Рішення № 79682027, 29.01.2019, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/5970/18

Провадження №2/333/427/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2019 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

встановив:

01.11.2018 року до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням звернулась позивач, яка зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20.01.2015 року. З 2016 року у даній квартирі зареєстрована її матір – ОСОБА_2, але фактично остання ніколи не проживала у квартирі. Відповідач не бере участі в утриманні квартири, не сплачує за комунальні послуги, але зніматися добровільно з реєстрації не бажає. Через наявність вказаної реєстрації ОСОБА_1 не може вільно розпоряджатися своєю власністю, а сплата комунальних платежів в повному обсязі ставить її у тяжке матеріальне становище. Просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою № 46 в будинку № 15 по вул. Нагнибіди в м. Запоріжжя.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити її позовні вимоги, так як реєстрація відповідача в квартирі перешкоджає в розпорядженні квартирою, а сплата комунальних послуг у повному обсязі ставить її у тяжке матеріальне становище. Додатково пояснила, що вона 14.06.2016 року зареєструвала матір, за її проханням, але остання у квартирі ніколи не мешкала, наразі місце її знаходження їй невідоме. Відносини з відповідачем вже не підтримує, тому матір добровільно з реєстрації зніматися не хоче. Не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з’явилась, про день, місце і час розгляду справи повідомлена належним чином, заяв та клопотань до суду не надано.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що вона товаришує з позивачем більше 15 років, її матір – ОСОБА_4 бачила майже вісім років тому. ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3, тому в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 вона була лише один раз і бачила там лише підліткові речі, інші речі у квартирі відсутні. Зі слів позивача знає, що остання з матір’ю не спілкується.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є донькою позивача та онукою відповідача, інколи приїжджає за адресою: АДРЕСА_4. Бабуся в квартирі ніколи не мешкала, речі її там відсутні, місце знаходження ОСОБА_2 їй невідоме, так як вони не підтримують стосунки.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 21.01.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5, зазначене підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 32461145 від 20.01.2015 року (а.с. 5-8).

Факт не проживання ОСОБА_2 у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 підтверджено актом огляду житлового приміщення, який складено 25.10.2018 року (а.с. 18).

Також факт не проживання відповідача підтверджено свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_5, допитаними в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України). При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членівїх сімей та інших осіб.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлений принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі, в тому числі, рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Суд вважає, що позивач, як власник квартири має права вимагати усунення перешкод у користування та розпорядженні своїм майном шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.

Таким чином, на думку суду факт реєстрації відповідача за адресою квартири позивача, яка є її власністю, перешкоджає останній в повній мірі розпоряджатися та володіти своєю власністю, або може обмежити в його здійсненні, вимагає від неї додаткових матеріальних витрат по сплаті комунальних послуг, які нараховуються відповідно до кількості зареєстрованих осіб у квартирі.

Отже, порушені права власника та перешкоди в користуванні власністю цілком можливо усунути шляхом визнання відповідача такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. У зв’язку з наведеним суд вважає, що право позивача порушено та підлягає судовому захисту, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,76,81,141,280,289 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, третя особа: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою № 81 в будинку № 9 по вул. Нагнибіди в м. Запоріжжя.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на поданні заяви про його поновлення – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 06.02.2019 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод