Рішення № 79686510, 05.02.2019, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2019 р. м. Житомир Справа № 906/1007/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат - ордер серія ЖТ №060401 від 14.01.2019р на надання правової допомоги,

від відповідача: Філобок О.Л., довіреність №15/05 від 12.04.2018р, адвокат (посвідчення №ЗП001218 від 27.01.2017р),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича (с.Смогилів, Луцький район, Волинська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (смт.Яблунець, Ємільчинський район, Житомирська область)

про стягнення 214581,45грн.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 15.01.2019р до 05.02.2019р.

Фізична особа-підприємець Томчук Андрій Михайлович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" про стягнення 214581,45грн, з яких: 55476,00грн основного боргу, 129419,20грн донарахувань у зв'язку з коливанням курсу євро, 21489,73грн пені, 2042,73грн 3% річних та 6153,79грн інфляційних втрат, а також судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.11.2018р прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 06.12.2018р.

У підготовчому засіданні розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.12.2018р закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.01.2019р.

Представник позивача в судовому засіданні 15.01.2019р позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, а також додаткових поясненнях №17/12 від 17.12.2018р та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.01.2019р вказала, що відповідачем 17.12.2018р було погашено заборгованість в сумі 55476,00грн, проти позовних вимог в частині заявлених вимог щодо стягнення нарахованої позивачем курсової різниці в сумі 129419,20грн заперечила, просила у позові відмовити в цій частині з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 11.12.2018р (а.с.44). Також вказала, що пеня позивачем була нарахована з порушенням вимог статті 232 ГК України, у зв'язку з чим вважає, що пеня в межах 6 місячного строку складає 7619,21грн.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 15.01.2019р до 05.02.2019р. за усним клопотанням представника позивача.

Представник позивача в судовому засіданні 05.02.2019р подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа №199 від 16.01.2019р та копії довідки АТ КБ "Приватбанк" №RCOV5C9CT1PMI56I від 05.02.2019р.

Представник відповідача не заперечувала щодо долучення вказаних доказів.

В судовому засіданні 05.02.2019р, судом розглянуто клопотання представника позивача від 05.02.2019р, в якому представник позивача просить долучити до матеріалів справи документи. Суд задовольнив вказане клопотання з огляду на таке.

Частиною 3 статті 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, згідно статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Представник відповідача під час судового засідання при розгляді справи по суті 15.01.2019р, заперечувала щодо доводів позивача, у тому числі, щодо обґрунтованості вимог про використання позивачем даних, відповідно до міжбанківського курсу валюти зазначеного на сайті - https://client-bank.privatbank.ua, для нарахувань курсової різниці.

Судом приймається до уваги той факт, що на стадії підготовчого засідання позивачем подавались скріншоти щодо курсу валют зазначеного на сайті - https://client-bank.privatbank.ua в Євро. Судом досліджено та встановлено, що курс валют, зазначений у доданих до справи скріншотах, відповідає курсу валют зазначеному в довідці АТ КБ "Приватбанк" №RCOV5C9CT1PMI56I від 05.02.2019р, а тому подані представником позивача в судовому засіданні підтверджують наявну в матеріалах справи інформацію і не розцінюються судом як нові докази. Крім того, судом також враховується пояснення представника позивача про те, що додані до клопотання позивача від 05.02.2019р документи не могли бути подані позивачем раніше, оскільки про необхідність спростування вказаних доводів, позивачу стало відомо лише 15.01.2019р.

Зважаючи на вище викладене у сукупності, суд вважає наведені позивачем обставини пропуску строку на подання доказів поважними та приймає до розгляду додані до клопотання відповідача від 05.02.2019р докази на стадії розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 05.02.2019р позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача 129419,20грн донарахувань у зв'язку з коливанням курсу євро, 21489,73грн пені, 2042,73грн 3% річних та 6153,79грн інфляційних втрат, а також судових витрат, з підстав, зазначених у позовній заяві, додаткових пояснення №17/12 від 17.12.2018р (а.с.55-56) та відповіді на відзив №11/01 від 11.01.2019р. Також зазначив, що позивач має право здійснити перерахунок передбачений пунктом 1.8 договору у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду, чим позивач і скористався.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.02.2019р проти задоволення позову заперечила, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву від 06.12.2018р (а.с.35), відзиві на позовну заяву від 11.12.2018р (а.с.44-47) та поясненнях від 22.12.2018р. Зокрема зазначила, що докази позивача з сайту https://client-bank.privatbank.ua не є інформацією про міжбанківський курс євро, як всі інші показники у розрахунках позивача щодо курсу євро не є міжбанківським валютним курсом євро. Вказала, що умови договору передбачають відсилання до ресурсу, в якому відсутня інформація щодо міжбанківського курсу валюти взагалі, відповідно, умова договору є неузгодженою сторонами договору.

Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2017р між Фізичною особою-підприємцем Томчуком Андрієм Михайловичем (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (покупець/відповідач) укладено договір купівлі-продажу рухомого майна №1234/Н (далі - договір) (а.с.17-20).

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1 договору, на умовах даного договору продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві спецтехніку, що була у використанні, а саме: Автонавантажувач телескопічний MANITOU МТ12358Т с.н.760138 2011 року виготовлення (надалі по тексту договору - "рухоме майно"), а покупець зобов'язується прийняти зазначене майно і сплатити продавцеві договірну ціну на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору, після виконання покупцем усіх зобов'язань щодо оплати рухомого майна згідно умов п.1.8 та п.1.9 даного договору продавець зобов'язується передати покупцеві рухоме майно.

На момент підписання цього договору ціна на рухоме майно становить 1061640,00грн (один мільйон шістдесят одна тисяча шістсот сорок гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 176940,00 грн. В еквіваленті на іноземну валюту - Євро, договірна ціна становить 36000,00 Євро (абзац 1 пункту 1.8 договору).

Ціна рухомого майна, зазначена в п.1.8, встановлена на день складання дійсного договору відповідно до міжбанківського курсу валюти зазначеного на сайті - https://client-bank.privatbank.ua - Євро (1 Євро = 29.49грн). В разі, якщо на дату часткового розрахунку (передплати) чи повного розрахунку (у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду) за рухоме майно міжбанківський курс валюти, зазначений на сайті - https://client-bank.privatbank.ua зміниться в сторону збільшення, продавець залишає за собою право перерахувати вартість (ціну) по курсу на день оплати (у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду) в сторону збільшення відповідно, а покупець зобов'язаний доплатити суму курсової різниці в розмірі визначеному продавцем (абзац 2 пункту 1.8 договору).

Згідно п.1.9 договору, покупець оплачує продавцю договірну ціну (вартість рухомого майна) в розмірі, встановленому у п.1.8 договору, на наступних умовах: відтермінування оплати вартості рухомого майна до 16 серпня 2017 року.

Відповідно до п.2.1 договору, передача рухомого майна по даному договору здійснюється продавцем покупцю, у разі виконання покупцем умов п.1.8 та п.1.9 даного договору, в день підписання Акту приймання-передачі рухомого майна по даному договору, який оформлюється у відповідності до чинного законодавства України та згідно із вимогами, що звичайно ставляться.

Розрахунок між сторонами здійснюється в національній валюті України - гривні (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює розрахунок за рухоме майно у формі та порядку, вказаному в п.п.1.8. та 1.9 договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору кожна сторона зобов'язується виконувати реально та належно обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків за цим договором.

Пунктом 5.1.1 договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві договірну ціну за рухоме майно включаючи перераховану вартість (ціну) по курсу іноземної валюти на день оплати згідно п.1.8 даного договору.

Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку порушення умов цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 9.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, встановлений у п. 9.1. цього договору, та діє до 31.12.2018р, а в частині розрахунків за поставлене рухоме майно до повного їх здійснення (пункт 9.2 договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р, позивачем було поставлено відповідачу товар - Автонавантажувач телескопічний MANITOU MT1235ST с.н. 760138 2011 року виготовлення в кількості 1шт. вартість за одиницю 884700,00грн з ПДВ, всього з ПДВ 1061640,00грн, що підтверджується видатковою накладною №131702800 від 16.06.2017р, товарно-транспортною накладною №131700640 від 16.06.2017р та довіреністю №342 від 14.06.2017р (а.с.28,22-23).

Сторонами 16.06.2017р до договору купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р було підписано Акт приймання-передачі рухомого майна №1, відповідно до п.1 якого продавець передав, а покупець прийняв у власність наступне рухоме майно: Автонавантажувач телескопічний MANITOU MT1235STс.н. 760138 (далі - Автонавантажувач) 2011 року виготовлення в кількості 1 шт. вартість за одиницю 884700,00грн з ПДВ, всього з ПДВ 1061640,00грн (а.с.21).

Вищевказані документи договір, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, довіреність та акт прийому-передачі підписані та скріплені печатками сторін.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Таким чином, відповідно до умов договору купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р та положень ч.1 ст.530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити отриманий від позивача товар - Автонавантажувач на суму 1061640,00грн у строк до 16 серпня 2017 року.

Відповідачем за одержаний Автонавантажувач було здійснено проплати на загальну суму 1006164,00грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок: від 14.06.2017р на суму 106164,00грн, від 19.02.2018р на суму 300000,00грн, 20.02.2018р на суму 300000,00грн, 21.02.2018р на суму 300000,00грн (а.с.37-40).

25.05.2018р позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 620800,49грн, з яких: 55476,00грн суми основного боргу, 124395,16грн валютного коригування, 428274,72грн відсотків за користування чужими грошовими коштами та 12654,61грн пені (а.с.29-31, доказ надіслання - а.с.29). Однак, зазначену претензію залишено відповідачем без відповіді та задоволення.

У позовній заяві позивач посилається на те, що заборгованість відповідача за договором купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р становить 55476,00грн. Крім того, у зв'язку з коливанням курсу євро позивачем було донараховано 129419,20грн курсової різниці, а також нараховано 21489,73грн пені, 2042,73грн 3% річних та 6153,79грн інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань по проведення розрахунків.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 т.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р непогашеною станом на час звернення позивача з позовом у даній справі, залишилась заборгованість відповідача по сплаті за Автонавантажувач в сумі 55476,00грн.

З наданих представником відповідача в судовому засіданні 18.12.2018р документів, що також не заперечується позивачем, вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено погашення заборгованості в сумі 55476,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №1344 від 17.12.2018р на суму 55476,00грн (а.с.64).

У зв'язку з сплатою відповідачем 55476,00грн заявленої позивачем часткової заборгованості, позивачем було заявлено клопотання про закриття провадження у справі №906/1007/18 в цій частині.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 55476,00грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1ст.231 ГПК України.

Щодо стягнення з відповідача 129419,20грн курсової різниці, 21489,73грн пені, 2042,73грн 3% річних та 6153,79грн інфляційних втрат, суд враховує вищевикладене, а також таке.

Відповідно до частини 1 статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тобто, сторони договору мають право фактично зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в Євро або в будь-якій іншій іноземній валюті.

Разом з тим, незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, частинами 1,2 статті 533 цього ж Кодексу передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, зважаючи на викладене, якщо в зобов'язані визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, і передбачено, що сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за курсом відповідної валюти на день заявлення відповідної вимоги.

У даному випадку, сторони погодили, що:

- на момент підписання цього договору ціна на рухоме майно становить 1061640,00грн (один мільйон шістдесят одна тисяча шістсот сорок гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 176940,00 грн. В еквіваленті на іноземну валюту - Євро, договірна ціна становить 36000,00 Євро (абзац 1 пункту 1.8 договору).

- ціна рухомого майна, зазначена в п.1.8, встановлена на день складання дійсного договору відповідно до міжбанківського курсу валюти зазначеного на сайті - https://client-bank.privatbank.ua - Євро (1 Євро = 29.49грн). В разі, якщо на дату часткового розрахунку (передплати) чи повного розрахунку (у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду) за рухоме майно міжбанківський курс валюти, зазначений на сайті - https://client-bank.privatbank.ua зміниться в сторону збільшення, продавець залишає за собою право перерахувати вартість (ціну) по курсу на день оплати (у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду) в сторону збільшення відповідно, а покупець зобов'язаний доплатити суму курсової різниці в розмірі визначеному продавцем (абзац 2 пункту 1.8 договору).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як стверджує позивач та свідчать матеріали справи, відповідач неналежним виконував договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару - Автонавантажувача. А саме, як вбачається з долучених до матеріалів справи банківських виписок, відповідачем було сплачено: 14.06.2017р суму 106164,00грн, 19.02.2018р суму 300000,00грн, 20.02.2018р суму 300000,00грн, 21.02.2018р суму 300000,00грн, 17.12.2018р суму 55476,00грн.

