Рішення № 79662484, 29.01.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

29 січня 2019 р. Справа № 120/4646/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому порядку в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про визнання бездіяльності протиправною за зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), яка викладена у листі від 2 липня 2018 року та скасувати її;

- зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності);

- увалити окрему ухвалу відносно відповідача за допущення порушення вимог закону та не виконання судового рішення, яке набуло законної сили і скерувати її до виконання;

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на мою користь судові витрати по справі у виді судового збору.

Ухвалою суду від 21.12.2018 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд на правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позов мотивовано тим, що в грудні 2017 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Янтар" у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області за межами населеного пункту, державної форми власності. Однак, 30.01.2018 отримав відповідь про відмову у наданні дозволу, яку мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Не погоджуючись із вищевказаним листом, який відповідач оцінив як прийняте рішення по результатах розгляду клопотання позивач оскаржив його до суду.

14 травня 2018 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 було задоволено частково (справа за №802/1105/18-а). Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у ненаданні ОСОБА_1О дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Зобов’язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

На виконання вимог рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.05.2018 по справі №802/1105/18-а Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1.

02.07.2018 року за №1-023781/0-2821/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області знову відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У вказаному листі зазначено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безпосередньо у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Для отримання земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) не надано підтверджуючий документ в якому зазначено, що ОСОБА_2 являється членом фермерського господарства «Янтар» на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Позивач вважає, що лист відповідача від 02.07.2018 р. за №0-23781/0-2821/0/95-18 не ґрунтується на вимогах закону, не є вмотивованим і суперечить як закону так і судовому рішенню у справі №802/1105/18-а, яке набуло законної сили 21 червня 2018 року та підлягало обов’язковому виконанню відповідачем.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області проти задоволення позовних вимог заперечує. Стосовно тверджень позивача викладених у позовній заяві, що відповідач міг перевірити факт його членства у ФГ «Янтар», Головне управління повідомляє, що вчинення зазначених дій не передбачено чинним законодавством і не входить до компетенції відповідача, а позивач мав би надати всі необхідні документи для повного та об’єктивного розгляду його клопотання. Зазначено, що також було досліджено судом під час розгляду справи №802/1105/18-а, до свого клопотання позивач долучив копію своєї трудової книжки, відповідно до якої 25.06.2001 року він був прийнятий на роботу в СФГ «Янтар», а 31.08.2001 року звільнений. Як наслідок і виникло питання стосовно підтвердження членства позивача у фермерському господарстві «Янтар».

Щодо необхідності оформлення відмови у формі наказу відповідачем зазначено, що відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Вищенаведене положення не містить приписів якими встановлюється обов’язок приймати рішення (зокрема про відмову у наданні дозволу) у формі наказу.

Крім того, у разі надання відмови на розроблення документації із землеустрою розпорядча діяльність не здійснюється, в той час як організаційна діяльність стосується лише внутрішньої діяльності державного органу, зокрема дій пов’язаних з призначенням працівників на відповідні посади, переведенням, організації проведення земельних торгів та інше.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судом, листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.07.2018 року за №1-023781/0-2821/0/95-18 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У вказаному листі зазначено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безпосередньо у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Для отримання земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) не надано підтверджуючий документ в якому зазначено, що ОСОБА_2 являється членом фермерського господарства «Янтар» на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 116 Земельного кодексу України).

З матеріалів справи судом встановлено, що земельна ділянка на яку претендує позивач перебуває у постійному користуванні фермерського господарства «Янтар» згідно Державного акту на право постійного користування серії ВН №000143, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №30, що розташовані на території Антонівської сільської ради.

З огляду на вказане, виділення спірної земельної ділянки іншій фізичній особі можливе лише після подання заяви про відмову від такої ділянки та припинення у встановленому законом порядку права користування земельною ділянкою.

Частиною четвертою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що фермерське господарство діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

З аналізу наведеної правової норми слідує, що порядок регулювання відносин між членами СФГ, правовий режим майна визначається статутом, однак, положення статуту не можуть суперечити законодавству України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Стаття 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм суд доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена ОСОБА_3 Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 816/1920/17.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар