Рішення № 79671014, 05.02.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/14998/18

2-о/357/4/19

Категорія 9

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Бондаренко О. В. ,

при секретарі - Бондаренко Н. В.,

розглянувши в порядку окремого позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

О В И В :

18.12.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити юридичний факт загибелі її сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новоторецьке, Добропільського району, Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона являється матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. ЇЇ син проходив військову службу у Збройних силах України за контрактом, звання солдат, посада - старший сержант-командир бойової машини реактивного артилерійського дивізіону з 15.10.2013 року. ОСОБА_2 в періоди з 01.05.2014 року по 08.08.2014 року, з 01.09.2014 року по 29.05.2015 року, з 08.06.2015 року по 21.09.2015 року, з 02.10.2015 року по 31.10.2015 року, з 11.11.2015 року по 31.01.2016 року, з 11.02.2016 року по 29.03.2016 року, з 09.04.2016 року по 23.06.2016 року, з 13.10.2016 року по 31.10.2016 року, з 18.11.2016 року по 17.12.2016 року був залучений та брав безпосередню участь в бойових діях, забезпеченні їх проведенні і захисті належності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області. 25.07.2014 року під час артилерійського обстрілу з території Російської Федерації в районі населеного пункту Червонопартизанськ (наразі - Вознесенівка) Свердловський район Луганської області близько 20 години 30 хвилин її син отримав міно-вибухову травму, що призвело до закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку. В результаті чого, ІНФОРМАЦІЯ_3 її син загинув. За даними акту службового розслідування за фактом загибелі старшого сержанта ОСОБА_2 від 30.12.2016 року було встановлено, що 17.12.2016 року о 01 годині 40 хвилин у розташуванні підрозділу реактивного артилерійського дивізіону в своєму ліжку було знайдено старшого сержанта ОСОБА_3 Крім того, встановлено, що 16.12.2016 року старший сержант ОСОБА_3 об 00 годині 00 хвилин повинен був заступити на чергування, однак поскаржився на біль у голові, тому йому було від терміновано початок чергування на 2 години. Пізніше при намаганні розбудити ОСОБА_2, старшиною ОСОБА_4 було виявлено відсутність пульсу у старшого сержанта ОСОБА_2, а фельдшер ОСОБА_5, прибувши у розташування підрозділу констатувала його смерть. Лікарським свідоцтвом про смерть від 17.12.2016 №325 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 встановлено, що смерть ОСОБА_2 дійсно сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новоторецьке Добропільського району Донецької області внаслідок набряку головного мозку неясної етіології (нетравматичного виливу у головний мозок). Висновком експерта № 304 встановлено, що при дослідженні трупа ОСОБА_2 будь-яких пошкоджень не виявлено, причиною його загибелі став нетравматичний крововилив в речовину стовбура головного мозку, що ускладнилося набряком головного мозку і легень. Витягами із протоколу засідання ЦВ ЛК від 27.02.2017 р. № 655 та від 07.07.2017 р. №1898 по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що мінно-вибухова травма ЗЧМТ (струс головного мозку - 2014 рік), яка стала причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта В0849 від 21.12.2016 року №375 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_2 було виключено зі списків особової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю. 17.02.2015 року їх син отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2. Крім того, її сина було нагороджено почесною відзнакою «За оборону Маріуполя». Отже, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її син ОСОБА_2, загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі села Новоторецьке Добропільського району Донецької області України.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, проте надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, заяву підтримує в повному обсязі та просила заяву про встановлення факту задовольнити.

Міністерство соціальної політики України повідомлене про слухання справи належним чином, до суду подали клопотання про розгляд справи у відсутності представника Міністерства. Одночасно повідомили, що встановлення факту загибелі військовослужбовців в районі проведення антитерористичної операції не належить до компетенції Мінсоцполітики.

Представник Російської Федерації до суду не з'явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Нововолинськ Волинської області, зареєстрована та проживає в м. Біла Церква, що підтверджується даними паспорту громадянина України і є матір'ю померлого ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження від 21.10.1988 року (а.с.27).

З Витягу з Наказу командира військової частини польова пошта В0849 (по стройовій частині) №53 від 02.06.2014 року (а.с.42) вбачається, що у відповідності до розпорядження Начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 30.05.2014 року №304/2/01045 та першого заступника Начальника Генерального штабу від 31.05.2014 року №304/2595 нижчепойменований склад військової частини польова пошта В0849 вважати таким, що з 01.05.2014 року приймає участь у виконанні бойових завдань по ізоляції кризових районів в районі проведення антитерористичної організації та входять в склад АТО: головний сержант - командир бойової машини сержант ОСОБА_2 з 01.05.2014 року по теперішній час.

Як вбачається з довідки №105 від 09.02.2017 року, що видана Білоцерківським об'єднаним міським військовим комісаріатом Київської області (а.с.41), старший сержант ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно з 24.04.2008 року по 17.12.2016 року знаходився на військовій службі в Збройних Силах України. Участь у війні: приймав безпосередню участь в бойових діях в зоні АТО з 01.05.2014 року по 08.08.2014 року, з 01.09.2014 року по 29.05.2015 року, з 08.06.2015 року по 21.09.2015 року, з 02.10.2015 року по 31.10.2015 року, з 11.11.2015 року по 31.01.2016 року, з 11.02.2016 року по 29.03.2016 року, з 09.04.2016 року по 23.06.2016 року, з 13.10.2016 року по 31.10.2016 року, з 18.11.2016 року по 17.12.2016 року на території Донецької та Луганської областей в складі в/ч В 0849. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер в с. Новоторецьке, Добропільського району, Донецької області від набряку головного мозку неясної етимології.

Факт перебування ОСОБА_2 на військовій службі в Збройних Силах України та прийняття ним безпосередню участь в бойових діях в зоні АТО в складі в/ч В0849, підтверджується військовим квитком Серії НОМЕР_3, що виданий ОСОБА_2 (а.с.28-40).

Судом, також встановлено, що 16.12.2016 року старший сержант ОСОБА_3 об 00 годині 00 хвилин повинен був заступити на чергування, однак поскаржився на біль у голові, тому йому було від терміновано початок чергування на 2 години. Пізніше при намаганні розбудити ОСОБА_2, старшиною ОСОБА_4 було виявлено відсутність пульсу у старшого сержанта ОСОБА_2, а фельдшер ОСОБА_5, прибувши у розташування підрозділу констатувала його смерть, що підтверджується актом службового розслідування за фактом загибелі старшого сержанта ОСОБА_2 (а.с.99-101).

Факт загибелі ОСОБА_2 підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №325 від 17 грудня 2016 року з якого вбачається, що смерть останнього настала ІНФОРМАЦІЯ_3, причинами смерті набряк головного мозку неясної етіології (а.с.105-106).

Також, даний факт підтверджується висновком експерта №304 18.02.2017 року (а.с.108-111).

21 грудня 2016 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4, про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (а.с.107).

Як вбачається з Витягу з Наказу командира військової частини-польова пошта В0849 №2850 від 30.12.2016 року (а.с.102-104) за результатами службового розслідування за фактом загибелі старшого сержанта ОСОБА_2 встановлено, що смерть старшого сержанта ОСОБА_2 пов'язана з виконанням службового обов'язку.

Згідно Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №655 від 27.02.2017 року (а.с.112) захворювання «Набряк головного мозку неясної етіології», старшого сержанта ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яке стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 пов'язані із захистом Батьківщини.

Згідно Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №1898 від 07.07.2017 року (а.с.113) мінно-вибухова травма ЗЧМТ (струс головного мозку - 2014 рік), старшого сержанта ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3, внаслідок: «Набряк головного мозку неясної етіології», що підтверджено довідкою про причину смерті №325 від ІНФОРМАЦІЯ_3, виданою Добропільським відділенням СМЕ (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 21.12.2016 року, виданого Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області), актом службового розслідування за фактом загибелі старшого сержанта запасу ОСОБА_2, виданий командиром в/ч пп.В0849 від 22.06.2017 року - травма та причина смерті пов'язана із захистом Батьківщини.

Як вбачається з Витягу із Наказу командира військової частини польової пошти В0849 №375 від 21.12.2016 року (а.с.114), старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_2, головного сержанта взводу - командира бойової машини і реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі Новоторецьке, Добропільського району, Донецької області від набряку головного мозку неясної етимології, з ІНФОРМАЦІЯ_3 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

17.02.2015 року ОСОБА_2 видано посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.115), з якого вбачається, що пред'явник цього посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

27.06.2016 року командиром військової частини польової пошти В0849 Соколовим А.В. нагороджено старшого сержанта ОСОБА_2 почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», що підтверджується копією посвідчення (а.с.116).

Положенням ст. 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Отже, Конституцією України зобов'язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов'язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.

Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).

До повноважень Верховної ради України, відповідно до п.9 ч.1 ст.85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Відповідно до статті 4 цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки" (07 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»», від 21.04.2015 №337-VIIIзазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.

Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території "( далі - Закон № 1207-VII) згідно якого встановила, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановила, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року( ст. 1 названого Закону зі змінами та доповненнями).

Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер -війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права».

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.

Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч.3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Донецької області, де загинув чоловік заявниці. У бойових діях регулярних військ Російської Федерації в селі Рідкодуб Донецької області, і саме цим військам протистояли військові Збройних сил України, що відносились в тому числі і до складу сил та засобів мотопіхотного батальйону, що належали до відання військової частини П/П В0676 в яких, зокрема, і проходив військову службу ОСОБА_10.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що, в свою чергу, свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає до задоволення.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст.259, 263-265, 273, 293, 315-319, 354, 355 суд,-

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, заінтересовані особи: (код ЄДРПОУ: 37567866, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10), Російська Федерація ( адреса Посольства в Україні: 03049, м. Київ, Повітрянофлотський проспект,27), про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити.

Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконані обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Новоторецьке Добропільського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.02.2019 року.

СуддяО. В. Бондаренко