Рішення № 79686724, 28.01.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 15/150/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2019 Справа № 908/2627/18

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі: головуючий суддя – Горохов І.С.,

за участю секретаря судового засідання Чернетенко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інмедсервіс-Плюс» (ТОВ «Інмедсервіс-Плюс»), 69002, АДРЕСА_1; адреса для листування: 69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 84, оф.1

до відповідача ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (РВ ФМДУ по Запорізькій області), 69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50

про тлумачення пунктів договору оренди

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача – ОСОБА_2, ордер ЗП №092131 від 05.12.2018;

від відповідача – ОСОБА_3, довіреність №22/706 від 30.10.2018.

Суть спору:

05.12.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Інмедсервіс-плюс”, м. Запоріжжя до відповідача ОСОБА_1 відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя про тлумачення пункту 10.1 Договору оренди від 24.07.2007 № 2278/д державного нерухомого майна, а саме що його було укладено на термін 2 роки 11 місяців і 1 день; та пункту 5 Договору про зміни № 2 від 27.07.2012, згідно якого розділ 10 Договору оренди від 24.07.2007 № 2278/д було доповнено п. 10.12 в наступній редакції: “10.12. Цей договір про зміни укладено під скасувальною обставиною, у разі отримання Орендодавцем листа від органу, уповноваженого управляти зазначеним державним майном (Міністерства енергетики та вугільної промисловості України), з відмовою (запереченням) в пролонгації подальшій дії цього Договору, Орендодавець направляє лист-повідомлення Орендарю про припинення Договору. Договір вважається припиненим на третій робочій день з моменту направлення рекомендованого листа-повідомлення за юридичною адресою Орендаря.”, а саме, що цей пункт стосується лише договору про зміни № 2 від 27.07.2012, про що в ньому зазначено.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2018, справу № 908/2627/18 передано на розгляд судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 06.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2627/18, присвоєно справі номер провадження 15/150/18. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 26.12.2018 о/об 10 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 26.12.2018 відкладалось підготовче засідання на 21.01.2019 о 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 21.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2019 о 15 год. 00 хв.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що враховуючи приписи рішення господарського суду Запорізької області від 30.11.2015 у справі № 908/5184/15, договір № 2278/д від 24.04.2007 є продовженим на 2 роки 11 місяців та 1 день, тобто до 25.04.2018 включно. В той же час відповідач вважає, що строк договору оренди продовжено до 23.04.2018.

Крім того, позивач вважає, що доповнений п.10.12 Договору стосується лише договору про зміни № 2, про що в ньому прямо зазначено: « 10.12. Цей договір про зміни укладено під скасувальною обставиною...» і не стосується основного Договору, оскільки він вже був укладений в 2007 році і не міг бути визнаний в 2012 році укладеним під скасувальною обставиною, зважаючи на те, що на момент його укладення були наявні всі згоди і погодження органу, уповноваженого управляти державним майном, як це вимагалось Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

В судовому засіданні 28.01.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, який надійшов на адресу суду 28.12.2018. В обґрунтування заперечень посилається на те, що згідно з частиною 8 договору про зміни № 2, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є невід'ємною частиною до Договору. А отже, твердження ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» в позовній заяві про те, що договір про зміни № 2 не стосується основного Договору не відповідає дійсності. Сторони підписуючи договір про зміни № 2 та скріплюючи його печатками, усвідомлювали зміст договору про зміни № 2, який укладено на основі вільного волевиявлення сторін.

Крім того, відповідач посилається на те, що позивач звернувся до суду з вимогою про тлумачення положень договору на стадії їх виконання, в той час як тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Також відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, яке обґрунтовано тим, що Договір про зміни № 2 як вже зазначалось було підписано сторонами 27.07.2012, а, отже, з цього ж часу позивач мав можливість звернутись до суду. З зазначеним позовом позивач звернувся лише у грудні 2018 року.

За викладених обставин, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

18.01.2019 позивачем надано відповідь на відзив, в якому зазначено, що про порушення свого права ТОВ «Інмедсервіс плюс» дізналось лише в 2018 році з претензії РВ ФДМУ від 20.06.2018 №11-22-03057. До цього часу будь яких непорозумінь стосовні п. 10.12 Договору не було. Отже, строк позовної давності для захисту свого права у ТОВ «Інмедсервіс плюс» починається саме від дня ознайомлення з претензією РВ ФДМУ від 20.06.2018 № 11-22-03057, і відповідно, позовна заява була подана в межах строків позовної давності, встановлених ст. ст. 256, 257 ЦК України.

Крім того, ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» вважає, що Договір було укладено на 2 роки 11 місяців і 1 день і в 2015 році він продовжився до 25.04.2018 включно. Однак, інша сторона Договору - регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, вважає, що Договір в 2015 році продовжився до 23.04.2018. Вказане вбачається з листа РВ від 23.04.2018 № 11-13-02088 та претензії від 20.06.2018 № 11-22-03057. Таким чином, про порушення свого права ТОВ «Інмедсервіс плюс» дізналось лише в 2018 році з вищевказаних документів. Отже, строк позовної давності для захисту свого права у ТОВ «Інмедсервіс плюс» починається саме від дня ознайомлення з листом РВ від 23.04.2018 № 11-13-02088 та претензією від 20.06.2018 № 11-22-03057, і відповідно позовна заява була подана в межах строків позовної давності, встановлених ст. ст. 256, 257 ЦК України.

В судовому засіданні 28.01.2019 представник відповідача підтримав заперечення проти позову.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно – апаратного комплексу “Оберіг”.

В судому засіданні 28.01.2019 судом, в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

24.07.2007 між РВ ФДМУ по Запорізькій області – орендодавець та ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» - орендар укладено договір № 2278/д оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДП «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка» (далі по тексту – договір).

