Ухвала суду № 79686964, 31.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

31.01.2019Справа № 910/16413/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис»до Національного банку Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаАкціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»про визнання правочину недійсним

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники учасників справи:

від позивачаПрохода Р.С., довіреність № 12/07-1 від 11.07.18;від відповідачаДонченко О.Г., довіреність № 18-0014/16209 від 22.03.18;від третьої особиКравченко О.Ю., довіреність № 412 від 22.06.18.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватофис» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України, в якому просить суд визнати недійсним Іпотечний договір №43 від 11.03.2009, укладений між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Істейт Сервіс», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватофис» та 11.03.2009, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М., зареєстрований в реєстрі за №411.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час укладення спірного іпотечного договору, сторонами не було дотримано вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та не закріплено у договорі розмір основного зобов'язання. Також позивач вказує, що сторонами спірного іпотечного договору в порушення вимог ч. 2 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» не було визначено розмір вимоги за Кредитним договором №19 від 03.03.2009 (на забезпечення якого укладено спірний іпотечний договір) у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання. Крім того, за твердженням позивача, в порушення ст. 92 Цивільного кодексу України договір укладено без надання згоди на укладення такого договору учасниками/засновниками товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 відкрито провадження у справі № 910/16413/18, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; підготовче засідання у справі призначено на 17.01.2019.

08.01.2019 від третьої особи надійшли пояснення по справі.

10.01.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

11.01.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.

14.01.2019 від третьої особи надійшли пояснення по справі з клопотанням про залишення позову без розгляду. У вказаному клопотанні третя особа вказує, що поданий позивачем позов є завідомо безпідставним, позивач зловживає наданими йому процесуальними правами, а тому наявні підстави для залишення такого позову без розгляду на підставі ч.3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

16.01.2019 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

У підготовчому засіданні 17.01.2019 було оголошено перерву до 31.01.2019.

30.01.2019 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, яка з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України прийнята судом до розгляду.

Обґрунтовуючи клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України третя особа зазначила, що позов у даній справі є завідомо безпідставним, а тому подання його до суду є зловживанням процесуальними правами.

Судом встановлено, що 03.03.2009 між Національним банком України (кредитор) та Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (позичальник), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», було укладено Кредитний договір № 19 (далі - Кредитний договір).

11.03.2009 для забезпечення виконання зобов'язань ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» за вказаним Кредитним договором, між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» (іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір № 43 (далі - Іпотечний договір), відповідно до якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

04.06.2018 у зв'язку з неналежним виконанням АТ «Комерційний банк «Приватбанк» умов Кредитного договору та невиконанням ТОВ «Приватофис» обов'язку по Іпотечному договору, Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ТОВ «Приватофис» про звернення стягнення на Предмет іпотеки за Іпотечним договором в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.

02.07.2018 Господарський суд Дніпропетровської області відкрив провадження у справі № 904/2371/18 за зазначеною позовною заявою.

Після відкриття Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/2371/18 ТОВ «Приватофис» подало окремий позов про розірвання ряду договорів, в тому числі й спірного Іпотечного договору № 43.

22.06.2018 Господарський суд м. Києва відкрив провадження у справі № 910/7913/18 за позовом ТОВ «Приватофис» про розірвання Іпотечних договорів.

На підставі викладеного ТОВ «Приватофис» подало заяву про зупинення провадження у справі № 904/2371/18 до розгляду справи № 910/7913/18.

20.08.2018 Господарським судом Дніпропетровської області було задоволено клопотання ТОВ «Приватофис» та зупинено провадження у справі № 904/2371/18 до вирішення справи № 910/7913/18.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2018 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2018 про зупинення провадження у справі № 904/2371/18 скасовано.

06.12.2018 ТОВ «Приватофис» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору № 43 від 11.03.2009, за яким 12.12.2018 Господарським судом міста Києва відкрито провадження у даній справі.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантується кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.

Разом з цим, господарський суд наголошує, що однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Викладене кореспондується з п.3 ч.2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Критеріями завідомо безпідставного позову є його очевидна неправомірність, про що може свідчити подання позову всупереч наявних правових висновків у спірних правовідносинах, установлених суспільних і судових поглядах на них, тощо.

Для застосування п. 3. ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України важливе практичне значення також має вказівка положень закону на «за відомість» подання безпідставного позову, яка свідчить про умисний (цілеспрямований) характер дій позивача та дає змогу відрізнити зловживання процесуальними правами від реалізації права особи на звернення до суду за судовим захистом.

Подання завідомо безпідставного позову означає, що позивач завчасно (заздалегідь наперед) усвідомлював безпідставність свого позову та всупереч інтересам правосуддя, а також завдання господарського судочинства, звернувся з таким позовом.

Про цілеспрямований характер зловживання своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову можуть свідчити дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній.

Так, у справі № 910/7913/18 позивач вказує на наявність підстав для розірвання Іпотечного договору та припинення іпотеки, а саме - істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку. зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Тобто, вимога ТОВ «Приватофис» про розірвання Іпотечного договору свідчить про безумовне визнання позивачем його правомірності та дійсності, адже в розумінні ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України зобов'язання за таким Іпотечним договором будуть припинені виключно з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Однак, не зважаючи на це, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із новими позовними вимогами про визнання Іпотечного договору недійсним у справі № 910/16413/18, які за своєю суттю призводять до іншим правових наслідків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення.

Зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються ТОВ «Приватофис» у межах справ № 910/7913/18 та № 910/16413/18.

Також, суд робить висновок про те, що спір про недійсність Іпотечного договору у даній справі, ініційований позивачем, носить вочевидь штучний характер, оскільки питання правомірності Іпотечного договору підлягає обов'язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та № 904/2371/18 в силу ст. 209 та ст. 210 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, дії позивача щодо звернення до суду з позовом у даній справі розцінюються судом як зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 43 Господарського процесуального кодексу, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Отже, зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер є окремою підставою для повернення позовної заяви відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» у справі № 910/16413/18 на підставі ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Усталеною практикою Європейського суду з прав людини унормовано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України»).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Так, господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, у розумінні ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя, оскільки провадження у даній справі було відкрито, однак в процесі дослідження всіх обставин у сукупності встановлено беззаперечні та вагомі ознаки безпідставності позову, які ТОВ «Приватофис» усвідомлювало подаючи його до суду.

Крім того, позивач не позбавлений реалізувати своє право на судовий захист шляхом доведення власної правової позиції у справах № 910/7913/18 та № 904/2371/18, в яких досліджуються питання правомірності Іпотечного договору.

Також, ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27.10.1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, «без якого змагальність як принцип не існує». Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ст. 15 Господарського процесуального кодексу України.

Викладене свідчить, що суд у своїй діяльності має забезпечувати непорушність балансу інтересів сторін, їх рівності та змагальності, зокрема, шляхом запобігання зловживання процесуальними правами окремими учасниками судового процесу.

Викладене також свідчить про те, що визнання дій позивача щодо подачі завідомо безпідставного позову у даній справі зловживанням процесуальними правами та залишення позовної заяви без розгляду не є обмеженням доступу до правосуддя.

Керуючись ст.ст. 8, 42, 43, 185, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Визнати подання позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» у справі № 910/16413/18 зловживанням процесуальними правами.

2. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» у справі № 910/16413/18 залишити без розгляду.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова