Рішення № 79687098, 29.01.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2019 р.

м. Київ

Справа № 911/2575/18

Суддя Черногуз А.Ф., за участі секретаря Браги Л.К., розглянув в порядку загального позовного провадження

позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766) в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, Голосіївський район, вул. Антоновича, буд. 40, код ЄДРПОУ 01189910)

до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області (08600, Київська обл., місто Васильків, вул. Соборна, буд. 99, код ЄДРПОУ 03193809)

про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 (дов. №3796 від 10.12.2018);

відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (дов. б/н від 29.01.2019);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява №14-08/27 від 12.11.2018 Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області про стягнення боргу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.11.2018 вказану позовну заяву залишено без руху.

04.12.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем, на виконання ухвали господарського суду Київської області від 26.11.2018, подано заяву №14-10/271 від 03.12.2018 про усунення недоліків позовної заяви. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 10.12.2018 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання призначено на 08.01.2019, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

Позов обґрунтований наступним:

- позивачем в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 373630,81 грн;

- виходячи з положень чинного законодавства, держава взяла на себе зобов’язання відшкодовувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам;

- протягом вказаного періоду відповідач ухилявся від звіряння розрахунків за надані пільговим категоріям населення телекомунікаційні послуги та від відшкодування їх вартості.

02.01.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача на позов.

Відповідач заперечував проти позову з наступних підстав:

- між позивачем та відповідачем не укладалось господарських договорів чи інших угод на компенсацію витрат, понесених на внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2016 та 2017 років, внаслідок чого у відповідача відступній обов’язок з відшкодування вартості наданих позивачем послуг;

- Васильківською районною радою кошти на виконання державних програм та заходів на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2016 та 2017 років, не виділялися.

В судовому засіданні 08.01.2019 суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, оголосив перерву в судовому засіданні до 21.01.2019.

В судовому засіданні 21.01.2019 суд заслухав пояснення представників сторін, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 29.01.2019.

24.01.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача № 142/01-42 від 22.01.2019 про приєднання документів до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.01.2019 суд залучив до матеріалів справи клопотання відповідача № 142/01-42 від 22.01.2019, роз’яснив відповідачу, що останнє не буде братись судом до уваги, позаяк останнє подано з пропуском процесуального строку та не містить клопотання про продовження останнього. Судом заслухано пояснення представників позивача та відповідача, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач проти останніх заперечив.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб’єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України «Про телекомунікації» телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно із п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012, установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред’явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв’язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

У п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; п. 7 ч.1 ст.9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»; п. 18 ст. 6-1, п. 10 ст. 6-2, п. 17 ст. 6-3, п. 19 ст. 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; п. 11 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» установлено пільги з оплати за послуги зв'язку для окремих категорій осіб.

За змістом ст. 178 Господарського кодексу України та ст. 633 Цивільного кодексу України договір про надання телекомунікаційних послуг є публічним, оператор, провайдер телекомунікацій зобов’язаний здійснювати надання послуг зв’язку кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у наданні послуг за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими щодо укладення публічного договору, крім випадків, передбачених законодавством. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства встановлено право фізичних осіб, які мають визначений вищевказаними законами соціальний статус, на отримання послуг зв’язку на пільгових умовах (з частковою оплатою їх вартості або безкоштовно), та обов’язок провайдера, оператора телекомунікацій надавати такі послуги з урахуванням встановлених чинним законодавством пільг.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів на засадах адресності та цільового використання.

За змістом підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, держава взяла на себе зобов’язання відшкодовувати втрати доходу провайдерів, операторів телекомунікаційних послуг внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 затверджено «Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України 29.01.2003 № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до п. 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення про управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації, затвердженого Розпорядженням голови Васильківської районної державної адміністрації від 03.05.2018 № 155, одними з основних завдань управління, зокрема, є забезпечення реалізації державної політики у сфері соціальної підтримки вразливим верствам населення.

Згідно з пп. 23 п.1 розділу ІІІ вказаного Положення управління відповідно до визначених повноважень організовує в межах компетенції роботу щодо надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, пільг з оплати житлово-комунальних послуг, послуг зв’язку, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу, пільг на проїзд окремим категорія громадян, інших пільг, передбачених законодавством України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації на території Васильківського районну Київської області державної політики у сфері соціального захисту населення, тож відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов’язаний здійснювати розрахунки з організаціями-надавачами послуг за надані пільги окремим категоріям громадян.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що ним в період з 01.01.2016 по 31.12.2017 надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах на загальну суму 373630,81 грн. Позивач зазначає, що протягом вказаного періоду відповідач ухилявся від звіряння розрахунків за надані пільговим категоріям населення телекомунікаційні послуги. Позивачем передавались відповідачу акти звірки розрахунків, розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг, проте відповідач в порушення покладених на нього обов’язків, звірку не проводив, відшкодування вартості послуг не здійснив, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 373630,81 грн.

На підтвердження своїх вимог позивачем надано розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, акти звірки розрахунків за послуги зв’язку пільговим категоріям населення за період 01.01.2016 по 31.12.2017, що складені та підписані лише позивачем (копії містяться в матеріалах справи). Позивач також зазначив, що документи за період з 01.01.2016 по 01.06.2016 передавались відповідачу, проте останній відмовлявся від проставляння відмітки про вручення документів, про що працівниками позивача складались відповідні акти. Документи ж за період з 01.07.2016 по 31.12.2017 надсилались відповідачу листами з описами вкладення (копії містяться в матеріалах справи).

