Рішення № 79668552, 28.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2019Справа № 910/1956/18

За позовом Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області

До Запорізької обласної державної адміністрації

Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Кам'янсько-Дніпровська районна Державна адміністрація

про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Запорізької обласної державної адміністрації від 01.04.2017р. №№ 144, 145, 146, додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006р. №№25,26,27 та повернення земельних ділянок

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Шудри А.О.

Представники учасників судового процесу:

прокурор: Бондарчук І.П.

від відповідача 1: Міняйло О.С.

від відповідача 2: Білецький О.В.

від третьої особи : не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом, Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області до Запорізької обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат» про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Запорізької обласної державної адміністрації від 01.04.2017р. №№ 144, 145, 146, додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006р. №№ 25,26,27 та повернення земельних ділянок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Запорізькою обласною державною адміністрацією були прийняті незаконні рішення, згідно яких Товариству з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат», всупереч норм чинного законодавства щодо передання у користування земельних ділянок водного фонду, були передані в оренду земельні ділянки. Крім того, прокурором наголошено на тому, що фактично було порушено порядок поновлення договорів оренди землі, визначений ч.ч.1-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі».

Відповідач 1 проти задоволення позову прокурора заперечував, посилаючись на відповідність розпоряджень та додаткових угод до договорів оренди вимогам чинного на момент їх видання та укладання законодавства України.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також надав заперечення, з огляду на те, що оспорюваними розпорядженнями та додатковими угодами фактично було поновлено діючі договори оренди земельних ділянок у відповідності до ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», що, на думку вказаного учасника судового процесу, вказує на безпідставність посилань прокурора на порушення норм чинного законодавства щодо передання у користування земельних ділянок водного фонду.

Ухвалою від 16.03.2018р. призначено розгляд справи в судовому засіданні 26.03.2018р. об 12:30 год. в режимі відеоконференції.

26.03.2018р. судом було відкладено підготовче засідання.

Ухвалою від 27.03.2018р. судом було призначено розгляд справи у режимі відеоконференції на 20.04.2018р.

20.04.2018р. підготовче судове засідання відкладено на 07.05.2018р.

07.05.2018р. підготовче засідання було відкладено на 25.05.2018р.

25.05.2018р. підготовче судове засідання відкладено на 18.06.2018р.

Ухвалою від 18.06.2018р. зупинено провадження по справі №910/1956/18 до перегляду у касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах по справі №920/739/17 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду.

Ухвалою від 22.11.2018р. поновлено провадження по справі; призначено підготовче засідання на 26.12.2018р.

26.12.2018р. судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.01.2019р.

Прокурором у судовому засіданні було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача 1 28.01.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Представником відповідача 2 проти задоволення позову також заперечено.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, судом враховано, що третьою особою заявлялось клопотання про розгляд спору за відсутності представника Кам'янсько-Дніпровської районної Державної адміністрації.

В судовому засіданні 28.01.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На підставі розпорядження №43 від 17.02.2006р. Кам'янсько-Дніпровської райдержадміністрації Запорізької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок під водними об'єктами, будівлями та дворами Відкритому акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат») загальною площею 1 639,5847 га, з них: лиман 1 494,944 га, у тому числі, під водою площею 1 484,0884 га, під берегозахисною смугою 10,8560 га, вигульні та виросні ставки площею 109,5043 га, у тому числі, під водою 95,2628 га, під берегозахисною смугою 8,4616 га та під гідротехнічними спорудами (дамба) 5,7599 га із земель Кам'янсько-Дніпровської міської ради за межами м. Кам'янка-Дніпровська, із земель Великознам'янської сільської ради загальною площею 35,136 га, у тому числі, під водою 24,9072 га, під гідроспорудами 0,394 га, інші землі (природоохоронного призначення) 9,14 га, під будівлями та дворами 0,5348 га, інше призначення 0,16 га для передачі в оренду.

У подальшому, на підставі вказаного розпорядження між Кам'янсько-Дніпровською районною держаною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» 01.04.2006 р. було укладено договори оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 відносно земельних ділянок за наступними кадастровими номерами: 2322410100:01:016:0033, площею 1 494,9444 га; 2322410100:01:002:0013, площею 109,5043 га; 2322481800:01:018:0002, площею 34,4412 га.

Згідно з п. 3.1 договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006 р. останні укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 5.1 договорів земельні ділянки передаються в оренду для здійснення рибогосподарської діяльності.

У п. 10.2 договорів вказано, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктами 12.1 договорів передбачено, що договори набирають чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, договори №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р. зареєстровані у Кам'янсько-Дніпровському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи за №040627000012, №040627000011, №040627000014 від 30.11.2006 р.

Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» з метою приведення державної реєстрації договорів №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006 р. у відповідність до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєстровано відповідні права на земельні ділянки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2015 р., що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

15.02.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Запорізький рибокомбінат» звернулось до Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації із листом про намір продовжити дію договорів №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р. та укладення додаткових угод.

Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №52 від 01.03.2016 р. «Про продовження терміну дії договорів оренди земельних ділянок з Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат».

Пунктом 1 зазначеного розпорядження продовжено термін дії договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 на 15 років з Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» загальною площею 1 639,5847 га, із них: лиман 1 494,944 га. у т.ч. під водою площею 1 484,0884 га, під берегозахисною смугою 10,8560 га; вигульні та виросні ставки площею 109,5043 га, у тому числі, під водою 95,2628 га, під берегозахисною смугою 8,4616 га та під гідротехнічними спорудами (дамба) 5,7599 га із земель Кам'янсько-Дніпровської міської ради за межами м. Кам'янка-Дніпровська; із земель Великознам'янської сільської ради загальною площею 35,136 га, у тому числі, під водою 24,9072 га, під гідроспорудами 0,394 га, інші землі (природоохоронного призначення) 9,14 га, під будівлями та дворами 0,5348 га, інше призначення 0,16 га.

На підставі вказаного розпорядження, між Кам'янсько-Дніпровською районною адміністрацією та Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» 09.03.2016р. укладено додаткові угоди №2 до договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 та пункти 3.1 договорів викладено у наступній редакції: «Договір укладено на 25 років і починає діяти з моменту державної реєстрації договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір його продовжити».

Спірні додаткові угоди № 2 від 09.03.2016 р. до договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р. зареєстровані державним реєстратором Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації на підставі рішень про державну реєстрацію змін до іншого речового права від 06.04.2016 р. за № 29125924, № 29128075, № 29130702 та №29111762.

Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа №908/1618/16 за позовом Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Камянської-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області та до Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат» про визнання незаконним та скасування розпорядження Камянсько - Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області від 01.03.2016 р.№ 52 «Про продовження терміну дії договорів оренди земельних ділянок з публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат», визнання недійсними укладених на його підставі додаткових угод № 2 до Договорів оренди земельної ділянки №25 від 01.04.20016 р., № 26 від 01.04.20016 р., № 27 від 01.04.20016 р., №28 від 01.04.20016 р. та зобов'язання Публічного акціонерного товариства Запорізький рибокомбінат повернути державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації: земельну ділянку площею 1494,9444 га за кадастровим номером 2322410100:01:016:0033, яка розташована за межами м. Камянка-Дніпровська Камянсько-Дніпровського району Запорізької області, земельну ділянку площею 109,5043 га за кадастровим номером 2322410100:01:002:0013, яка розташована за межами м. Камянка-Дніпровська Камянсько-Дніпровського району Запорізької області, земельну ділянку площею 344412 га за кадастровим номером 2322481800:01:018:0002, яка розташована за межами м. Камянка-Дніпровська Камянсько-Дніпровського району Запорізької області, земельну ділянку площею 0,6948 га за кадастровим номером 2322481800:01:018:0001, яка розташована за межами м.Камянка-Дніпровська Камянсько-Дніпровського району Запорізької області.

Рішенням від 17.08.2016р. Господарського суду Запорізької області по справі №908/1618/16 позовні вимоги задоволено частково: визнано незаконним та скасовано розпорядження Кам'янсько Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області від 01.03.2016 р. № 52 «Про продовження терміну дії договорів оренди земельних ділянок з Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат»; визнано недійсною додаткову угоду №2 до договору оренди земельної ділянки №25 від 01.04.2006 р., укладену 09.03.2016р. між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» відносно земельної ділянки площею 1 494,9444 га за кадастровим номером 2322410100:01:016:0033, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2016 р. за № 29130702; визнано недійсною додаткову угоду №2 до договору оренди земельної ділянки № 26 від 01.04.2006 р., укладену 09.03.2016 р. між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» відносно земельної ділянки площею 109,5043 га за кадастровим номером 2322410100:01:002:0013, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.04.2016 р. за № 29111762; визнано недійсною додаткову угоду №2 до договору оренди земельної ділянки №27 від 01.04.2006 р., укладену 09.03.2016 р. між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» відносно земельної ділянки площею 34,4412 га за кадастровим номером 2322481800:01:018:0002, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2016 р. за № 29128075; визнано недійсною додаткову угоду № 2 до договору оренди земельної ділянки №28 від 01.04.2006 р., укладену 09.03.2016 між Кам'янсько-Дніпровською районною державною адміністрацією Запорізької області та публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» відносно земельної ділянки площею 0,6948 га за кадастровим номером 2322481800:01:018:0001, зареєстровану у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.04.2016 р. за №29125924.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане вище судове рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент його ухвалення).

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №908/1618/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Як свідчать матеріали справи, 26.10.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №291/0353 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, яке передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №25 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

23.11.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №292/0354 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, яке передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №26 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

23.11.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №293/0355 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, яке передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №27 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

До вказаних листів було додано проекти додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

За наслідками розгляду вказаних вище звернень головою Запорізької обласної державної адміністрації було прийнято:

- розпорядження №144 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №25 для ведення рибогосподарської діяльності»;

- розпорядження №146 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №27 для ведення рибогосподарської діяльності»;

- розпорядження №145 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №26 для ведення рибогосподарської діяльності».

У п.1 вказаних розпоряджень постановлено вважати поновленими на тих же самих умовах на 10 років договори оренди №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

Одночасно, постановлено укласти додаткові угоди про поновлення договорів оренди земельних ділянок, а також здійснити заміну сторони договору - орендодавця з Кам'янсько-Дніпровської районної Державної адміністрації на Запорізьку обласну державну адміністрацію; змінити в преамбулі договорів назву орендаря з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат» на Публічне акціонерне товариство «Запорізький рибокомбінат».

Пунктами 4 вказаних вище розпоряджень передбачено обов'язок Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат»: до 01.05.2017р. укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок та зареєструвати їх у встановленому порядку; до 01.05.2017р. забезпечити розробку паспортів водних об'єктів і надання їх до обласної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об'єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок; до 01.08.2017р. забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати за землю; виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст.96 Земельного кодексу України.

14.07.2017р. між Кам'янсько-Дніпровською районною держаною адміністрацією (первинний орендодавець), Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» (орендар) та Запорізькою обласною державною адміністрацією (новий орендодавець) було укладено додаткові угоди до договорів оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.

Вказаними додатковими угодами замінено сторону договору - орендодавця з Кам'янсько-Дніпровської районної Державної адміністрації на Запорізьку обласну державну адміністрацію; змінено в преамбулі договорів назву орендаря з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат» на Публічне акціонерне товариство «Запорізький рибокомбінат».

У п.3 оспорюваних додаткових угод сторони домовились вважати поновленим на тих же самих умовах на 10 років договори оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.

Пунктом 4 додаткових угод доповнено договори п.4.6 наступного змісту: «Забезпечити розробку паспорта рибогосподарської технологічної водойми і надання його до обласної державної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об'єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки».

У додаткових угодах від 14.07.2017р. сторонами також досягнуто згоди доповнити договори п.4.7 наступного змісту: «До 01.08.2017 забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати за землю».

Пунктом 6 спірних додаткових угод визначено в термін до 01.09.2017р. укласти договір оренди водного об'єкту відповідно до вимог Постанови №420 від 29.05.2013р. «Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди водних об'єктів».

Відомості щодо продовження строкового платного користування земельними ділянками за кадастровими номерами №2322410100:01:016:0033, №2322410100:01:002:0013, №2322481800:01:018:0002 на десять років було зареєстровано, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрацію прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частинами 1.2 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. а ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для ведення водного господарства.

За приписами ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», який набрав законної сили 01.07.2013р., рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається у користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

У ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України вказано, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України - обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 1 ст.41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Частиною 3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» унормовано, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Одночасно, перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації незаконним та його скасування повинно бути доведено невідповідність такого рішення нормам чинного законодавства, а вимоги про визнання додаткових угод до договорів оренди недійсним потребує доказування обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Наразі, за твердженнями прокурора розпорядження від 06.04.2017р. голови Запорізької обласної державної адміністрації прийнято з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст.3, 5, 14, 19, 51 Водного кодексу України, ст.14 Закону України «Про аквакультуру», ст.ст.59, 136 Земельного кодексу України та ст.33 Закону України «Про оренду землі». Зокрема, прокурором наголошено, що всупереч вимог чинного законодавства відповідачем 2 паспортів водних об'єктів надано не було, нормативно-грошову оцінку земельних ділянок не проведено. До того ж, позивачем зазначено, що земельні ділянки водного фонду передаються у користування за договорами оренди земель водного фонду лише у комплексі із водним об'єктом, а плата за оренду повинна включати плату за використання земельних ділянок та за рибогосподарську технологічну водойму. Прокурором зазначено, що порядок передачі земельних ділянок водного фонду в оренду передбачає спеціальну процедуру - проведення земельних торгів. Прокурором зауважено, що у відповідача було відсутнє право на поновлення договорів оренди у порядку ст.33 Закону України «Про оренду землі» з огляду на неналежне виконання умов договорів в частині оплати. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач 1 проти задоволення позову прокурора заперечував, посилаючись на відповідність розпоряджень та додаткових угод до договорів оренди вимогам чинного на момент їх видання та укладання законодавства України.

Відповідач 2 у відзиві проти задоволення позовних вимог також надав заперечення, з огляду на те, що оспорюваними розпорядженнями та додатковими угодами фактично було поновлено діючі договори оренди земельних ділянок у відповідності до ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», що, на думку вказаного учасника судового процесу, вказує на безпідставність посилань прокурора на порушення норм чинного законодавства щодо передання у користування земельних ділянок водного фонду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Щодо правовірності та обґрунтованості звернення до суду з розглядуваним позовом Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області суд зазначає наступне.

У ч.1, 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами;12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Отже, виходячи з предмету та підстав позовних вимог та правової позиції відповідача 1 як органу, уповноваженого на розпорядження земельними ділянками водного фонду, переданими у користування відповідача 2, полягає, що звернення Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області до суду з розглядуваним позовом направлено безпосередньо на захист інтересів держави та власника земельних ділянок, а отже, за висновками суду, є правомірним.

Надаючи оцінку підставам позовних вимог, які наведені позивачем, господарський суд зазначає наступне.

01.07.2013р. набув чинності Закон України «Про аквакультуру».

Згідно ч.3 ст.14 вказаного нормативно-правового акту об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Відповідно ч.ч.1, 3, 4, 5 до ст.51 Водного кодексу України (в редакції з урахуванням змін, внесених на підставі Закону України «Про аквакультуру») у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У ч.19 ст.51 Водного кодексу України (в редакції з урахуванням змін внесених на підставі Закону України «Про аквакультуру») визначено, що сплата орендної плати за водний об'єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об'єктом.

Тобто, суд погоджується з позицією прокурора стосовно того, що з набуттям чинності Закону України «Про аквакультуру» земельні ділянки водного фонду передаються у користування в комплексі з водним об'єктом за наявності відповідного паспорта водного об'єкта.

Проте, господарський суд звертає увагу позивача на те, що предметом спору у розглядуваній справі є саме правовідносини з поновлення договору оренди, як такі які фактично опосередковують вже наявне (надане відповідним уповноваженим органом) право користування, а не надання такого права.

Отже, відсутність паспорта водного об'єкта та те, що у даному випадку разом з земельною ділянкою в користування передається і водний об'єкт не можуть вказувати на неправомірність поновлення дії вже наявного права користування, а отже, не може бути підставою для визнання незаконним спірних розпоряджень, як таких, що суперечать приписам Водного кодексу України та Закону України «Про аквакультуру».

При цьому, суд звертає увагу прокурора на те, що ст.58 Конституції України унормовано, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, зміни у законодавстві стосовно порядку надання у користування земельних ділянок водного фонду ніяким чином не можуть впливати на права, які було надано до моменту набуття такими змінами законної сили.

Аналогічних висновків суд дійшов надаючи оцінку доводам прокурора стосовно того, що відповідачами було порушено порядок надання у користування земельних ділянок водного фонду, а саме не проведено земельні торги.

До того ж, в контексті означених змін, суд звертає увагу прокурора на те, що пунктами 4 оспорюваних розпоряджень передбачено Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат»: до 01.05.2017р. укласти додаткові угоди до договорів оренди земельних ділянок та зареєструвати їх у встановленому порядку; до 01.05.2017р. забезпечити розробку паспортів водних об'єктів і надання їх до обласної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об'єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельних ділянок; до 01.08.2017р. забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договорів оренди земельних ділянок в частині розміру орендної плати за землю; виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст.96 Земельного кодексу України.

Пунктами 4 спірних додаткових угод до договорів оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р. доповнено договори п.4.6 наступного змісту: «Забезпечити розробку паспорта рибогосподарської технологічної водойми і надання його до обласної державної адміністрації для розрахунку орендної плати за надані в оренду водні об'єкти та внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки».

У додаткових угодах від 14.07.2017р. сторонами також досягнуто згоди доповнити договори п.4.7 наступного змісту: «До 01.08.2017 забезпечити проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині розміру орендної плати за землю».

Пунктом 6 спірних додаткових угод визначено в термін до 01.09.2017р. укласти договір оренди водного об'єкту відповідно до вимог Постанови №420 від 29.05.2013р. «Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди водних об'єктів».

Тобто, наведене вказує, що відповідачами було вчинено дії з метою приведення правовідносин користування земельними ділянками за кадастровими номерами: 2322410100:01:016:0033, 2322410100:01:002:0013, 2322481800:01:018:0002 у відповідність до змін, які було внесено Законом України «Про аквакультуру».

Одночасно, суд звертає увагу на те, що невиконання орендарем вимог розпоряджень та своїх обов'язків за договорами в частині надання паспортів водних об'єктів, проведення нормативно-грошової оцінки земель та укладання відповідних договорів оренди водних об'єктів не є підставою для визнання недійсним розпоряджень №144 від 06.04.2017р., №146 від 06.04.2017р., №145 від 06.04.2017р. голови Запорізької обласної державної адміністрації та додаткових угод від 14.07.2017р. до договорів оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р., а дає лише право орендодавцю застосувати наслідки неналежного виконання орендарем своїх обов'язків, що передбачені чинним законодавством, як то ініціювання процедури розірвання відповідних правочинів.

При цьому, зі змісту позовної заяви полягає, що прокурор вказує, що ненадання паспорту водного об'єкта та не забезпечення проведення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок є порушенням орендарем п.п.4.6, 4.7 договорів №№25, 26, 27 від 01.04.2006р., проте, фактично надає невірну оцінку правовим наслідкам такої поведінки учасника господарських правовідносин.

Суд також вважає безпідставними посилання позивача на приписи ст.15 Закону України «Про оренду землі» в якості обґрунтування позовних вимог. При цьому, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Зі змісту п.4.1 договорів №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006 р. полягає, що розмір орендної плати визначено на рівні 1,5% від нормативної грошової оцінки.

Тобто, станом на момент укладання договорів оренди було проведено нормативно-грошову оцінку земельних ділянок та саме в залежності від неї визначено суму орендної плати.

Суд зазначає, що вимоги чинного законодавства не містять обов'язку орендаря провести нормативно-грошову оцінку земель у разі поновлення дії договору оренди, що вказує на безпідставність посилань прокурора на її непроведення в якості підстави позову.

З приводу посилань прокурора на порушення порядку поновлення договорів оренди земельних ділянок, що передбачена ст.33 Закону України «Про оренду землі» суд зазначає наступне.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Виявленням принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини у рішенні в справі The Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Європейським суд з прав людини зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Європейським судом з прав людини наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як «мовчазну згоду» орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі. Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у «мовчазній згоді».

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто, орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України «Про оренду землі», і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», не пов'язані одна з іншою. Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц та Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 10.09.2018р. по справі №920/739/17.

Як було встановлено судом, на підставі розпорядження №43 від 17.02.2006р. Кам'янсько-Дніпровської райдержадміністрації Запорізької області «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок під водними об'єктами, будівлями та дворами Відкритому акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат») загальною площею 1 639,5847 га, із них: лиман 1 494,944 га, у тому числі, під водою площею 1 484,0884 га, під берегозахисною смугою 10,8560 га, вигульні та виросні ставки площею 109,5043 га, у тому числі, під водою 95,2628 га, під берегозахисною смугою 8,4616 га та під гідротехнічними спорудами (дамба) 5,7599 га із земель Кам'янсько-Дніпровської міської ради за межами м. Кам'янка-Дніпровська, із земель Великознам'янської сільської ради загальною площею 35,136 га, у тому числі, під водою 24,9072 га, під гідроспорудами 0,394 га, інші землі (природоохоронного призначення) 9,14 га, під будівлями та дворами 0,5348 га, інше призначення 0,16 га для передачі в оренду.

У подальшому, на підставі вказаного розпорядження між Кам'янсько-Дніпровською районною держаною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» 01.04.2006 р. було укладено договори оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 відносно земельних ділянок за наступними кадастровими номерами: 2322410100:01:016:0033, площею 1 494,9444 га; 2322410100:01:002:0013, площею 109,5043 га; 2322481800:01:018:0002, площею 34,4412 га.

Договори №№25, 26, 27 від 01.04.2006р. зареєстровані у Кам'янсько-Дніпровському районному відділі Запорізької регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи за №040627000012, №040627000011, №040627000014 від 30.11.2006 р.

Згідно із вимог ст.18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладання договір оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (ч.1 ст.20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладання договір оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.).

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент укладання договір оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.).

Тобто, виходячи з того, що державну реєстрацію договорів №№25, 26, 27 від 01.04.2006р. було проведено 30.11.2016р., саме з вказаної дати означені правочини є чинним, а отже, виходячи зі змісту п.3.1 останніх строк їх дій становив 10 років, тобто до 30.11.2016р.

Як вказувалось судом, 26.10.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №291/0353 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, що передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №25 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

23.11.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №292/0354 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, що передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №26 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

23.11.2016р. до Запорізької обласної державної адміністрації надійшов лист-повідомлення №293/0355 від 25.10.2016р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», в якому останнім висловлено намір щодо реалізації переважного права, що передбачено ст.33 Закону України «Про оренду землі» та прохання орендодавцю поновити дію договору оренди №27 від 01.04.2006р. Отримання відповідачем 1 вказаного звернення підтверджується штампом реєстрації вхідної документації, що розміщений у нижньому правому куті аркуша.

До вказаних листів було додано проекти додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

Проте, у порядку ч.1-5 ст.33 Закону України «Про оренду землі» сторонами додаткової угоди до договорів оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р. щодо їх поновлення укладено не було, тобто, порядок поновлення, що визначений вказаними нормами не реалізовано.

При цьому, судом враховано, що фактично орендарем було прострочено термін відповідного звернення до орендодавця (з урахуванням дати отримання відповідачем 1 листів-повідомлень відповідача 2).

Однак, судом вказувалось, що нормою ч.6 вказаної статті передбачено інший порядок поновлення відповідного правочину. Зокрема, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наразі в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази того, що орендодавцем у місячний строк після закінчення строку дії договорів (тобто з 30.11.2016р.) було висловлено заперечення у їх поновленні.

Судом було встановлено, що головою Запорізької обласної державної адміністрації було прийнято: розпорядження №144 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №25 для ведення рибогосподарської діяльності»; розпорядження №146 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №27 для ведення рибогосподарської діяльності»; розпорядження №145 від 06.04.2017р. «Про продовження дії Публічному акціонерному товариству «Запорізький рибокомбінат» договору оренди земельної ділянки від 01.04.2006р. №26 для ведення рибогосподарської діяльності».

У п.1 вказаних розпоряджень постановлено вважати поновленим на тих же самих умовах на 10 років договори оренди №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

14.07.2017р. між Кам'янсько-Дніпровською районною держаною адміністрацією (первинний орендодавець), Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» (орендар) та Запорізькою обласною державною адміністрацією (новий орендодавець) було укладено додаткові угоди до договорів оренди №№25, 26, 27 від 01.04.2006р.

Тобто, за висновками суду, у даному випадку дію договорів №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р. було поновлено саме у порядку ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі».

До того ж, слід зауважити, що у даному випадку укладання відповідачами додаткових угод більш як через півроку після виникнення права на поновлення у вказаному вище поряду у розрізі ч.8 ст.33 Закону України «Про оренду землі», згідно якої додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, ніяким чином не спростовує відповідного права орендаря та не вказує на незаконність спірних розпоряджень і додаткових угод.

При цьому, в контексті означеного суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що обставини направлення орендарем звернень про поновлення з проектами додаткових угод з порушенням строків та фактичне вчинення дій, направлених на поновлення договорів по ч.ч.1-5 Закону України «Про оренду землі» не виключає можливості у випадку нереалізації вказаного порядку застосувати до спірних правовідносин приписи ч. 6 ст.33 Закону України «Про оренду землі».

До того ж, суд не приймає до уваги твердження прокурора стосовно того, що порядок поновлення договору було порушено, оскільки ст.33 Закону України «Про оренду землі» передбачає наявність необхідної ознаки відповідного права на поновлення, як то належне виконання умов договору.

Тоді, як свідчать представлені суду документи, зокрема, лист №08523/08-41 від 03.10.2017р. Запорізької обласної державної адміністрації, довідкою від 02.10.2017р. Публічного акціонерного товариства «Запорізький рибокомбінат», довідкою №357/10-13-01 від 26.06.2017р. Кам'янсько-Дніпровського відділення Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області починаючи з грудня 2016р. Публічним акціонерним товариством «Запорізький рибокомбінат» не вносилась плата за земельні ділянки.

Проте, означені обставини не нівелюють правомірності поновлення правочину згідно ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі», оскільки вказаною нормою наявності такої ознаки як належне виконання не передбачено.

Можливість поновлення договору оренди за умови належного його виконання орендарем визначена саме ч.ч.1-5 вказаної вище статті, що визначає окремий порядок поновлення правочину, який у спірних правовідносинах не реалізовано.

До того ж, з матеріалів справи полягає, що заборгованість з орендної плати орендарем було погашено у 2018р.

Отже, виходячи з вищенаведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо безпідставності посилань позивача на порушення вимог ст.33 Закону України «Про оренду землі» при поновленні договорів №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

За таких обставин, за висновками суду, обставини, на які посилається прокурор, ніяким чином не вказують на наявність підстави для визнання незаконними та скасування розпоряджень відповідача 1 та визнання недійсними укладених між відповідачами та третьою особою додаткових угод до договір оренди №№ 25, 26, 27 від 01.04.2006р.

З огляду на необґрунтованості позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування розпоряджень та визнання недійсним додаткових угоди до договорів оренди, вимоги прокурора про зобов'язання відповідача 2 повернути земельні ділянки підлягають залишенню без задоволення як похідні.

При цьому, надаючи оцінку всім іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб п продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо безпідставності та доказової необґрунтованості позовних вимог Заступника керівника Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області до Запорізької обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький рибокомбінат» про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Запорізької обласної державної адміністрації від 01.04.2017р. №№ 144, 145, 146, додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок від 01.04.2006р. №№ 25,26,27 та повернення земельних ділянок, а отже, і відсутності підстав для їх задоволення.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 07.02.2019р.

Суддя Спичак О.М.