Рішення № 79661220, 07.02.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2019 року м. ПолтаваСправа № 360/3997/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єресько Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2018 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (надалі по тексту - відповідач, Лубенське ОУПФУ), де просить:

- визнати протиправним бездіяльність щодо не виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018;

- зобов'язати виплатити борг з виплатити пенсії з 01.05.2018 по 31.08.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому, як внутрішньо переміщеній особі, протиправно припинено нарахування та виплату пенсії. Наполягає на тому, що припиняючи позивачу нарахування та виплату пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, яке є конституційним правом та гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи № 360/3997/18 передано до Полтавського окружного адміністративного суду для розгляду.

Дана справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 02.01.2018, що підтверджується відміткою вхідної кореспонденції.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №360/3997/18 розподілена судді Єресько Л.О.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 позовну заяву ОСОБА_1 до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

25.01.2019 до суду надійшов відзив відповідача на позов (а.с. 58), у якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі з огляду на те, що з 01.06.2018 виплату пенсії останньому було припинено на підставі отриманих відомостей із системи «Аркан», по яких наявна інформація про відсутність позивача на підконтрольній території понад 60 днів. Зазначив, що відповідно до поданої позивачем заяви 20.06.2018 на відновлення виплати пенсії та згідно отриманого рішення Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.07.2018 управлінням відновлено ОСОБА_1 виплату пенсії з вересня 2018 року та нараховано кошти в сумі 8 519,92 грн за період з червня по серпень 2018 року. При цьому вказані нараховані кошти будуть виплачені позивачу в окремому порядку, як передбачено пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 (зі змінами). Також вказував на помилкове посилання позивача на припинення виплати пенсії з травня 2018 року, оскільки факт фінансування виплати пенсії ОСОБА_1 за травень підверджується випискою з виплатної відомості за 10.05.2018 про зарахування позивачу пенсії в розмірі 2 839,64 грн на його рахунок в філії ПОУ АТ «Ощадбанк».

За змістом частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1) пенсіонером, який отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_2 (а.с. 9).

Згідно з довідкою від 29.06.2016 №1630000920 ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території за адресою АДРЕСА_1, 37502 (а.с. 10).

За змістом розпорядження від 09.01.2015 № 333 позивача взято на облік в Лубенському ОУПФУ (а.с. 32).

Листом Департаменту інформаційних систем та електронних реєстрів від 05.06.2018 № 18992/04-21 на виконання листа Пенсійного фонду України від 01.06.2018 № 18628/02-02 Головним управлінням ПФУ в областях та м. Києві надано перелік отримувачів пенсійних виплат, в який включено також ОСОБА_1

За змістом письмових пояснень відповідача з 01.06.2018 позивачу зупинено виплату пенсії за результатами отриманих відомостей із системи «Аркан» про відсутність позивача на підконтрольній території понад 60 днів.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи 20.06.2018 позивач звернувся до Начальника Лубенського відділу обслуговування громадян із заявою, де просив відновити виплату пенсії з 01.05.2018 (а.с. 51).

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.07.2018 № 22 на підставі подання управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради (№ 22 від 05.07.2018), актів обстеження іших поданих матеріалів відновлено соціальну виплату ОСОБА_1 (а.с. 53).

За змістом витягу з програми ІКІС ПФУ: підсистема призначення та виплати пенсії відповідачем відновлено виплату пенсії позивачу з 01.06.2018 (а.с. 52).

05.10.2018 позивач звернувся до Лубенського ОУПФУ із заявою, де просив повідомити причини зупинення виплати пенсії за період з травня по серпень 2018 року та виплатити заборгованість за вказаний період (а.с. 54).

Листом Лубенського ОУПФУ від 24.10.2018 № 359/К-02 позивача повідомлено, що за результатами отриманих відповідей із системи «Аркан», по яких наявна інформація про відсутність ОСОБА_1 на підконтрольній території понад 60 днів управлінням призупинено виплату пенсії з червня поточного року. При цьому 07.06.2018 передано до управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради «Список на отримання інформації для здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внтурішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування». Відповідно до поданої ОСОБА_1 заяви про відновлення виплати пенсії та згідно із отриманим рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.07.2018 № 22 управлінням відновлено виплату пенсії з вересня 2018 року. Нараховані кошти в сумі 8 519,92 грн за період з червня по серпень 2018 року будуть виплачені в окремому порядку, як передбачено пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, звтвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 (в редакції постанови КМУ від 25.04.2018 № 335) (а.с. 55-56).

