Рішення № 79664983, 07.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/233/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Стефанова С.О.,

розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 21.12.2018 року ВП № 57962321, -

В С Т А Н О В И В :

Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (надалі по тексту – позивач) звернулося до суду із позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (надалі по тексту – відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21.12.2018 року ВП № 57962321 про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 892,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач в цілому зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено. Зобов’язано управління поновити право ОСОБА_1 на призначення (нарахування) з 01.06.2018 року пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2016, 2017 роки у розмірі 5377,90 грн., здійснивши відповідний перерахунок зі сплатою суми недоотриманої пенсії з 01.06.2018 року по день його фактичного проведення. Ухвалою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 року апеляційну скаргу управління повернуто. Постанова надійшла до управління 20.11.2018 року. Позивач зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції набрало чинності, управлінням прийнято рішення про його добровільне виконання, про це свідчать резолюції управління на супровідному листі до рішення суду другої інстанції. Розпорядженням управління від 23.11.2018 року здійснено виконання рішення суду першої інстанції. Борг по перерахунку з 01.06.2018 року по 08.11.2018 року складає 9248,61 грн., та був виплачений основним способом 24.12.2018 року. 03.01.2019 року до управління надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2018 року ВП № 57962321, у якій зазначалось, що вищезазначене рішення суду необхідно виконати протягом 10 робочих днів та постанова про стягнення виконавчого збору від 22.12.2018 року ВП№ 57962321. Листом від 11.01.2019 року управлінням надано довідку про здійснення нарахування на виконання рішення суду з усіма документами, які підтверджують виконання рішення суду.

Позивач зазначає, що звернення до суду з позовною заявою спричиненою необхідністю скасувати постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, як такі, що винесені без врахування того, що рішення суду головним управлінням виконане та стягнення виконавчого збору може призвести до збитків державного бюджету. Позивач вважає, що фактично судове рішення державним виконавцем виконане не було. Державний виконавець не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених ст. 10 Закону. Більш того, рішення може бути виконане лише боржником – управлінням, державний виконавець взагалі не в змозі без участі боржника в примусовому порядку виконати дане рішення, а отже і були відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору.

Ухвалою судді від 28 січня 2019 року після усунення недоліків, що послугували підставою для залишення позову без руху, ця позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження за окремою категорією термінових адміністративних справ, та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 04 лютого 2019 року о 15:00 год.

04 лютого 2019 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись в цілому на те, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ) з 22.12.2018 року перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1540/3739, виданого Одеським окружним адміністративним судом від 26.11.2018 року про зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі поновити право ОСОБА_1 на призначення (нарахування), 01 червня 2018 року, пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2016, 2017 роки у розмірі 5377,90 грн., здійснивши відповідний перерахунок зі сплатою суми недоотриманої пенсії з 01 червня 2018 року по день його фактичного проведення. 22.12.2018 року державним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено до Центрального об’єднаного управління пенсійного фонду України в м. Одесі для виконання, та стягувачу до відома (ВП №57962321). Постанова отримана боржником 02.01.2019 року згідно з поштовим повідомленням.

Відповідач зазначає, що державним виконавцем відповідно до вимог статей 26, 27 Закону в постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 14892 грн. та 22.12.2018 року відповідно до вимог статті 27 Закону, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 14892 грн. (чотири мінімальних розмірі заробітної плати). Відповідач вказує, що на момент відкриття виконавчого провадження, 22.12.2018 року, рішення було виконано боржником частково (не в повній мірі), а саме проведено лише перерахунок пенсії, виплату проведено, 24.12.2018 року, тобто вже після відкриття виконавчого провадження. При цьому представник відповідача зазначає, що державним виконавцем виконавчі дії проведено у чіткій відповідності до норм чинного законодавства.

05 лютого 2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вхід. № 4119/19).

У судове засідання представники сторін не з’явилися про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за йог відсутності.

Представник відповідача у відзиві також просив суд розглянути справу за відсутності представника Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З урахуванням зазначених обставин, згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Відділ) з 22.12.2018 року перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1540/3739, виданого Одеським окружним адміністративним судом від 26.11.2018 року про зобов’язання Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі поновити право ОСОБА_1 на призначення (нарахування), 01 червня 2018 року, пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2016, 2017 роки у розмірі 5377,90 грн., здійснивши відповідний перерахунок зі сплатою суми недоотриманої пенсії з 01 червня 2018 року по день його фактичного проведення.

22.12.2018 року державним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено до Центрального об’єднаного управління пенсійного фонду України в м. Одесі для виконання, та стягувачу до відома (ВП №57962321).

03.01.2019 року на адресу Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі з Відділу примусового виконання рішень надійшли постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 57962321 від 22.12.2018 року та про стягнення виконавчого збору у розмірі 14 892,00 грн. ВП № 57962321 від 22.12.2018 року.

У відповідь на дані постанови Центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі направлено листа за №486/06 від 11.01.2019 року, яким повідомлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 р. по справі №1540/3739/18 (зареєстровано в управлінні 07.09.2018 р. №4429/Ю, зареєстровано у центральному ВПППВП 12.09.2018 р.) яким зобов’язано управління поновити право ОСОБА_1 на призначення (нарахування), 01 червня 2018 року, пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2016, 2017 роки у розмірі 5377,90 грн., здійснивши відповідний перерахунок зі сплатою суми недоотриманої пенсії з 01 червня 2018 року по день його фактичного проведення, розпорядженням від 23.11.2018 року виконано в повному обсязі. Розмір пенсії з 01.06.2018 року по 08.11.2018 року (по день набрання законної сили) становить 9248,61 грн.

Борг по перерахунку за вищезазначений період склав 14590,44 грн. та був виплачений основним способом 24 грудня 2018 року (в день виплати пенсії). З 09.11.2018 року розмір пенсії становить 6477,74 грн.

Таким чином, з викладеного вбачається, що на момент відкриття виконавчого провадження - 22.12.2018 року, рішення суду було виконано боржником частково (не в повному обсязі), а саме проведено лише перерахунок пенсії, виплату проведено, 24.12.2018 року, тобто вже після відкриття виконавчого провадження.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 р. № 1404-VIII (надалі – «Закон № 1404-VIII»).

Відповідно до ст.1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначено перелік документів, що підлягають примусовому виконанню, до яких належать і виконавчі листи, що видаються судами.

Отже, правовою підставою для відкриття виконавчого провадження, зокрема є виконавчий документ, виданий на підставі та на виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ст.63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.6 ст.26 Закону № 1404-VIII, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно з ч.1 ст. 27 Закону України № 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч.3 ст. 27 Закону України № 1404-VIII,за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи..

Згідно з ч.5 ст. 27 Закону України № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії, а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За частиною дев'ятою статті 27 Закону України № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа. Відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

Як вже було зазначено вище по тексту, суд встановив, що позивач станом на момент винесення відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору від 22.12.2018 року ВП № 57962321 не виконав рішення у повному обсязі.

З аналізу зазначених правових норм, а також на підставі встановлених обставин, суд приходить до висновку про правомірність винесеної відповідачем постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14, оскільки у вказаній постанові надано правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли під час дії Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV, який втратив чинність 05.01.2017 року.

При цьому, зі змісту ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору з боржника під час відкриття виконавчого провадження є не правом, а обов`язком державного виконавця. При цьому, факт виконання зобов'язання по виконавчому листу до винесення державним виконавцем постанови про відкриття провадження не впливає на обов'язок державного виконавця зазначати про стягнення з боржника виконавчого збору в такій постанові за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, а також на його обов'язок винести відповідну постанову.

Вирішуючи спір, суд також враховує висловлений 07 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 750/7624/17 правовий висновок про те, що ч. 3 ст. 27 Закону №1404-VІІІ прямо передбачає обов`язок боржника сплати виконавчого збору при примусовому виконанні рішення немайнового характеру, тобто незалежно від провадження державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність спірної постанови.

За таких підстав, суд дійшов до висновку, що відповідач приймаючи постанову про стягнення з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виконавчого збору у розмірі 14892,00 грн. за виконавчим провадження № 57962321 від 22.12.2018 року діяв на підставі Закону України Про виконавче провадження та у межах своїх повноважень, а доводи позивача щодо відсутності підстав для стягнення виконавчого збору є необґрунтованими та спростовують зібраними по справі доказами.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірні постанови в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, з урахуванням всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішень, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов не належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 21.12.2018 року ВП № 57962321 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 287 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 272 КАС України.

Суддя С.О. Cтефанов