Пунктом 3 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, передбачено, що управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги, та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", у якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; уносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Відповідно до п. 11 вказаного Положення уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга"; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга"; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

Виходячи з вищенаведених положень та поданих документів, суд дійшов висновку про те, що відповідач як орган, уповноважений на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, неправомірно ухилявся від виконання свого обов’язку з проведення звірки з позивачем, як підприємством, що надає телекомунікаційні послуги, зокрема, пільговим категоріям населення, та від відшкодування останньому втрат доходу у зв’язку з наданням ним послуг пільговим категоріям населення.

Водночас, дослідивши подані суду докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення позивачем надано розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, акти звірки розрахунків за послуги зв’язку пільговим категоріям населення за період 01.01.2016 по 31.12.2017, що складені та підписані лише позивачем (копії містяться в матеріалах справи).

Всі вказані документи складені та підписані позивачем. Водночас, останнім не надано суду жодних доказів на підтвердження надання послуг саме у зазначеному обсязі та зазначеної вартості. Обґрунтовуючи позовні вимог, позивач не надає та не посилається на докази, які б підтверджували кількість осіб по кожній пільговій категорії, доказів які б підтверджували їх право на отримання послуг на пільгових умовах.

Подані позивачем розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов’язаних з наданням пільг та акти звірки розрахунків, що складені позивачем в односторонньому порядку, вищезазначені обставини підтверджувати не можуть, оскільки, по-перше, складені заінтересованою особою – позивачем, по-друге, з зазначених документів не вбачається , яким чином позивачем визначено коло осіб, що мають право на отримання послуг на пільгових умовах, а також доказів надання таких послуг та обсягу послуг, що надані.

Серед іншого суд зазначає, що відповідач як орган, уповноважений на збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги, та забезпечення її автоматизованого використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги, має володіти інформацією щодо переліку осіб, що мають право на отримання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах по кожній пільговій категорії.

Відповідно до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Водночас, позивач не скористався своїм правом на витребування доказів, які б могли підтвердити обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, а саме кількість осіб що мали право на отримання телекомунікаційних послуг на пільговій основі по кожній пільговій категорії, факту надання таких послуг, їх обсягу та вартості.

Також суд звертає увагу на те, що позивач як суб’єкт, що надає телекомунікаційні послуги є особою, яка має безпосередній доступ до доказів, що підтверджують факт надання таких послуг кожному конкретному споживачу, їх вартості та обсягу споживання кожним споживачем, що відноситься до відповідної пільгової категорії.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Суд констатує той факт, що позивачем не здійснено жодних юридично-значимих дій, спрямованих на збір доказів на підтвердження обставин викладених в позовній заяві, водночас, витребування судом доказів у справі з власної ініціативи порушуватиме основоположний принцип змагальності сторін, закріплений у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Відповідно до п. 24 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, зокрема, нецільове використання бюджетних коштів.

Отже, відсутність у суду можливості встановити дійсний обсяг і вартість наданих послуг з персоніфікованою розшифровкою споживачів по кожній пільговій категорії може призвести до нецільового використання бюджетних коштів, у випадку задоволення даного позову без достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог.

Відтак, враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, враховуючи, що позивачем не надано суду належних та допустимих в розмінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів надання послуг у зазначеному обсязі та зазначеної вартості, доказів, з яких би вбачалась персоніфікована кількість осіб, що мають право на отримання послуг на пільгових умовах по кожній пільговій категорії, доказів які б підтверджували їх право на отримання послуг на пільгових умовах, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 373630,81 грн в якості відшкодування втраченого доходу є необґрунтованими, недоведеними, документально не підтвердженими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про те, що між позивачем та відповідачем не укладалось господарських договорів чи інших угод на компенсацію витрат, понесених на внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2016 та 2017 років, внаслідок чого у від подача відступній обов’язок з відшкодування вартості наданих позивачем послуг, та про те, що Васильківською районною радою кошти на виконання державних програм та заходів на відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах протягом 2016 та 2017 років, не виділялися, суд зазначає наступне.

Так, обов’язок з відшкодування зазначених витрат операторам телекомунікаційних послуг покладений на відповідача в силу вимог закону, що вже досліджувалось судом вище,тане потребує додаткового оформлення як то укладення відповідного договору тощо.

Щодо відсутності відповідних бюджетних видатків, суд зазначає, що вказані заперечення не приймаються судом до уваги, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для уникнення від виконання зобов’язання. Відповідна правова позиція викладена в рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України».

Крім того, в рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» зазначено, що: «Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань».

За змістом ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Отже, відповідач як орган, уповноважений державою здійснювати від її імені повноваження в спірних правовідносинах, зобов’язаний належно, у відповідності до вимог чинного законодавства виконувати свій обов’язок з виплати позивачу компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів, а зазначені ним обставин щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки не є підставами для звільнення останнього від виконання встановленого чинним законодавством зобов’язання.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов’язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.02.2018.

Суддя А.Ф. Черногуз