Відповідно до виплатної відомості на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки за період з 04.05.2018 по 25.05.2018 ОСОБА_1 за травень 2018 року перераховано пенсію 10.05.2018 на номер поточного рахунку (а.с. 59).

Доказів фактичної виплати пенсії ОСОБА_1 за період з червня по серпень 2018 року Лубенським ОУПФ не надано.

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії за період з 01.05.18 по 31.08.2018, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.

Право на соціальний захист гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі за текстом - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини третьої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 49 вказаного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

При цьому відповідачем до суду не надано доказів ухвалення компетентними органами рішення про припинення виплати пенсії позивача.

Відповідач у відзиві на позов обґрунтовує свої дії, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365.

За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено", що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтями 2 та 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.16 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.05.18, прийнятій за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №805/402/18.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За вищевикладених обставин, виплату пенсії позивачу з 01.06.18 припинено з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відтак, у спірних відносинах відповідач діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, визначені Конституцією і законами України, оскільки підставою для цього так само слугувала інформація про відсутність позивача за місцем фактичного проживання.

При цьому варто зазначити, що суду не надано доказів ухвалення компетентними органами рішення про припинення виплати пенсії позивача.

Відповідачем при припинення виплати пенсії не враховано всі обставини, які мали бути взяті ним до уваги для об'єктивного вирішення ситуації, як і не доведено, що вони у спірному випадку діяли добросовісно та розумно, тобто із щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Наведене є порушенням критеріїв правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених пунктами 2, 3, 5, 6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд вважає, що відповідач, припинивши виплату позивачу пенсії з 01.06.2018, діяв протиправно.

За таких обставин, суд на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних та з метою повного та ефективного захисту прав позивача визнати протиправними дії Лубенського ОУПФУ щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 по 31.08.2018.

Приймаючи до уваги той факт, що вплив на права позивача мали здійснені протиправні дії щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 та з 31.08.2018, а також те, що за змістом наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що відповідачем нараховано та виплачено позивачу пенсію за травень 2018 року, то суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог останнього в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018.

Позивачем в прохальній частині позову обрано такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов'язання виплатити борг з виплатити пенсії з 01.05.2018 по 31.08.2018. Вирішуючи питання про обрання способу захисту порушеного права позивача суд виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.

Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

За змістом письмового відзиву на позов відповідач зазначає, що ОСОБА_1 нараховано кошти в сумі 8 519,92 грн за період з червня по серпень 2018 року, які будуть виплачені позивачу в окремому порядку, як передбачено пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365 (зі змінами) (а.с. 52, зі звороту).

Також листом від 06.02.2019 № 1173/03-10/1 за підписом заступника начальника управління Кисляк Т. повідомлено суд, ОСОБА_1 нараховано та включено до додаткової відомості заборгованість по пенсійній виплаті за період з червня по серпень 2018 року в сумі 8518 грн 92 коп (3 місяці * 2 839,64 грн) (а.с. 63).

При цьому доказів проведення фактичної виплати пенсії позивачу за вказаний період у вказаній сумі до суду не надано.

Судом не заперечується та обставина, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а пункт 18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України."

Разом з тим, на переконання суду, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зазначено" внесено не було.

За таких обставин, суд, з метою всебічного захисту прав позивача, зважаючи на те, що особою, відповідальною за призначення та виплату пенсії ОСОБА_1, є Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, та зобов'язати Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності за період з червня 2018 року по серпень 2018 року включно в загальному розмірі 8 518,92 грн.

Відтак, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.

Оскільки позивача при зверненні до суду звільнено від сплати судового збору як особу з 2 групою інвалідності, то підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статями 139, 241, 245, 246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2, тимчасово зареєстрований як переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Шевченка, 8, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 37710525) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Лубенського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2018 по 31.08.2018.

Зобов'язати Лубенське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності за період з червня 2018 року по серпень 2018 року включно в загальному розмірі 8 518 грн 92 коп. (вісім тисяч п'ятсот вісімнадцять гривень дев'яносто дві копійки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд у відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Л.О. Єресько