Рішення № 79678845, 01.02.2019, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/466/2019

Номер справи 243/12853/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«01» лютого 2019 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю:

- секретаря судового засідання – Кобець О.М.,

- позивача - ОСОБА_1,

-представника відповідача – Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №19 Слов’янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 09 вересня 2016 року він звернувся до Прокурора Донецької області Бондаренко Євгена Вікторовича з Заявою-повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та про притягнення до кримінальної відповідальності слідчої Краснолиманського відділу поліції ГУНП в Донецькій області ОСОБА_4 за службову недбалість, яка полягала у нескладані в розумний строк Повідомлення про підозру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за наявності достатніх доказів їх вини у скоєнні кримінального правопорушення при досудовому розслідуванні кримінальних проваджень №12015050510003374 від 30 грудня 2015 року та №12016050420000074 від 27 січня 2016 року, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_7, як потерпілій по зазначеним кримінальним провадженням, шляхом позбавлення можливості подати цивільний позов у кримінальній справі на суму понад 300000,00 гривень. Попередня правова кваліфікація частина 1 статті 367 КК України. Цей факт підтверджується Заявою-повідомленням ОСОБА_1В. Прокурору Донецької області від 09 вересня 2016 року, поданому на особистому прийомі та ОСОБА_2 Донецької області від 06 жовтня 2016 року № 1306-12.

Прокурор Донецької області Бондаренко Є.В., не пізніше 24 годин після подання Заяви-повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не вніс, розслідування обставин, викладених у Заяві-повідомленні від 09 вересня 2016 року не розпочав, ОСОБА_8 з Єдиного реєстру досудового розслідування заявнику ОСОБА_1 не надав, чим порушив ОСОБА_9 в частині прийнятого на себе зобов’язання неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави.

Заступник Прокурора Донецької області Ромасько В.О., всупереч вимогам ч.4 ст. 214 КПК України, в ОСОБА_2 Донецької області від 06 жовтня 2016 року № 1306-12, повідомив про прийняте ним рішення про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей за Заявою про кримінальне правопорушення від 09 вересня 2016 року.

Зазначає, що цей факт підтверджується листом ОСОБА_2 Донецької області від 06 жовтня 2016 року № 1306-12 та Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року №1-кс/263/6195 по справі №263/11863/16-к.

Вважає, що Держава Україна за представництвом Прокурора Донецької області Бондаренко Євгена Вікторовича та заступника Прокурора Донецької області Ромасько Віталія Олександровича порушила його право, гарантоване статтею 40 Конституції України, а саме: що його звернення до державного органу буде розглянуте, що йому буде надано обґрунтовану відповідь у встановлений статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України строк, а також тими ж діяннями Держава Україна порушила його право, гарантоване статтею 3 Конституції України, статтями 1, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на ефективний засіб юридичного, правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Спричинена йому, ОСОБА_1, бездіяльністю відповідача моральна шкода у розмірі 134028,00 грн. полягає у глибоких душевних стражданнях, яких він, як фізична особа, зазнав у зв’язку з протиправною поведінкою щодо нього та у зв’язку з порушенням його прав людини, гарантованих йому Конституцією України та чинними міжнародними договорами, що викликало у нього сильні негативні почуття, які змінюються одне одним: почуття обурення, почуття невпевненості в майбутньому, почуття відчаю та гніву.

Протиправною, незаконною, неправомірною є бездіяльність ОСОБА_2 Донецької області, яка полягала у невиконанні обов’язку керівника ОСОБА_2 Донецької області та його заступника ОСОБА_8 внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань по Заяві – повідомленню від 09 вересня 2016 року.

Спричинену відповідачем йому моральну шкоду він оцінює у розмірі 134028,00 грн., яку він визначив на підставі методики професора ОСОБА_10, яку вважає такою, що спроможна обґрунтувати грошовий еквівалент його душевних, моральних страждань.