За умовами п. 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – окремо розташована двоповерхова будівля (літ. Б-2), загальною площею 817,90 кв.м., за адресою м. Запоріжжя, вул. Трегубенко, 18.

Розділом 3 договору з подальшими змінами визначено розмір орендної плати та порядок її сплати.

Пунктом 10.1. договору сторони визначили, що цей договір укладений з 24.07.2007 по 24.06.2010.

Відповідно до п. 10.6. договору, в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії при наявності згоди Балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном Балансоутримувача, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором…

Рішенням господарського суд Запорізької області від 22.09.2011 у справі № 32/5009/4736/11 за позовом ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» до РВ ФДМУ по Запорізькій області про внесення змін до договору оренди №2278/д від 24.07.2007 задоволено позовні вимоги та укладено додаткову угоду до договору, якою зокрема, пункт 10.1 договору викладено в наступній редакції: « 10.1. Цей договір вважати продовженим до 24 червня 2012 року включно відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України від 10.04.92 року № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (зі змінами, внесеними Законом України від 15.12.2009 року № 1759-УІ) та п. 5 Перехідних положень Закону України від 15.12.2009 року №1759-УІ)».

Договором про зміни № 2 від 27.07.2012 р. сторони дійшли згоди внести наступні зміни до договору і доповнити п. 10.1. договору наступним підпунктом: « 10.1.1 Термін дії договору оренди продовжено по 24.05.2015 включно».

Пунктом 5 договору про зміни № 2 сторони узгодили доповнити розділ 10 договору пунктом 10.12, відповідно до якого: « 10.12. Цей договір про зміни укладено під скасувальною обставиною, у разі отримання орендарем листа від органу, уповноваженого управляти зазначеним державним майном (Міністерства енергетики та вугільної промисловості України), з відмовою (запереченням) в пролонгації подальшій дії цього договору, орендодавець направляє лист-повідомлення орендарю про припинення договору. Договір вважається припиненим на третій робочій день з моменту направлення рекомендованого листа-повідомлення за юридичною адресою орендаря.».

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.11.2015 у справі № 908/5184/15 за позовом ТОВ «Інмедсервіс-Плюс» до РВ ФДМУ по Запорізькій області про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 2278/д від 24.07.2007 визнано зазначений договір продовженим на новий термін, у порядку передбаченому п. 10.6.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.03.2016 рішення господарського суду Запорізької області від 30.11.2015 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016 рішення господарського суду Запорізької області від 30.11.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.03.2016 залишено без змін.

Позивач звернувся до суду з вимогою розтлумачити п. 10.1 договору, оскільки позивач вважає, що строк дії договору продовжено до 25.04.2018, а відповідач в свою чергу вважає, що договір дії до 23.04.2018.

Також позивач просить розтлумачити п. 5 договору про зміни № 2 від 27.07.2012, оскільки вважає, що цей пункт стосується лише договору про зміни № 2, а не договору № 2278/д від 24.07.2007.

Згідно з пунктом 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Визначальною ознакою договору є його строк.

Статтею 627 цього ж Кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

За приписами статті 213 Цивільного кодексу України тлумачення правочину, може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом. Пунктами 3, 4 вказаної статті передбачені правила тлумачення правочину, які визначаються за таким принципом: при неможливості витлумачити положення договору, шляхом використання вузького кола засобів, залучаються нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору. Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючи умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.

З матеріалів справи вбачається, що договір сторонами виконується з 2007 року.

Дослідивши умови п. 10.1 договору, суд вважає, що в ньому відсутні незрозумілі слова, поняття, терміни, які не дають змоги з'ясувати сторонам їх дійсні наміри при підписанні договору, що є необхідною умовою для тлумачення правочину відповідно до статті 213 Цивільного кодексу України, оскільки за умовами п. 10.1. договору цей договір укладено на 1067 днів (2 роки 11 місяців та 1 день), відтак, відповідно до п. 10.6. та судових рішень по справі № 908/5184/15, договір є продовженим на тих самих умовах на той же строк, тобто до 24.04.2018. Вказана дата не збігається ані з позицією позивача ані з позицією відповідача.

Також зазначене стосується тлумачення пункту 5 договору про зміни № 2 від 27.07.2012 до договору оренди державного нерухомого майна від 24.074.2007 № 2278/д, що знаходиться на балансі ДП «Науково-дослідний та проектний інститут «Укрдіпрогазоочистка», оскільки зі змісту договору про зміни № 2 вбачається, що сторони узгодили даним договором про зміни внести зміни до договору № 2278/д від 24.07.2007, що вбачається саме з назви та пункту 1. Договору про зміни № 2, а також мети пункту п’ятого договору про зміни № 2 в якому дослівно зазначено, - «Доповнити розділ 10 Договору пунктом 10.12». В даному випадку вказаним пунктом доповнювався саме договір оренди державного нерухомого майна від 24.07.2007 № 2278/д і він стосується всього договору оренди з урахуванням укладених додаткових угод до нього, а не лише договору про зміни № 2 від 27.07.2012, як то вважає позивач.

За викладених обставин, суд не погоджується з позицією позивача та не вбачає підстав для тлумачення пункту 10.1 договору оренди та пункту 5 договору про зміни № 2 від 27.07.2012 в розумінні та редакції позивача, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що договір про зміни № 2 підписано сторонами 27.07.2012, відтак саме з цієї дати позивач був обізнаний про умови даного договору.

Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В даному випадку судом не встановлено порушення прав чи законних інтересів позивача та відмовлено в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, відтак підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз наведених вище норм права вказує на необхідність подання стороною належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності порушення її прав та законних інтересів.

Сторонами надано всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.02.2018.

Суддя І. С. Горохов