Рішення № 79687331, 28.01.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" січня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1527/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1 (за посвідченням);

від позивача: не з’явились;

від відповідача: ОСОБА_2 (на підставі статуту);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73) в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54030, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ДОРЛІДЕР" (65025, Одеська обл., Комінтернівський р-н, 21 –й км Старокиївського шляху, 30А)

про стягнення 162 208,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 25.07.2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №1645/18 від 27.07.2018р. до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ДОРЛІДЕР", згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради штрафні санкції у розмірі 162 208,73 грн., з яких 63 472,95 грн. – пеня та 98735,78 грн. штраф, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором про закупівлю робіт за державні кошти №568 від 25.04.2017 року, а саме в частині своєчасного виконання будівельних робіт, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій у розмірі 162 208,73 грн. на підставі п. 7.2 договору.

Ухвалою суду від 01.08.2018 року (суддя Оборотова О.Ю.) за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1527/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 17.08.2018 року.

Судові засідання від 17.08.2018 року та від 21.09.2018 року, згідно довідок складених секретарем судового засідання не відбулись в зв’язку з перебуванням судді Оборотової О.Ю. на лікарняному.

21.08.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №17000/18, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки договором визначено строк виконання робіт до 01.07.2017 року, а строк дії договору до 31.12.2017 року, тоді як у якості доказу порушення строків виконання робіт позивачем надано довідку про вартість виконаних робіт та акт виконаних робіт від 15.08.2018 року, в зв’язку з чим, за думкою відповідача, формулюючи позовні вимоги позивач підмінив поняття строк виконання робіт та строки приймання робіт замовником. При цьому, відповідач наполягає на тому, що роботи ним виконані у встановлені договором строки, тоді як замовник затримав прийняття виконаних робіт, у тому числі через погодні умови. За таких обставин, відповідач вважає, що право власності на майно (роботи) перейшло до замовника у момент, коли мало відбутись їх передання, відповідно до положень ст. 853 ЦК України. Водночас відповідач наполягає, що прокурором надано докази прийняття робіт, при цьому строки прийняття робіт договором не встановлені. Крім того, відповідач зазначає, що у розрахунку штрафних санкцій вбачається подвійне накладення штрафу.

28.08.2018 року від прокуратури до суду надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №17364/18, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої прокурор не погоджується з позицією відповідача посилаючись на приписи ст. 882 ЦК України та наполягає на тому, що приймання робіт відбулося саме 15.08.2017 року, що підтверджено кожною стороною договору у акті приймання виконаних будівельних робіт №2 за серпень 2017 року. Водночас прокурор вказує на те, що відповідачем не надано доказів завершення робіт та подання акту приймання виконаних будівельних робіт у строк до 01.07.2017 року та ухилення замовника від прийняття виконаних робіт.

21.09.2018 року від відповідача до суду надійшли заперечення вх. ГСОО №19286/18, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких він зазначає про надання доказів, які спростовують позицію прокурора, викладену у відповіді на відзив, зокрема виконавчої документації за договором разом із супровідним листом від 26.05.2017р.

Розпорядженням керівника апарату суду від 01.10.2018р. №573, у зв’язку з перебуванням судді Оборотової О.Ю. у відпустці з 01.10.2018р. по 19.10.2018р., призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/1527/18, за результатами якого дану справу розподілено судді Невінгловській Ю.М.

Враховую вищевикладене, ухвалою суду від 04.10.2018 року справу № 916/1527/18 прийнято до провадження судді Невінгловської Ю.М.

24.10.2018 року від прокурора до суду надійшли пояснення вх. ГСОО №21787/18 в яких він зазначає, що у Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради документи щодо завершення спірних робіт у строк визначений договором, які передані за актом приймання-передачі від 26.05.2017р. відсутні. Більш того, прокурор зазначає, що в розпорядженні позивача наявний акт приймання-передачі документів до того ж договору але датований 25.10.2017р., за яким передавались документи щодо виконання робіт з капітального ремонту дороги по вул. Лазурна від вул. ОСОБА_1 до берегової лінії, однак акт приймання виконаних робіт №2 в акті приймання передачі документів, що міститься в розпорядженні позивача, відсутній. Крім того, прокурор зазначає, що акт приймання передачі документів, який надано відповідачем складено 26.05.2017р., а документи, що передавалися за ним, датовані 30.05.2017 року. За таких обставин, прокурор наполягає на тому, що документи надані відповідачем не підтверджують завершення відповідачем робіт у строк визначений договором.