Вважає, що виплата грошової компенсації спричиненої йому моральної шкоди у сумі 134028 грн. дозволить вважати цю виплату розміром матеріальної шкоди, завданої Державі Україна посадовими особами, винними у порушенні прав ОСОБА_1, та стати підставою для притягнення їх до кримінальної відповідальності і в подальшому стане приводом недопущення іншими прокурорами порушень прав людини та основоположних свобод при виконанні ними своїх службових обов’язків.

Посилаючись на ст. ст. 55, 56 Конституції України, просить суд стягнути з Держави Україна за представництвом ОСОБА_2 Донецької області, ЄДРПОУ 08592158, за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його, ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, користь моральну шкоду, спричинену протиправною бездіяльністю, яка порушила права позивача гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, як невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за результатами розгляду Заяви-повідомлення ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року в сумі 134028,00 гривень; визначити порядок виконання прийнятого судового рішення та вжити заходів для забезпечення його виконання; постановити окрему ухвалу про виявлені при вирішенні спору порушення законодавства та недоліки в діяльності ОСОБА_2 Донецької області та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, а також пояснив, що діями ОСОБА_2 були порушені його права, передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та Конституцією України, внаслідок яких він зазнав негативних переживань, почуття невпевненості, оскільки його Заява – повідомлення від 09 вересня 2016 року не розглядалася та її було розглянуто лише через місяць, та надано відповідь.

Після отримання такої відповіді він змушений був звернутися до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області зі Скаргою на бездіяльність Прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами.

Слідчий суддя повинен був прийняти рішення, яким задовольнити вимоги Скарги або відмовити у їх задоволенні, однак суд зобов’язав провести перевірку шляхом проведення слідчих дій, тому за наслідками цих дій його Заяву - повідомлення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та він не впевнений, що рішення суду було виконано. Однак, цим рішенням будь-які дії або бездіяльність Прокурора не було визнано незаконними.

Зазначає, що в наслідок таких дій Прокурора Донецької області, оскільки його звернення не розглядалося, було підірвано його ділову репутацію, він зазнав почуття гніву та він не може з впевненістю сказати, що проживає у правовій державі.

Він звернувся до ОСОБА_2 Донецької області у якості громадянина України, який представляє інтереси ОСОБА_7, є її адвокатом. Він укладав з нею Договір про надання юридичних послуг, та приймав участь у розгляді справи в суді щодо дорожньо - транспортної пригоди у якій потерпілою була ОСОБА_7, а він її представником. Він повинен був отримати від ОСОБА_7 гонорар, як адвокат, після того як вона отримає 300000,00 грн. в рахунок відшкодування спричиненої їй в ДТП шкоди, однак він так і не отримав свій гонорар.

Моральна шкода йому була завдана діями Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступником Прокурора Донецької області Ромасько В.О., оскільки Прокурором Донецької області не були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його Заявою - повідомленням. З цього приводу він зазнав негативні емоції, був знервований, але з цього приводу він до лікувальних закладів не звертався. Із - за цього стану він мав сварки з дружиною. ОСОБА_4 знищено почуття власної гідності, оскільки він готувався до складання Заяви та не отримав ніякого результату, його засмучує те, що він не може захистити громадян, інтереси яких він представляє.

Розмір моральної шкоди він вирахував виходячи з методу професора ОСОБА_10 та використовуючи практику Європейського суду з прав людини.

Представник відповідача - Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області – ОСОБА_3, яка діє на підставі Довіреності № 05/2-17 вих.19 від 08 січня 2019 року (а.с. 16) у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 У наданому до суду Відзиві на позовну заяву зазначила, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з Заявою-повідомленням до Прокурора Донецької області з приводу притягнення до кримінальної відповідальності слідчої Відділу Лиманського Відділу поліції Головного управління національної поліції України в Донецькій області ОСОБА_4 за фактом не складання останньою у розумні строки повідомлень про підозру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рамках кримінальних проваджень № 12015050510003374 та №12016050420000074. Вказану Заяву-повідомлення ОСОБА_2 Донецької області розглянуто та 06 жовтня 2016 року за №1306-12 (17/3-805 вих16) ОСОБА_1 надано відповідь.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року у справі №263/11863/16-к уповноважених осіб ОСОБА_2 Донецької області зобов’язано провести перевірку Заяв ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року відповідно до вимог КПК України.

На виконання Ухвали суду ОСОБА_2 Донецької області 15 грудня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016050000001312 за Заявою ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року відносно слідчої Відділу Лиманського Відділу поліції Головного управління національної поліції України в Донецькій області ОСОБА_4 за ч.1 ст. 367 КК України.

Зазначає, що ухвала слідчого судді не створює підстав для відшкодування, оскільки цією ухвалою рішення, дії або бездіяльність Прокурора не визнані незаконними. Звертаючись зі скаргою в порядку КПК України, ОСОБА_1 лише реалізував власні процесуальні права на оскарження, як заявник. У даному випадку це є формою принципу змагальності (ст. 22 КПК України) та права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 24 КПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі № 6-42415св12 від 29 травня 2013 року, в якій зазначено, що сам факт скасування рішень або дій Прокурора не свідчить про протиправність дій та не створює права на відшкодування.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов’язковому доказуванню позивачем підлягають:

1) протиправне діяння відповідачів;

2) наявність шкоди;

3) причинний зв’язок між протиправним діянням і шкодою;

4) вина відповідачів.

Як зазначено вище, позивачем не доведено належними доказами факт вчинення протиправних дій відповідачами.

Аналогічно позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди. Зокрема, не наведено конкретні негативні явища, які з ним сталися внаслідок дій відповідачів, не обґрунтовано розмір шкоди, не надано їх доказів.

Оскільки позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності відповідача, а також конкретні негативні наслідки від них, то підстави для відшкодування йому моральної шкоди відсутні.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 34-35).

Представник відповідачів - Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області - ОСОБА_11, який діє на підставі Довіреності № 5-28-08/379, виданої 08 січня 2019 року Державною казначейською службою України (а.с. 44), та на підставі Довіреності №12-18/4, виданої 02 січня 2019 року Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області (а.с.43), в судове засідання не з’явився, про час т а місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 01 лютого 2019 року до суду надав Заяву в якій просив суд справу розглянути у його відсутності, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_1 суду пояснив, що він 09 вересня 2016 року звернувся до Прокурора Донецької області з Заявою - повідомленням про скоєння злочину, яку він особисто передав на особистому прийомі заступнику Прокурора Донецької області Ромасько В.О. протягом 24 годин відомостей за його Заявою від 09 вересня 2016 року про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено не було. Заступником Прокурора Донецької області Ромасько В.О. йому було надано відповідь від 06 жовтня 2016 року, яку він оскаржував у суді, а саме звертався до суду зі Скаргою на дії ОСОБА_2 Донецької області щодо невнесення відомостей за його Заявою від 09 вересня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань. З цього приводу він відчував гнів. Вся ця процедура супроводжувалася негативними емоціями, які він зазнав внаслідок бездіяльності Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступника Прокурора Донецької області Ромасько В.О.

Він звернувся до суду з даним позовом до Держави Україна щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок того, що із-за бездіяльності органів ОСОБА_2 він зазнав негативні емоції, гнів, відчай та невизначеність у майбутньому.

Зазначає, що він вивчає норми права і визначає на підставі цього свою поведінку. Його правовідносини регулюються ст. 4, ст. 56 Конституції України, а також ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».

Суд, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення моральної шкоди, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У статті 1 Загальної декларації прав людини проголошено, що всі люди народжуються вільними й є рівними за своєю гідністю та правами. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Кожна людина має всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст. 2).

Згідно зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Це основоположні міжнародні правові норми з питань рівності прав людини, на які орієнтується всі правові держави світу.

Конституція України закріплює основні засади правового статусу людини і громадянина в Україні, тобто ті провідні ідеї, що покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов'язків людини і громадянина в нашій державі. Передусім це стосується частин 1, 2 ст. 24 Конституції України, відповідно до яких: «Громадяни мають рівні« конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поводження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками». Крім того, ч. 2 ст. 21 Конституції України закріплює засаду невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини. Відповідно до цієї засади не допускається не тільки відчуження прав і свобод, якими людина володіє, а й обмеження їхнього змісту, створення перешкод для їх реалізації тощо. Дані положення повною мірою поширюються і на передбачені цивільно-процесуальним законом права суб'єктів цивільного провадження.

У загальному розумінні рівність перед законом означає обов'язок всіх додержуватися приписів закону, використовувати закон у своїх інтересах. Закріплення рівності перед законом як засади здійснення правосуддя в цивільних справах означає, що жодна обставина не може стати підставою для надання будь-яких привілеїв або запровадження будь-яких обмежень, що суперечать приписам цивільно-процесуального закону щодо прав і обов'язків всіх суб'єктів провадження.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» « Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до п.п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов’язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов’язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні встановлено, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся із Заявою - повідомленням до ОСОБА_2 Донецької області, щодо притягнення до кримінальної відповідальності слідчої Краснолиманського Відділу Головного управління національної поліції України в Донецькій області ОСОБА_4 за службову недбалість, яка полягала у не складанні в розумний строк неповідомлення про підозру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за наявності достатніх доказів їх вини у скоєнні кримінального правопорушення про досудовому розслідуванні кримінальних проваджень №12015050510003374 від 30 грудня 2015 року та № 12016050420000074 від 27 січня 2016 року, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам ОСОБА_7, як потерпілій у зазначених кримінальних провадженнях шляхом позбавлення можливості подати цивільний позов у кримінальній справі на суму понад 300000,00 грн. (а.с. 5).

06 жовтня 2016 року за № 1306-12 заступником Прокурора Донецької області Ромасько В.О. було розглянуто Заяву - повідомлення, ОСОБА_1, з приводу притягнення до кримінальної відповідальності слідчої СВ Лиманського ВП Слов’янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_4 за фактом не складання останньою у розумні строки повідомлень про підозру ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рамках кримінальних проваджень №12015050510003374 та №12016050510000074 та надано відповідь, у якій він зазначив, що положення ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України зобов'язують слідчого, прокурора невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

На такий обов'язок слідчого, прокурора вказують і вимоги п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, згідно з якими до ЄРДР вносяться відомості про кримінальне правопорушення, короткий виклад обставин, які свідчать про вчинення саме кримінального правопорушення.

Таким чином, положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення, мають бути критерієм для внесення до ЄРДР.

Із змісту заяви не вбачається достатніх об'єктивних даних, які б вказували на вчинення з боку слідчого СВ Лиманського ВП Слов’янського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_4 кримінального правопорушення під час виконання своїх функціональних обов’язків, оскільки повідомлення про підозру відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 272 КПК України можливо у випадках наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З урахуванням викладеного достатні підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування за Вашою заявою відсутні.

Роз’яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням щодо невнесення відомостей він має право оскаржити його відповідно до ст. ст. 303-306 КПК (а.с. 48-49).

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на ті підстави, що по заяві ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року Прокурором Донецької області не надано відповіді на Заяву-повідомлення ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року, оскільки дане повідомлення ОСОБА_1 про розгляд його Заяви було йому направлено та він його оскаржив у суді.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами задоволено частково. Зобов’язано уповноважених працівників ОСОБА_2 Донецької області провести перевірку звернень ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (а.с. 50-51).

На виконання Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року щодо зобов’язання проведення перевірки в порядку КПК України Заяви ОСОБА_1, Прокуратурою Донецької області проведено перевірку фактів, викладених у Заяві від 09 вересня 2016 року стосовно працівника ОСОБА_2 ОСОБА_12 та слідчої поліції ОСОБА_4 за вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених відповідно ч. 2 ст. 397 та ч. 1 ст. 367 КК України. За даними перевірки ці факти 15 грудня 2016 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань про що свідчить ОСОБА_12 з кримінального провадження №42016050000001312 (а.с. 38).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктами 3, 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно п.16 роз»яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди мають суворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституцією України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданими незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 1, 2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», « Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 1 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

За статтею 2 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди у таких випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 3 Закону України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) суми сплачені громадянином з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Разом з тим, згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

У ч.1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до положень п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Вказані норми не звільняють позивача від обов'язку доказування неправомірності дій посадових осіб як підстави для відшкодування моральної шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України, можливо у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування або прокуратури, які не пов’язані з прийняттям процесуального акту, тобто це інші дії органу досудового розслідування або прокуратури при проведенні розслідування, коли не приймалися рішення по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо їх вина встановлена не лише вироком суду, а й іншими відповідними рішеннями суду.

Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам ст.6, ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди обов’язковому з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно до ст. 23 ЦК України «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України».

Згідно до вимог ч.6 ст. 1176 ЦК України «Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього ( досудового слідства), прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.»

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі статті 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв’язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв’язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Так, в позовній заяві та у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначає, що протиправною, незаконною та неправомірною є бездіяльності Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступника Прокурора Донецької області Ромасько В.О., яка полягала в невиконанні обов’язку керівника ОСОБА_2 Донецької області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за Заявою - повідомленням від 09 вересня 2016 року, внаслідок чого, він зазнав почуття обурення та гніву, чим йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 134028,00 грн., яку він вирахував на допомогою методики професора ОСОБА_10 та яку просить відшкодувати за рахунок держави.

Однак, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 до суду не надано доказів, які б свідчили про те, що діями Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступником Прокурора Донецької області Ромасько В.О. йому заподіяно моральну шкоду та що їх дії були протиправними.

Крім того, 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 було надано Відповідь на подану ним Заяву від 09 вересня 2016 року, яку він оскаржив у суді.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами задоволено частково. Зобов’язано уповноважених працівників ОСОБА_2 Донецької області провести перевірку звернень ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року відповідно до вимог кримінального процесуального кодексу України. (а.с. 50-51).

На виконання Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року щодо зобов’язання проведення перевірки в порядку КПК України Заяви ОСОБА_1, Прокуратурою Донецької області проведено перевірку фактів, викладених у Заяві від 09 вересня 2016 року стосовно працівника ОСОБА_2 ОСОБА_12 та слідчої поліції ОСОБА_4 за вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених відповідно ч. 2 ст. 397 та ч. 1 ст. 367 КК України. За даними перевірки ці факти 15 грудня 2016 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань про що свідчить ОСОБА_12 з кримінального провадження №42016050000001312 (а.с. 38).

ОСОБА_1 не надав об’єктивних доказів, якими б підтвердив спричинення йому моральної шкоди діями Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступником Прокурора Донецької області Ромасько В.О., а лише зазначив, що такі дії викликали у нього почуття обурення та гніву.

Також ОСОБА_1 вважає, що Прокурор Донецької області Бондаренко Є.В. порушив ОСОБА_9 в частині прийнятого на себе зобов’язання неухильно додержуватися Конституції та законів України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства і держави (а.с.1-4).

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КПК України прокурор - це особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах її повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього кодексу, є самостійним у його процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

На підставі ч.3 ст.17 Закону України «Про прокуратуру» 14 жовтня 2014 року № 1697-VII під час здійснення повноважень, пов'язаних з реалізацією функцій прокуратури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов'язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладається, зокрема, функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

За змістом ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику ОСОБА_13 з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст. 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти (частина друга статті 45 Закону України «Про прокуратуру»).

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України, серед яких в пункті 1 зазначено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.

Закони України не передбачають право особи звертатися з окремим позовом до прокурора про визнання протиправними його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених як учасником судового процесу у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України (частина друга статті 16 Закону України «Про прокуратуру»).

Виходячи з аналізу пунктів 2 і 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у Законах України право на судовий захист слід застосовувати, враховуючи принцип дружнього ставлення до міжнародного права (див. абзац 3 пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац 4 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення цього суду від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016), у світлі пункту 1 статті 6 Конвенції та його інтерпретації Європейським судом з прав людини.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі «ОСОБА_14 Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany») від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).

Стосовно права на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої протиправною бездіяльності прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, то відсутність його регламентації у національному праві є розумним обмеженням, оскільки чинне законодавство передбачає інші способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Так, відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача ОСОБА_1 в тій їх частині, що Прокурор Донецької області Бондаренко Є.В., не пізніше 24 годин після отримання Заяви-повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, не вніс відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не розпочав розслідування обставин, які були викладені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у Заяві-повідомленні від 09 вересня 2016 року, оскільки такі доводи позивача ОСОБА_1 не спростовані представником ОСОБА_2 Донецької області у належний спосіб та у судовому засіданні знайшли своє документальне підтвердження.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Відповідно до ст. 307 КПК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження.

Так, позивач ОСОБА_1 скористався правом передбаченим ст. ст. 303-306 КПК України, та оскаржив бездіяльність Прокурора, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як це передбачено ст. 303 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Прокурора щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами задоволено частково. Зобов’язано уповноважених працівників ОСОБА_2 Донецької області провести перевірку звернень ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року відповідно до вимог кримінального процесуального кодексу України. (а.с. 50-51).

На виконання Ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 листопада 2016 року щодо зобов’язання проведення перевірки в порядку КПК України Заяви ОСОБА_1, Прокуратурою Донецької області проведено перевірку фактів, викладених у Заяві від 09 вересня 2016 року стосовно працівника ОСОБА_2 ОСОБА_12 та слідчої поліції ОСОБА_4 за вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених відповідно ч. 2 ст. 397 та ч. 1 ст. 367 КК України. За даними перевірки ці факти 15 грудня 2016 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань про що свідчить ОСОБА_12 з кримінального провадження №42016050000001312 (а.с. 38).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 оскаржував бездіяльність Прокурора, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а саме звернувся зі Скаргою на бездіяльність органів ОСОБА_2 до суду, як це передбачено ст. 303 КПК України, слідчим суддею з цього приводу приймалося рішення в порядку ст. 307 КПК України, яким зобов’язано уповноважених осіб прокуратури лише провести перевірку звернень ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року, то суд приходить до переконання, що бездіяльність Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. та заступника ОСОБА_2 Донецької області ОСОБА_8 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року, не визнані протиправними, тому факт заподіяння моральної шкоди позивачу є недоведеним та сумнівним.

Згідно з ч.2 ст.307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування уповноважений лише скасувати рішення слідчого, зобов’язати припинити дію або вчинити певну дію, відмовити у задоволенні скарги.

Визнання рішень, дій або бездіяльності слідчого такими, що обмежують або порушують права та свободи (протиправними), не належить до компетенції слідчого судді, у зв’язку з чим, ухвали слідчих суддів не можуть вважатися належними доказами підтвердження протиправності.

Крім того, підставою зобов’язання працівників ОСОБА_2 Донецької області провести перевірку звернень ОСОБА_1 від 09 вересня 2016 року, стало ненадання Прокурором документального підтвердження розгляду Заяв ОСОБА_1 та перевірки їх доводів відповідно до положень кримінального процесуального законодавства. При цьому дії Прокурора Донецької області, які оскаржував ОСОБА_1 не визнані протиправними та такими, що обмежують права ОСОБА_1.

Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого зобов’язано прокуратуру вчинити певні дії, не є підставою для визнання дій відповідачів протиправними та притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.

Правову позицію, за якою сам факт скасування рішень або дій прокурора не свідчить про протиправність дій та не створює права на відшкодування, викладено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року № 6- 42415св12.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: 1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; 3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; 5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; 6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; 8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів; 10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; 11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.

Так, з пояснень позивача ОСОБА_1, наданих ним у судовому засіданні, вбачається, що ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_2 Донецької області з Заявою – повідомленням про вчинення правопорушення від 09 вересня 2016 року саме як представник ОСОБА_7 та особа, яка здійснює адвокатську діяльність – адвокат ОСОБА_7, яка є потерпілою особою у кримінальних провадженнях №12015050510003374 від 30 грудня 2015 року та № 12016050420000074 від 27 січня 2016 року, тому суд вважає недоведеним той факт, що своїми діями або бездіяльністю органами ОСОБА_2 ОСОБА_1, як представнику потерпілої особи ОСОБА_7, особі яка здійснює адвокатську діяльність - адвокату ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду.

Разом з тим, суд вважає належним зазначити, що ОСОБА_1, як представник та адвокат ОСОБА_7, не позбавлений права звернутися до суду в інтересах ОСОБА_7 в порядку цивільного судочинства з цивільним позовом про відшкодування шкоди завданої злочином до осіб, які були визнані винними у кримінальних провадженнях з метою відшкодування ОСОБА_7 завданої цими особами шкоди.

А тому суд прийшов до висновку, що для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями і шкодою, що підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України є обов'язком позивача.

Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями ( бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, але, позивач не довів наявність протиправних дій Прокурора Донецької області Бондаренко Є.В. відносно нього, як представника, адвоката ОСОБА_7, а також не надав суду доказів, які б свідчили про те, що відповідач будь-яким чином порушив його право та заподіяв шкоду його інтересам.

Крім того, в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не надано жодного доказу в обґрунтування розміру заподіяної йому матеріальної шкоди. Викладені в позовній заяві ОСОБА_1 та у судовому засіданні тільки його особисті судження з приводу розміру моральної шкоди.

Згідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин, в якій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

п.9 «Розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Але, як вважає суд, позивачем ОСОБА_1 в наданій до суду позовній заяві та у судовому засіданні не вказано жодного посилання на мотиви, якими він обґрунтовує спричинення йому моральної шкоди саме у таких розмірах та якими доказами моральна шкода саме в таких розмірах підтверджується.

З урахуванням положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди „позивач повинен надати докази про моральні переживання у зв’язку з ушкодженням здоров’я, про порушення нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, дані про порушення спілкування з оточуючими людьми, дані про настання інших негативних наслідків.

Позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяві та у судовому засіданні, посилаючись на неправомірні дії відповідачів не вказує, в чому конкретно полягають ці неправомірні дії, якими йому спричинено моральну шкоду.

Також відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довів, що внаслідок протиправних дій чи бездіяльності він зазнав моральних чи фізичних страждань, а також не надав належних доказів, які б свідчили про те, що протиправні дії чи бездіяльність взагалі мали місце, негативні наслідки, що вплинуло на зміну звичайного способу життя позивача, не доведено обґрунтування підставності вимог, їх відповідності вимогам законодавства, не представлено доказів на підтвердження ним обставин, тобто, жодних доказів, у розумінні ст. ст. 77,78 ЦПК України в обґрунтування вказаних обставин позивачем не надано, у зв’язку з чим в заявлених вимогах про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Доводи ОСОБА_1 про те, що його права з усіма гарантіями, закріпленими як у Конституції України, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод були порушені, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, а тому є необґрунтованими та безпідставними.

Також у відповідності до вимог частини 2 ст. 262 ЦПК України, суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Оскільки під час вирішення спору по справі судом не виявлені недоліки в діяльності ОСОБА_2 Донецької області, то не підлягає також задоволенню і вимога позивача про постановлення Окремої ухвали.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом та у задоволенні його позовних вимог відмовлено у повному обсязі, то суд приходить до переконання, що судові витрати по сплаті судового збору необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, Законом України ««Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна за представництвом: ОСОБА_2 Донецької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення моральної шкоди - відмовити у зв’язку з відсутністю підстав.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне судове рішення буде складено 07 лютого 2019 року.

Рішення ухвалено та підписано у нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Головуючий:

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_15.