Позивач розрахував курсову різницю виходячи з здійснених відповідачем проплат, наступним чином:

- здійснена проплата 14.06.2017р в сумі 106164,00грн (за курсом продажу євро 29,49) становила еквівалент оплати 3600,00 євро;

- здійснена проплата 19.02.2018р в сумі 300000,00грн (за курсом продажу євро 33,95) становила еквівалент оплати 8836,52 євро;

- здійснена проплата 20.02.2018р в сумі 300000,00грн (за курсом продажу євро 33,95) становила еквівалент оплати 8836,52 євро;

- здійснена проплата 21.02.2018р в сумі 300000,00грн (за курсом продажу євро 33,65) становила еквівалент оплати 8915,30 євро (а.с.57).

Також позивач розраховував недоплачену суму боргу за автонавантажувач у зв'язку з коливання курсу євро в розмірі 55476,00грн станом на дату звернення до суду, тобто на 06.11.2018р (за курсом продажу євро 32.20), що становить еквівалент 1722,85 євро.

Таким чином, вартість (ціна) рухомого майна по курсу на день оплат (у разі відсутності оплати - на момент звернення продавця до суду) становила 31911,19 Євро (3600,00євро + 8836,52євро + 8836,52євро + 8915,30 євро + 1722,85 євро).

Враховуючи вартість автонавантажувача, погоджену сторонами у пункті 1.8 договору, ціна рухомого майна становила 36000,00Євро. Відповідно, сума різниці становить 4088,81 Євро (36000 - 31911,19 = 4088,81), яка є еквівалентною за курсом відповідної валюти на день заявлення відповідної вимоги та становить 131659,68грн (4088,81Євро х 32,20грн/1 Євро = 131659,68грн).

Згідно з розрахунком позивача, станом на 06.11.2018р, тобто на момент звернення до суду, курсова різниця становила різницю вартості рухомого майна, що складає 4019,23 Євро х 32,20грн/1 Євро = 129419,20грн. При цьому, з поданого позивачем розрахунку вбачається, що він містить помилки, що визнавалось представником позивача в судових засіданнях, однак заява про уточнення позовних вимог позивачем не подавалась.

Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача меншу суму курсової різниці, а саме 129419,20грн, тому суд розглядає позовні вимоги в межах визначених позивачем позовних вимог щодо курсової різниці - в сумі 129419,20грн.

Заперечуючи про задоволення позову представник відповідача посилається на те, що сторони не досягли згоди щодо порядку визначення розміру в разі зміни ціни у зв'язку з чим умова договору є неукладеною. Вказує про неможливість отримання інформації з сайту https://client-bank.privatbank.ua та те, що надана позивачем інформація щодо курсів валют з сайту не є інформацією про міжбанківський курс Євро, а тому братися судом до уваги не можуть.

З даного приводу суд враховує, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

У даному випадку, сторони у зобов'язанні, зокрема у п.1.8 договору погодили грошовий еквівалент в іноземній валюті - Євро, тобто зобов'язання за даним договором має бути виконане у гривні з урахуванням курсу Євро на час укладання договору та на день фактичної оплати товару - Автонавантажувача, що відповідає вимогам Цивільного Кодексу України, а його умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Фактично за такою умовою договору сторони визначили особливості формування ціни договору. Так, покупець взяв на себе обов'язок здійснювати оплату вартості товару виходячи з вартості Автонавантажувача на момент підписання договору з урахуванням курсу Євро на день здійснення такої оплати, погодивши, у тому числі ресурс - сайт https://client-bank.privatbank.ua на якому розміщено курс валют згідно з яким здійснюється перерахування вартості (ціни) майна, що вказує на принцип свободи договору.

Водночас, судом також враховується, що протоколи розбіжностей до договору купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р не складались, договір купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р або ж його окремі пункти в судовому порядку відповідачем недійсними не визнавались, тобто умови договору, в т.ч. п. 1.8 договору, в повній мірі були погоджені сторонами, а тому підлягають застосуванню до правовідносин які склалися між сторонами. До того ж, дані розміщені на вказаному в договорі сайті, використовуються саме для купівлі стороною договору валюти по курсу продажу, а не для її продажу.

При перевірці правильності нарахування курсової різниці судом взято до уваги, що станом на момент підписання договору, курс Євро до гривні становив 29,49грн за 1 Євро, а станом на 06.11.2018р (на момент звернення з позовом до суду) курс Євро до гривні становив 32,20грн за 1 Євро, що вбачається з відомостей сайту https://client-bank.privatbank.ua, використання якого погоджено сторонами при розрахунку вартості (ціни) по курсу на день оплати (у разі відсутності оплати на момент звернення продавця до суду) та узгоджується з умовами укладеного договору, що також підтверджується довідкою АТ КБ "ПриватБанк" від 05.02.2019р (а.с.96). Доказів неможливості отримання відомостей щодо курсу валют відповідачем не подано.

З огляду на викладене, розмір заборгованості у вигляді донарахувань у зв'язку з коливанням курсу євро (курсової різниці) у відповідності до положень Цивільного кодексу України та умов договору купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р, становить - 131659,68грн (4088,81Євро х 32,20 грн/1 Євро). Однак, у позовній заяві позивачем заявлено до стягнення меншу суму, яка за розрахунками позивача становить 129419,20грн, що є його правом, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у зв'язку з коливанням курсу Євро підлягають задоволенню в заявленій сумі - 129419,20грн.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Таким чином, ці види штрафної договірної відповідальності мають подвійну правову природу, які одночасно з тим, що стимулюють сторони дотримуватися умов договору, як спосіб забезпечення, ще й повинні мати компенсаційний характер санкції за порушення господарсько-правових зобов'язань.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що кожна зі сторін, яка неналежним чином виконує свої зобов'язання (зокрема, несвоєчасно розраховується за поставлене (передане у власність) рухоме майно) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення виконання (тобто за кожен календарний день неперерахування цієї суми).

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У даному випадку, договір купівлі-продажу №1234/Н від 14.06.2017р не передбачає іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч.6 ст.232 ГК України.

Судом встановлено, що позивач починав обраховувати прострочення оплати товару з 16 серпня 2017 року, тобто від дати, що вказана у пункті 1.9 договору.

Здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань пені суд встановив, що позивачем невірно визначено дату настання прострочення сплати за автонавантажувач, оскільки позивач починав обраховувати прострочку оплати товару включаючи 16 серпня 2017 року, тоді як відповідно до положень ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, прострочку оплати товару необхідно рахувати з 17.08.2017р.

З урахуванням наведеного та положень ч.6 ст.232 ГК України, перевіривши здійснений позивачем нарахування пені, господарський суд встановив, що за період з 17.08.2017р по 16.02.2018р (сума боргу 55476,00грн) обґрунтованим є нарахування пені в розмірі 7629,85грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 7629,85грн. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 13859,88грн (21489,73грн - 7629,85грн. = 13859,88грн), вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2042,73грн 3% річних, господарський суд враховує таке.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми та умов договору, згідно з якими, у разі невиконання договірних обов'язків, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2042,73грн за період з 16.08.2017р по 06.11.2018р на суму заборгованості в розмірі 55476,00грн (розрахунки а.с.15-16).

Враховуючи встановлені судом строки прострочення виконання забов'язання, перевіривши здійснені позивачем нарахування, з огляду на встановлені вище обставини щодо сплачених відповідачем сум, господарський суд встановив, що обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2038,17грн за період з 17.08.2017р по 06.11.2018р на суму заборгованості в розмірі 55476,00грн. В частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4,56грн (2042,73грн - 2038,17грн = 4,56грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрати в сумі 6153,79грн за період з 16.08.2017р по 06.11.2018р на суму заборгованості в розмірі 55476,00грн (розрахунки а.с.15-16), господарський суд враховує таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті (п.3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

В свою чергу, курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Отже, втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів. Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

З огляду на наведене, взявши до уваги той факт, що сторонами при укладанні договору передбачено відшкодування курсової різниці, господарський суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення інфляційних втрат, а тому у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 6153,79грн суд відмовляє.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з 129419,20грн курсової різниці, 7629,85грн пені, 2038,17грн 3% річних є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 13859,88грн пені, 4,56грн 3% річних та 6153,79грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, п.2 ч.1 ст.231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (11250, Житомирська область, Ємільчинський район, смт.Яблунець, вул.Героїв України, буд.81; ідентифікаційний код 00954030) на користь Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованості в сумі 55476,00грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблунецьке хлібоприймальне підприємство" (11250, Житомирська область, Ємільчинський район, смт.Яблунець, вул.Героїв України, буд.81; ідентифікаційний код 00954030) на користь Фізичної особи-підприємця Томчука Андрія Михайловича (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- 129419,20грн донарахувань у зв'язку з коливанням курсу євро,

- 7629,85грн пені,

- 2038,17грн 3% річних,

- 2918,45грн витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.02.19

Суддя Кравець С.Г.

Друк. :

1 - до справи,

2,3 - позивачу за двома адресамиАДРЕСА_24 - відповідачу (рек. з пов.).