Рішення № 79665440, 04.02.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/19/19

04 лютого 2019 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Канюка Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Тернопільській області (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2018 р. №ТР 2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова про накладення штрафу за допущення працівника до роботи без укладення трудового договору винесена з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки обставини, які покладені в її основу, не відповідають дійсності. Присутній у магазині, де здійснює господарську діяльність позивач на правах оренди, на час проведення інспекційного відвідування ОСОБА_3, племінник фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, не перебував ні у трудових, ні у будь-яких інших цивільних відносинах підпорядкування та не допускався до роботи, а лише наглядав за горінням пічки.

За таких підстав, позивач вважає оскаржувану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.01.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проведено за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом сторін). Призначено підготовче засідання у справі на 04.02.2019 р.

На виконання вимог вказаної ухвали, Управлінням Держпраці у Тернопільській області 28.01.2019 р. подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.28-30), просило відмовити у задоволенні в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.01.2018 р. по 20.11.2018 р., за результатами якої Головним управлінням ДФС у Тернопільській області складено акт від 27.11.2018 р. №2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1, виявлено в магазині, що на правах оренди належить позивачу, ОСОБА_3, який назвався племінником позивача. Ні трудового договору, ні договору цивільно-правового характеру 14.11.2018 р. до перевірки не надано, проте наступного дня 15.11.2018 р. ОСОБА_3 оформлений продавцем вказаного магазину.

З огляду на викладене, відповідач вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржувана постанова винесена правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав, наведених в позовній заяві, та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Додатково повідомила, що орендує частину невеликого магазину де здійснює торгівлю. При перевірці 14.11.2018 року працівники податкового органу у її магазині виявили ОСОБА_3, який відмовився від продажу товару та повідомив, що нагалядає за розпаленою пічкою, поки підприємець тимчасово вийшла заплатити комунальні платежі. Вказала, що вимушена була залишити когось у приміщенні, оскільки була розпалена пічка для обігріву магазину.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити. Яку саме роботу виконував ОСОБА_3 у приміщенні магазину 14.11.2018 року представник відповіді не надав.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши обставини справи у сукупності, суд при ухваленні рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, позивач ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка здійснює господарську діяльність на правах оренди в приміщенні магазину за адресою село Верещаки Лановецького району Тернопільської області.

Головним управлінням ДФС у Тернопільській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.01.2018 р. по 20.11.2018 р., про що складено акт від 27.11.2018 р. №2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 (а.с.31-31).

При проведенні перевірки встановлено, що 14.11.2018 р. у приміщенні магазину за адресою село Верещаки Лановецького району Тернопільської області, який на правах оренди належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, перебувала особа, яка назвалась ОСОБА_3 надати письмове пояснення стосовно перебування в магазині відмовився, лише усно повідомив, що він племінник позивача.

Письмове пояснення щодо факту перебування в приміщенні магазину особи, надала фізична особа-підприємець ОСОБА_1, в якому повідомила, що ОСОБА_3 дійсно є її племінник і перебував в магазині на її прохання і виконував функції по обігріву приміщення (а.с.34).

Трудовий договір та договір цивільно-правового характеру 14.11.2018 р. до перевірки не надано, однак 15.11.2018 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклала трудовий договір із ОСОБА_3 (а.с.35) та подала повідомлення про прийняття працівника на роботу до Збаразького відділення Кременецької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (а.с.36).

Головне управління ДФС у Тернопільській області листом від 28.11.2018 р. №9788/10/19-00-13-5-12/24744 надіслало на адресу Управління Держпраці у Тернопільській області матеріали документальної позапланової виїзної перевірки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 для прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства (а.с.33).

Управління Держпраці у Тернопільській області повідомленням від 10.12.2018 р. №4261/01-05-12.1/18 проінформувало про розгляд справи про накладення фінансових санкцій на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 18.12.2018 р. (а.с.37).

Розглянувши акт документальної позапланової виїзної перевірки Головного управління ДФС у Тернопільській області від 27.11.2018 р. №2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), Управлінням Держпраці у Тернопільській області 18.12.2018 р. винесено постанову №ТР 2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в розмірі 111690,00 грн. на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с.38).

Не погодившись із такими рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, і винесеного на підставі них спірного правового актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. №877-V (далі – Закон №877-V).

Як зазначено в ст.1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 ст.2 Закону №877-V визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (ч.5 ст.2 Закону №877-V).

Згідно п.1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п.7 цього ж Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно ч.1 ст.8 Закону №877-V орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема, застосовувати санкції до суб'єктів господарювання, їх посадових осіб та вживати інших заходів у межах та порядку, визначених законом.

За змістом ч.3 та ч.4 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 КЗпП України: посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України).

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою – сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17.07.2013 р. №509 (далі – Порядок №509).

Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Зі змісту п.8 Порядку №509 слідує, що розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п'ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Згідно матеріалів справи, за результатами розгляду відповідачем справи на підставі акта Головного управлінням ДФС у Тернопільській області від 27.11.2018 р. №2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 01.01.2018 р. по 20.11.2018 р.", в якому зроблено висновок про порушення ч.3 ст.24 КЗпП України, винесено постанову №ТР 2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на позивача в розмірі 111690,00 грн. на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Підставою для встановленого порушення слугували обставини, що 14.11.2018 р. у приміщенні магазину за адресою село Верещаки Лановецького району Тернопільської області, який на правах оренди належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, перебувала особа, яка назвалась ОСОБА_3 надати письмове пояснення стосовно перебування в магазині відмовився, лише усно повідомив, що він племінник позивача.

У письмовому поясненні ОСОБА_5 повідомила, що ОСОБА_3 дійсно є її племінник і перебував в магазині на її прохання і виконував функції по обігріву приміщення (а.с.34).

Трудовий договір та договір цивільно-правового характеру 14.11.2018 р. до перевірки не надано, однак 15.11.2018 р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклала трудовий договір із ОСОБА_3 (а.с.35) та подала повідомлення про прийняття працівника на роботу до Збаразького відділення Кременецької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області (а.с.36).

Так, ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною 1 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" №413 від 17.06.2015 р. (далі – Постанова №413).

За правилом, визначеним Постановою №413 повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований, зокрема, у акті документальної виїзної перевірки територіального органу ДФС на підставі якого можуть бути накладені штрафи, та доведений належними доказами.

Зі змісту положень статті, яка передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за порушення трудового законодавства, а саме ст.265 КЗпП України, вбачається спеціальний суб'єкт відповідальності за порушення наведені в цій статті, якими є: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю.

Таким чином, можливість контролюючого органу застосувати штраф до об'єкта перевірки залежить від доведеності того, що об'єкт перевірки є суб'єктом відповідальності, зокрема, за ст.265 КЗпП України.

При цьому, щодо фізичних осіб-підприємців підлягає доказуванню факт використання ними найманої праці.

Проте, суд зазначає, що у справі відсутні документально підтверджені відомості, що 14.11.2018 р. ОСОБА_3, було допущена до роботи позивачем без укладення трудового договору.

Важливим є той факт, що ні відповідачем,ні податковим органом у акті перевірки, не вказано, яку саме роботу виконував ОСОБА_3 в магазині позивача 14.11.2018 року. Також, суд зауважує, що факт перебування останнього в приміщенні, яке орендує позивач, за відсутності належних доказів виконання ним трудових обов'язків, не свідчить про виникнення трудових відносин між ними та не підтверджує фактичного допущення зазначеної особи до роботи.

Таким чином, оскільки факт допуску позивачем до роботи без укладення трудового договору ОСОБА_3В відповідачем не доведено, висновки щодо порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю, суд вважає такими, що побудовані на припущеннях та не підтверджені належними й допустимими доказами.

Крім того, безпідставними є доводи відповідача про допущення 14.11.2018 р. працівника до роботи без укладення трудового договору, з огляду на оформлення позивачем трудових відносин з ОСОБА_3 наступного дня.

Зважаючи на викладене, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2018 р. №ТР 2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів, правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).

Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 1116,90 грн. згідно квитанції від 26.12.2018 р. № 94 (а.с.3).

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18.12.2018 р. №ТР 2500/19-00-13-05-15/НОМЕР_1 прийнятої Управлінням Держпраці у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Шпитальна, 7 м. Тернопіль, код в ЄДРПОУ 39777822).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 47352, ЄДРПОУ / ІПН: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Шпитальна, 7 м. Тернопіль, код в ЄДРПОУ 39777822) судовий збір, сплачений за подання позову, в загальному розмірі 1116,90 грн. (тисячу сто шістнадцять гривень 90 (девяносто) копійок, сплачений відповідно до квитанції від 26.12.2018 р. № 94.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 лютого 2019 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.