безоплатного використання контрагентами майна позивача.

Відповідач також посилається на безпідставне включення до валових витрат 165938 грн. за наслідками господарської операції з фізичною особою підприємцем ОСОБА_6, який, водночас, є учасником позивача.

Як вбачається з п. 4.1. статуту ТзОВ “Галпак”, нова редакція якого зареєстрована 30.10.2006 р., частка ОСОБА_6 у статутному капіталі товариства становить 16,675%.

01.12.2007 р. між позивачем (замовник) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 (виконавець) був укладений договір №1 про виготовлення продукції з давальницької сировини, за яким виконавець зобовязався виготовити з наданої замовником давальницької сировини гофровироби, а замовник зобовязався прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість виконаних робіт. З матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується банківськими виписками, актами виконаних робіт. Доказів існування спору між сторонами чи невключення позивачем результатів виконання зазначеної господарської операції до відповідної звітності, суду не надано.

Згідно із п. п. 5.1., 5.3.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, зокрема, фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього закону.

Однак, посилання відповідача на не підтвердження зазначених валових витрат належними документами, не заслуговує на увагу, як таке, що не було доведено у встановленому порядку належними доказами. Відповідач не довів, які саме документи повинні були оформлятись позивачем за наслідками даної операції, і які ним у той же час не були оформлені. Більше того, законодавство не обмежує права особи водночас виступати підприємцем та учасником субєкта господарювання. При цьому, згідно із ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, а доходи, отримані від володіння корпоративними правами підлягають оподаткуванню відповідно до норм законодавства, яке регулює відносини по оподаткуванню фізичних осіб.

Згідно із ст. 1.26. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” повязана особа це особа, що відповідає, зокрема, таким ознакам: фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку. Однак, як вбачається зі змісту п. 4.1. статуту позивача, вказана особа не підпадає під вказаний критерій.

Позивач у позовній заяві покликається на те, що під час перевірки посадові особи ДПІ дійшли висновку про те, що амортизаційні відрахування завищенні на 17377 за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р., однак на думку позивача, таке твердження є необґрунтованим.

П.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції чинній станом на 01.07.2007р. визначено, що "основні фонди" - це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Позивач посилається на правомірність такого нарахування, оскільки такі основні фонди, відповідно до актів введення в експлуатацію, були придбані до 01.01.2004 р., а відтак амортизаційні нарахування проводяться у відповідності до Закону України від 01.07.2004 р. №1957-IV “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” і його перехідних положень.

Відповідач посилається на завищення позивачем амортизаційних відрахувань за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р. внаслідок нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди групи 3, вартість яких не перевищує 1000 грн.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.3 ст.86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом неодноразово було зобовязано представника відповідача подати розрахунок амортизаційних витрат, перерахунок згідно з актом перевірки, а також розрахунок штрафних санкцій по кожному пункту перевірки, що є предметом оскарження. Натомість, представником Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області не подано такого розрахунку з мотивацією неможливості його складення. Зокрема не подано такого розрахунку щодо здійснення підприємством амортизаційних відрахувань.

Як вбачається з листа ДПІ у Жидачівському районі №2159/23-1 від 20.02.2009р. «Про надання висновку щодо заперечення до акту перевірки», відповідачем стверджується, що товарно-матеріальні цінності вартістю менше 1000 грн. не були придбані у 2002-2003 роках, а придбані після 01.01.2004р. Однак, на неодноразові пропозиції суду подати додаткові докази, жодних підтверджуючих первинних документів представником відповідача надано так і не було.

Натомість, представником позивача були додані акти введення в експлуатацію основних засобів, зокрема, штанцформ, болгарка Makita, машини дротозшивної, пакувального пристрою та ін. вартістю до 1000 грн. протягом саме у 2002 та 2003 роках (з січня по грудень 2003р.) , що безумовно виключає твердження представника відповідача щодо їх придбання у 2004р.

Згідно п.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній станом на час придбання та введення в експлуатацію основних фондів, під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Тобто законом не було встановлено вартісного критерію віднесення матеріальних цінностей до основних фондів. Лише редакцією вищезазначеного Закону від 01.07.2004. такий вартісний критерій у розмірі 1000 грн. був введений.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 р. №1344 (далі - Закон №1344) і Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 01.07.2004 р. №1957 (далі - Закон №1957) встановлено порядок нарахування податкової амортизації витрат на придбання та виготовлення основних фондів залежно від року, в якому такі витрати понесено.

Пунктом 45 ст. 80 Закону №1344 у 2004 році зупинено дію нових норм амортизаційних відрахувань для основних фондів груп 1, 2, 3, які мали застосуватися з 01.01.2004 р. відповідно до пункту 15 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24.12.2002 р. №349 (далі Закон №349). Згідно з пунктом 45 ст. 80 Закону №1344 у 2004 році нові норми амортизації поширюються лише на: - амортизацію витрат, понесених платником податку після 01.01.2004 р. у зв'язку з придбанням (виготовленням) нових основних фондів груп 1, 2, 3, які використовуються у виробничій діяльності платника податку і раніше не експлуатувалися; - витрати на поліпшення зазначених новопридбаних (виготовлених) основних фондів, понесених платником податку після 01.01.2004 р.

Водночас пунктом 1 Перехідних положень Закону №1957, зокрема, визначено, що норми амортизаційних відрахувань, зазначені у статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 01.01.2004 р. у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.

При цьому для цілей податкового обліку платники податку зобов'язані вести окремий облік витрат, понесених у зв'язку з придбанням, спорудженням та/або поліпшенням основних фондів, що здійснюються після 01.01.2004 р.

Так, ТзОВ “Галпак”, придбавши основні фонди протягом 2002-2003 років, ввело їх в експлуатацію та здійснювало амортизаційні відрахування за ставкою 3,75% як до 01.01.2004р., так і після 01.01.2004р. ( а не за збільшеною ставкою 6%), що підтверджується наявними у матеріалах справи відомостями про нарахування амортизації ТзОВ “Галпак”, поданими позивачем.

У звязку з наведеним, суд не бере до уваги покликання відповідача щодо завищення амортизаційних відрахувань, оскільки позивачем доведено, що ним за період, що перевірявся, продовжували застосовуватись «старі» амортизаційні ставки 3,75%, замість «нових» підвищених амортизаційних ставок - 6%.

Згідно із п. 3.1.1 Закону України “Про податок на додану вартість” об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю). Згідно вимог п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на відповідачем основного платежу з податку обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

З врахуванням наведеного, позов слід задовольнити. Належних доказів зворотнього суду не надано. Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно, у звязку із безпідставністю нарахування на додану вартість, відповідачем безпідставно нараховані і суми штрафних (фінансових) санкцій в цій частині.

Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України суд вправі постановою визнати протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення. Суд також може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод чи інтересів субєкта у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень. Згідно зі ст. 20 ГК України, д ержава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, зокрема, частин 2 та 3, судові витрати у формі судового збору, з відповідача не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 69, 71, 86, 87, 98, 112, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області №0000122320/0/2403 від 25.02.2009 р.; №0000132320/0/2403 від 25.02.2009 р.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського адміністративного апеляційного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк з дня проголошення постанови суду і подання після цього протягом 20-днів апеляційної скарги з поданням її копії до Львівського адміністративного апеляційного суду.

Повний текст постанови складено 17.02.2009 року

Суддя Костів М.В.