Ухвала суду № 79686477, 07.02.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"07" лютого 2019 р. Справа № 5004/567/11 Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Дем'як В. М., розглянувши заяву Фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни

про визнання виконавчого документу таким, шо не підлягає виконанню

по справі № 5004/567/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі Центрального відділення ПАТ "Креді Агріколь Банк" в м. Луцьк

до відповідача 1 Фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни, с. Маяки, Луцького р-ну

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровіта", м. Луцьк

про стягнення солідарно 2153538,07грн.

за участю представників сторін:

від заявника: Коломейчук О. М. - ордер ВЛ № 000033669 від 25.01.2019р.

від стягувача (позивача): Змієвський О. А. - довіреність від 17.03.2014р.

Встановив: Рішенням господарського суду Волинської області 21.06.2011р. стягнуто з підприємця Баранової Дарії Володимирівни (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" в особі Центрального відділення ПАТ ""Креді Агріколь Банк" в м. Луцьк (м. Луцьк, проспект Президента Грушевського, 1, код 14361576) 2152881,75грн. заборгованості та 21535,38грн. витрат по оплаті держмита і 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

05.07.2011р. видано наказ про примусове виконання рішення №5004/567/11-1.

28.01.2019р. до господарського суду Волинської області надійшла заява Фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни за вх.№01-73/2/19, в якій заявник просить суд визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню по справі №903/567/11 в порядку ст. 328 ГПК України.

Заяву обґрунтовує тим, що згідно оборотних відомостей по банківських рахунках обліку заборгованості підприємця Баранової Дарії Володимирівни за період з 30.04.2008р. по 09.08.2018р. кінцеве сальдо рахунок № 9611 становить 0,00грн., що свідчить про відсутність заборгованості останньої перед банком.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 29.01.2018р. заяву фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни про визнання наказу господарського суду Волинської області № 5004/567/11-1 таким, що не підлягає виконанню було прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 07.02.2019р.

Представник заявника в судовому засіданні 07.02.2019р. підтримав подану ним заяву та просив суд визнати наказ господарського суду Волинської області від 04.07.2011р. №5004/567/11-1 таким, що не підлягає виконанню.

Присутній в судовому засіданні представник стягувача через відділ документального забезпечення та контролю подав письмові пояснення вх. № 01-57/1541/19 від 06.02.2019р., в якому відсутні будь - які ознаки здійснення прощення боргу банком за кредитним договором № 033/21/08 від 30.04.2008р., жодної з обставин припинення зобов'язання за кредитним договором № 033/21/08 від 30.04.2008р. не настало, "списання безнадійної заборгованості" за кредитом за рахунок резерву не є припиненням зобов'язання, вважає що відсутні підстави для задоволення заяви фізичної особи - підприємця Баранової Д. В. про визнання судового наказу господарського суду Волинської області по справі № 903/567/11 так, що не підлягає виконанню.

Розглянувши заяву фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни, заслухавши пояснення представників заявника та стягувача, господарський суд прийшов до висновку, що заява про визнання наказу господарського суду Волинської області від 04.07.2011р. №5004/567/11-1 таким, що не підлягає виконанню, задоволенню не підлягає.

При цьому суд виходив з наступних обставин:

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 11 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147VІІІ, чинної з 15.12.2017р., заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.

Розглядаючи заяву фізичної особи - підприємця Баранової Дарії Володимирівни за вх.№01-73/2/19 про визнання наказу господарського суду Волинської області від 04.07.2011р. №5004/567/11-1 таким, що не підлягає виконанню, суд зауважує, що в обґрунтування вказаної заяви заявник посилається на те, що згідно оборотних відомостей по банківських рахунках обліку заборгованості підприємця Баранової Дарії Володимирівни за період з 30.04.2008р. по 09.08.2018р. кінцеве сальдо рахунок № 9611 становить 0,00грн., що свідчить про відсутність заборгованості останньої перед банком.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необґрунтованим (постанова Верховного Суду України від 04.07.2011 р. по справі № 3-65гс11).

Доводи про відсутність вини відповідача у невиконанні судового рішення в примусовому порядку є необґрунтованими, оскільки примусове виконання судового рішення не припиняє зобов'язання боржника щодо належного його виконання на користь кредитора (постанова Верховного Суду від 23.01.2018 р. по справі №278/2493/15-ц).

Постановлення судового рішення про стягнення заборгованості чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання не припиняє грошових зобов'язань боржника.

Згідно зі ст. 605 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушення прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Щодо посилання відповідача 1 - ФОП Баранової Д. В. на факт списання заборгованості, як на обставину щодо прощення боргу, а відтак припинення зобов'язання за кредитним договором №033/21/08 від 30.04.2008р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", нормативно-правові акти Національного банку України з питань, віднесених до його повноважень, є обов'язковими для банків.

Згідно п. 1.3. Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою НБУ №23 від 25.01.2012 р. (в редакції, чинній на момент вчинення банком списання) Банк із метою визначення можливих втрат (збитків) невиконання боржником/контрагентом зобов'язань здійснює оцінку ризику невиконання ним таких зобов'язань (тобто ризику того, що виконання боржником зобов'язання проводитиметься з перевищенням строків, передбачених умовами договору, або в обсягах, менших, ніж передбачено договором, або взагалі не проводитиметься) за всіма активними банківськими операціями та наданими банком фінансовими зобов'язаннями.

Порядок визначення показника ризику кредиту, наданого фізичній особі, передбачено Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою НБУ №23 від 25.01.2012 р. (в редакції, чинній на момент вчинення банком списання), зокрема, відповідно до п.3.7. Глави 3 Розділу II Банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу боржником - фізичною особою на підставі кількості календарних днів прострочення погашення боргу за станом на перше число місяця, наступного за звітним. При кількості календарних днів прострочення більше 180 стан обслуговування кредиту класифікується як «незадовільний». Банк використовує сформований резерв для списання (відшкодування) боргу за активом, який віднесено до V (найнижчої/безнадійної) категорії якості (далі - безнадійна заборгованість), у порядку, установленому Національним банком України.

Відповідно до п. 1.3. Глави 1 Розділу III Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою НБУ №481 від 27.12.2007 р. (в редакції, чинній на момент вчинення банком списання), банк списує за рахунок спеціальних резервів заборгованість за кредитними операціями, яка визнана безнадійною щодо отримання.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського "обліку банків України, затверджених Постановою НБУ №280 від 17.06.2004 р. (в редакції, чинній на момент вчинення банком списання), рахунки типу 9611 - це рахунки для обліку списаної у збиток заборгованості за кредитними операціями. Призначення рахунків 9611: облік сум заборгованості за кредитними операціями банків, що списані з балансу за рахунок спеціального резерву. За дебетом рахунку проводяться суми заборгованості, що списані з балансу за рахунок спеціального резерву. За кредитом рахунку проводяться суми, що надійшли для погашення заборгованості; суми, що списані у встановленому порядку.

Відповідно до пунктів 6, 7 Порядку, встановленого Постановою НБУ від 01.06.2011 №172 "Про затвердження порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву" (в редакції, чинній на момент вчинення банком списання), банк відображає в бухгалтерському обліку відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Отже, "безнадійна заборгованість за банківським кредитом" в розумінні Постанови Правління НБУ №172 від 01.06.2011 р. є різновидом бухгалтерського обліку у банках та не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента в силу прощення боргу відповідно до статті 605 ЦК України.

Верховний Суд в постанові від 03.07.2018 р. по справі №921 /303/16-г/10 (№ в ЄДРСР 75460139) зробив наступний правовий висновок: Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили чи впливає списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву на правовідносини банку та позичальника, а відтак, і поручителя за кредитним договором, враховуючи вичерпний перелік встановлених законом підстав припинення зобов'язання, та дійшли передчасного висновку про тотожність понять "прощення" та "списання кредитної заборгованості за рахунок резервів".

В постанові Верховного Суду від 08.05.2018 р. по справі №921/760/16-г/7 (№ в ЄДРСР 74002604) зроблено наступний правовий висновок:

- Крім того, суди не надали юридичного аналізу аргументам позивача про те, що прощення заборгованості є актом двосторонньої дії та здійснюється шляхом підписання двостороннього документу або шляхом самостійного прийняття рішення кредитором з обов'язковим повідомленням боржникові.

- Водночас, суди, обмежившись посиланням на ст. 605 ЦК України, якою передбачено, що одним із видів припинення зобов'язання за волею кредитора є звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків не надали належної правової оцінки аргументам позивача про те, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, оскільки, банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

- Дослідивши рішення суду першої та апеляційної інстанції, колегія касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили чи впливає списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхової резерву на правовідносини банку та позичальника, а відтак і на поручителя, за кредитним договором, враховуючи вичерпний перелік встановлених законом підстав припинення зобов'язання, дійшли передчасного висновку про тотожність понять "прощення", "анулювання боргу за рішенням кредитора" та "списання кредитної заборгованості за рахунок резервів".

В постанові Верховного Суду від 07.06.2018 р. по справі №2-6234/10 (№ в ЄДРСР 74550898) зроблено наступний правовий висновок: Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», є закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Пунктом 7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року №172, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов'язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

На підстави викладеного суд дійшов до висновку, що зміст нормативних документів, на підставі яких приймалось рішення банку про визнання кредитної заборгованості позивача безнадійною та списання її за рахунок резерву, не є припиненням зобов'язань боржника перед кредитором. Боргові зобов'язання позичальника перед банком не припинилися.

Згідно вимог статі 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню в обов'язковому порядку необхідна наявність усіх таких обставин в їх сукупності: взаємозалік зустрічних однорідних вимог; згода на це іншої сторони; підписання між сторонами мирової угоди; затвердження мирової угоди в порядку визначеному законодавством.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України (постанова від 25 грудня 2013 року у справі №38/211-10 (5023/1663/12, 5023/6061/11).

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що Закон України "Про виконавче провадження" містить чіткі вказівки стосовно того, що саме є повним або частковим фактичним виконанням рішення - виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом.

Згідно ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

В даному випадку, заявником не надано суду доказів, з якими закон пов'язує підставність визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, а заявник не надав суду належних та допустимих доказів відсутності обов'язку боржника повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Згідно із ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, в даному випадку, обставини, що зумовлюють визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відсутні, а тому заявлена вимога є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 232, 234, 235, 328, п.п. 9, 11, 19.3 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Волинської області, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви про визнання наказу № 5004/5367/11-1 від 04.07.2011р. таким, що не підлягає виконанню, відмовити.

Відповідно до ст. 255 ГПК України ухвала про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, підлягає оскарженню в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://vl.arbitr.gov.ua.

Ухвала набирає законної сили 08.02.2019р.

Суддя В. М. Дем`як