29.10.2018 року від позивача до суду надійшла заява вх. ГСОО № 22087/18, згідно яких позивач підтримує позов заявлений прокурором, однак у зв’язку із складністю прибуття до м. Одеси з м. Миколаєва та відсутністю відповідного фінансування для відрядження представника, просить здійснити розгляд справи без участі позивача.

У судовому засіданні від 31.10.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 21.11.2018 року.

У судовому засіданні від 21.11.2018 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 03.12.2018 року.

У судовому засіданні від 03.12.2018 року представником відповідача було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності вх. ГСОО №2-6118/18, згідно якої останній просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій у сумі 162208,73 грн. та відмовити у задоволені позову. При цьому, відповідач стверджує, що строк для зверненням з відповідним позовом сплив 02.07.2018р., оскільки строк виконання робіт був встановлений до 01.07.2017р. Крім того, 03.12.2018р. відповідачем до суду також були надані пояснення вх. ГСОО №25002/18, згідно яких відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що приймання робіт з порушенням строків, відбулося з вини позивача, а оскільки внаслідок цього замовнику не завдано збитків, то присив суд зменшити розмір штрафних санкцій з урахуванням інтересів боржника. Разом з тим, відповідач зазначає, що застосування форм Кб2 та Кб3 застосовуються, як підстава для оплати та визначення вартості робіт, а не як оформлення строків закінчення робіт. Більш того, відповідач наполягає на тому, що умовами договору не встановлено, що дата підписання актів та довідки – є датою виконання робіт.

Ухвалою суду від 03.12.2018 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання було відкладено на 12.12.2018 року.

У судовому засіданні від 12.12.2018р. представником відповідача було подано клопотання про залучення додаткових доказів до матеріалів справи вх. ГСОО №25755/18 із зазначенням поважності причин пропуску строків для вчинення відповідних процесуальних дій. Зазначене клопотання було розглянуто судом, а відповідні докази залучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні від 12.12.2018 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 19.12.2018 року. Крім того, даною ухвалою судом було запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо акту приймання-передачі документів від 26.05.2017р.

13.12.2018 року від прокуратури до суду надійшли заперечення вх. ГСОО №25778/18 у яких прокурор на задоволені позову наполягає, між тим щодо спливу строку для звернення з відповідним позовом заперечує.

14.12.2018 року до суду від позивача на виконання ухвали суду надійшли пояснення вх. ГСОО №25895/18 в яких він зазначає, серед іншого, про наявність акта приймання-передачі документів від 25.10.2017 року та про представників, які станом на 26.05.2017р. могли представляти інтереси управління та яким ОСОБА_3 не являється.

Ухвалою суду, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 02.01.2019 року.

У судовому засіданні від 02.01.2019р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 28.01.2019 року.

У судове засідання від 28.01.2019 р. представник позивача не з’явився, між тим надав заяву вх. ГСОО №580/19, згідно якого на позовних вимогах наполягав та просив провести судове засідання без його участі.

У судовому засіданні від 28.01.2019 р. прокурор заявлені позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судовому засіданні від 28.01.2019 року проти задоволення судом позову заперечував, з підстав викладених у заявах по суті спору та наданих додаткових поясненнях та просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 28.01.2019р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено сторонам, що повне рішення буде складено 07.02.2019р.

З приводу представництва інтересів у даній справі прокурором, суд зазначає.

Відповідно до приписів ст. 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 Закону України „Про прокуратуру”).

За приписами ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно до п. 1 ч. 4 ст 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Так, прокурор зазначає, що позивачем не вжито заходів щодо усунення порушень законодавства, тоді як управління є виконавчим органом місцевого самоврядування та розпорядником бюджетних коштів, а неналежне виконання відповідачем умов договору, завдало шкоди інтересам мешканців міста.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, судом підтверджуються підстави для здійснення представництва прокурором у даній справі інтересів держави в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Положеннями ст. 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як встановлено під час розгляду справи, 25.04.2017 року між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (надалі – замовник) та ТОВ «БК «Дорлідер» (надалі – підрядник) укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти №568 (надалі – договір) згідно умов якого, підрядник зобов’язався у 2017 р. виконати замовникові роботи капітального ремонту дороги по вул. Лазурна від вул. ОСОБА_1 до берегової лінії в м. Миколаєві, зазначені в цьому договорі, а замовник прийняти і оплатити такі роботи.

У відповідності до п. 3.1 договору, ціна договору згідно пропозиції переможця процедури закупівлі становить 3 661 262,40 грн. в т.ч. ПДВ 610210,40 грн.

За умовами п. 5.1 договору, строк (термін) виконання робіт по 01.07.2017 року.

Відповідно до п.п. 6.1.2 та п.п. 6.1.3 договору, замовник зобовязався приймати виконані роботи по кількості та якості відповідно до державних будівельних норм, технічних умов тощо. Прийняти надані підрядником роботи та підписати акт здачі-приймання виконаних робіт за умови належного виконання таких робіт підрядником протягом 3-х робочих днів з дати одержання вищевказаного акту від підрядника або надати мотивовану відмову.

За приписами п.п. 6.3.1 договору, підрядник зобовязався забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором.

Умовами п. 7.3 договору, серед іншого, визначено, що сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов’язань за договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання.

Відповідно до п. 10.1 договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017 року.

Згідно додатку №2 до договору №568 від 25.04.2017 року календарний план строком виконання робіт визначено початок – квітень 2017р., закінчення – травень 2017 року.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору №568 від 25.04.2017р. суд зазначає, що вказаний договір, за своєю правовою природою є договором будівельного підряду, предметом якого є виконання капітального ремонту дороги по вул. Лазурна від вул. ОСОБА_1 до берегової лінії в м. Миколаєві.

Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Водночас, ч. 2 ст. 875 цього кодексу встановлено, що договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Оформлення такого акту також передбачено умовами договору №568 від 25.04.2017 р., укладеного між сторонами по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №568 від 25.04.2017 р.,

ТОВ «БК «Дорлідер» виконало підрядні роботи з капітального ремонту дороги по вул. Лазурна від вул. ОСОБА_1 до берегової лінії в м. Миколаєві на загальну суму 3410955,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання виконаних будівельних робіт за травень та серпень 2017 року за формою № КБ-2в та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3 за травень та серпень 2017 року, які підписані та скріплені печатками відповідних осіб, без будь-яких зауважень.

При цьому, відповідно до акту № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року, роботи, передбачені умовами договору №568 від 25.04.2017 року фактично були виконані ТОВ «БК «Дорлідер» 15.08.2017 року, про що свідчить дата складання такого акту.

Водночас, відповідно до довідки за серпень 2018 року за формою КБ-3 вартість робіт виконаних у серпні становить 1410511,20 грн. При цьому, сторонами не заперечується обставини того, що об’єми робіт вартістю 3 410 955,60 грн. за договором №568 виконані у повному обсязі, а сума у розмірі 250 306,80 грн. є залишком внаслідок економії підрядника.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Поряд з цим, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи, зокрема, з практики Європейського суду, а саме із змісту п.42 рішення „Бендерський проти України”, згідно із принципом належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Відповідне право сторони може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам відповідача з приводу виконання ним робіт у строк визначений договором та щодо зволікання позивача у прийнятті робіт за актом №2, передання позивачу завчасно виконавчої документації за актом приймання-передачі від 26.05.2017 року.

Так, суд розцінює критично зазначену позицію відповідача, оскільки документи, які передавались за вказаним актом, зокрема, Протокол вирубок датується 30.05.2017 року, тоді як дата складання акта-приймання передачі зазначена 26.05.2017 року (а.с. 89), що логічно виключає достовірність самого акту. Разом з тим, в матеріалах справи міститься акт приймання-передачі документів (а.с. 198), у відповідності до якого виробнича документація, яка також була зазначена і в акті від 26.05.2017 року, була отримана позивачем 25.10.2017 року. Більш того, суд зазначає, що у акті №2 від 15.08.2017 року, зазначено предметом цього акту саме приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2017 року, між тим, відповідачем не надано до суду доказів існування іншого акту №2 приймання виконаних будівельних робіт датованого 22.05.2017 року, як то зазначено у акті приймання передачі документів від 26.05.2017 року.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Між тим, в порушення вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано належних доказів з яких би суд міг дійти висновку про своєчасне виконання ТОВ «БК «Дорлідер» підрядних робіт за договором №568 від 25.04.2017 року, а тому посилання відповідача на зволікання з боку позивача у прийнятті робіт є необґрунтованими.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України неналежно виконав умови договору №568 від 25.04.2017 року та допустив прострочення виконання робіт тривалістю 44 дні, а саме, з 02.07.2017 року по 14.08.2017 року включно.

При цьому, суд вважає помилковим визначення прокурором терміну прострочення виконання робіт відповідачем тривалістю 44 дні, оскільки останнім не враховано, що у відповідності до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

За умовами п. 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов’язань при закупівлі робіт за бюджетні кошти підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Водночас вимогами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Положеннями ч. 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої статті 231 Господарського кодексу України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 63472,95 грн. за прострочення виконання зобов’язання за 45 днів та штрафу за прострочення виконання робіт понад 30 днів виходячи із розміру вартості робіт з яких допущено прострочення у сумі 1410511,20 грн.

Суд, перевіривши розрахунок суми штрафу у розмірі 98 735,78 грн., заявленої до стягнення за прострочення виконання робіт понад 30 днів, вважає його вірним та обґрунтованим.

Як вищевстановлено судом, відповідачем допущено прострочення виконання зобов’язання за договором №568 від 25.04.2017 року, яке тривало на протязі 44 днів (з 02.07.2017 року по 14.08.2017 року включно), отже, за підрахунком суду правомірним розміром пені є 62062,49 грн. (1410511,20 *44*0,1%=62062,49 (грн..)).

Разом з тим, суд зазначає, що сума пені у розмірі 62062,49 грн. підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено поняття позовної давності, відповідно до якого позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас ст. 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що до вимог про стягнення штрафу та пені підлягає застосуванню скорочений строк позовної давності - тривалістю в один рік.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, початок перебігу строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, суд зазначає, що у разі нарахування неустойки за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 цього кодексу, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що строк позовної давності для звернення з позовними вимогами щодо стягнення пені за порушення своєчасного виконання робіт нарахованих за період з 02.07.2017р.-24.07.2017р. сплинув у відповідну дату 2018 року, (з урахуванням моменту виникнення заборгованості та виникнення права у позивача щодо нарахування пені), тоді як з позовом позивач звернувся 25.07.2018 року, та позивачем не зазначено причин пропущення таких строків, а також приймаючи до уваги заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з ТОВ «БК «Дорлідер» пені. При цьому, суд зазначає, що строк позовної давності щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 98735,78 грн. з урахуванням моменту виникнення заборгованості та виникнення права у позивача щодо його нарахування, а також дати звернення з відповідним позовом позивачем не пропущено.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заявлених прокурором позовних вимог та щодо стягнення з ТОВ «БК «Дорлідер» пені у розмірі 29620,71 грн. та штрафу у розмірі 98735,78 грн.

Водночас, з приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення судом розміру належних до сплати штрафних санкцій на 50% до розміру 18064,30 грн. суд зазначає таке:

Норми матеріального права, а саме, ст. 233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Разом з тим, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи із наведеного, в основу судового рішення про зменшення розміру неустойки має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що дають змогу для такого зменшення.

Крім того, з аналізу матеріальних норм, які регулюють питання можливості зменшення розміру неустойки, вбачається, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує наявність підстав для такого зменшення та оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з матеріалів справи, суд не вбачає винятковості обставин та підстав скористатися правом на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, в зв’язку з чим заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2433,14 грн. покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ДОРЛІДЕР" (65025, Одеська обл., Комінтернівський р-н, 21 –й км Старокиївського шляху, 30А; код ЄДРПОУ 37468590) на користь Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54030, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова; код ЄДРПОУ 03365707) 29620/двадцять дев’ять тисяч шістсот двадцять/грн. 71 коп. пені та 98735/дев’яносто вісім тисяч сімсот тридцять п’ять/ грн. 78 коп. штрафу.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ДОРЛІДЕР" (65025, Одеська обл., Комінтернівський р-н, 21-й км Старокиївського шляху, 30А; код ЄДРПОУ 37468590) на користь прокуратури Миколаївської області (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048) 1924 /одна тисяча дев’ятсот двадцять чотири/ грн. 61 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07 лютого 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська