Рішення № 79664719, 06.02.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року справа № 2340/4192/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2393-оперативне командування "Південь" СВ ЗС України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

16 жовтня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з адміністративним позовом до Військової частини А2393-оперативне командування "Південь" СВ ЗС України (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1), в якому просить:

1) визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;

2) зобов'язати відповідача нарахувати суму середнього заробітку у відповідності до ст.117 КЗпП України за період з 13 квітня по 27 червня 2018 року в сумі 31549,80 гривень (тридцять одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять гривень 80 копійок);

4) стягнути з відповідача на його користь суму середнього заробітку у відповідності до ст.117 КЗпП України за період з 13 квітня по 27 червня 2018 року в сумі 31549.80 гривень (тридцять одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять гривень 80 копійок).

Обгруновуючи позовні вимоги позивач зазначив, що при припиненні проходження ним військової служби відповідачем не проведено остаточного розрахунку, а здійснено його лише 27.06.2018, тобто з порушенням ст. 116 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою від 22.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження і постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 12.11.2018 надав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивачем помилково ототожнено трудові правовідносини, пов?язані з проходженням військової служби, а також не обгрунтовано підстави застосування та можливість поширення дії вимог нормативно-правових актів, якими він мотивує свою позицію, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 05.12.2018 зобов'язано відповідача надати суду довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за останні два місяці, що передували звільненню (із зазначенням середньоденного заробітку).

Ухвалою від 08.01.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 08.01.2019 повторно зобов'язано відповідача надати суду довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за останні два місяці, що передували звільненню (із зазначенням середньоденного заробітку).

04.02.2019 на виконання ухвали суду від 08.01.2019 відповідачем надіслано на адресу суду довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Згідно витягу із наказу Міністерства оборони України командира військової частини А2393 (по стройовій частині) від 12.04.2018 №71 майора ОСОБА_1, офіцера відділу планування та координації розвідки управління розвідки штабу з 12.04.2018 вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до Уманського об?єднаного військового комісаріату м. Умань.

Позивач зазначає, що при його звільненні з ним не було проведеного остаточного розрахунку.

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» 27.06.2018 з позивачу перераховано на його картковий рахунок 143213,31 грн.

Позивач вважає, що розрахунок з ним було проведено відповідачем не вчасно, з огляду на що останній звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Так, в силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Крім того, ст. 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Як вже було зазначено вище, 12.04.2018 позивача виключено зі списку особового складу військової частини А2393 та всіх видів забезпечення.

Разом з цим, остаточний розрахунок проведено з ним 27.06.2018, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» про зарахування коштів.

Тобто, з вказаного слідує, що остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день звільнення ОСОБА_1 (12.04.2018), а з порушенням строків встановлених ст. 116 КЗпП - 27.06.2018, із затримкою більш як на два місяці.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем становить з 13.04.2018 по 27.06.2018, оскільки 12.04.2018, є днем припинення правопорушення щодо невиплати ОСОБА_1 всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Як вбачається з пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою №61/2989 наданою відповідачем на вимогу суду, середньоденне грошове забезпечення складає 211,87 грн.

Кількість днів затримки остаточного розрахунку становить 75.

З огляду на зазначене, сума середнього заробітку, яка підлягає за стягненню за час затримки остаточного розрахунку становить 15838,50 грн (211,87 грн*75=15838,50 грн).

Враховуючи, що позивач в позові просить зобов?язати відповідача нарахувати та стягнути з нього нарахувати суму середнього заробітку з 13 квітня по 27 червня 2018 року в сумі 31549,80 грн, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме про задоволення позовних вимог в сумі 15838,50 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб?єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Військової частини А2393-оперативне командування "Південь" СВ ЗС України (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1, ідентифікаційний код 07966906) щодо невиплати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;

Зобов'язати Військову частину А2393-оперативне командування "Південь" СВ ЗС України (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1, ідентифікаційний код 07966906) нарахувати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) суму середнього заробітку у відповідності до ст.117 КЗпП України за період з 13 квітня по 27 червня 2018 року в сумі 15838 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 50 коп.

Стягнути з Військової частини А2393-оперативне командування "Південь" СВ ЗС України (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1, ідентифікаційний код 07966906) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) суму середнього заробітку у відповідності до ст.117 КЗпП України за період з 13 квітня по 27 червня 2018 року в сумі 15838 (п'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.П. Тимошенко