Рішення № 79660686, 07.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №1.380.2019.000081

07 лютого 2019 року

м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лунь З.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) звернулося до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10), Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85113, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Ціолковського, 25) в якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати пенсії позивачу з лютого 2017року по липень 2018року включно;

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не виплати пенсії позивачу з серпня 2018року по жовтень 2018року включно;

-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити позивачу пенсію за період з лютого 2017року по жовтень 2018року включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів за період з лютого 2017року по жовтень 2018року включно, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;

-стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача 21000,00грн. моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю щодо невиплати пенсії за період з лютого 2017року по жовтень 2018року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою. З лютого 2017року по жовтень 2018року відповідачами припинено виплату належної їй пенсії. З серпня 2018року позивача взято на облік у ГУ ПФУ у Львівській області. Позивач не погоджуючись з діями відповідачів звернулась із заявою до ГУ ПФУ у Львівській області, в якій просила пояснити причини невиплати їй пенсії та погасити заборгованість. ГУ ПФУ у Львівській області листом №4384/Б-20/07.05-06 від 01.11.2018 надало відповідь та повідомило, що виплата пенсії ОСОБА_1 була припинена на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на підставі постанови КМ України № 365 від 08.06.2016. Позивачка вважає протиправним таке рішення, а також вважає протиправною бездіяльність відповідачів, які протиправно припинили їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вимогу про стягнення моральної шкоди обґрунтовує тим, що протиправна бездіяльність відповідача позбавила її єдиного джерела доходу, почуття захищеності та безпеки з боку держави, враховуючи складну її життєву ситуацію, пов'язану із залишенням домівки та вимушеним переселенням, ці триваючі обставини завдали їй глибоких моральних та психологічних страждання, які оцінює у 21000,00грн.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, позов не визнає, вважає його безпідставним. У відзиві зазначив, що виплата пенсії позивачці призупинена відповідно п.15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2018 №335.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України.

ОСОБА_1 є пенсіонером по інвалідності ІІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням №1243462860.

Перебувала на обліку у Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

З лютого 2017року Костянтинівсько-Дружківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області припинено виплату пенсії ОСОБА_1 без будь-яких пояснень. Відповіді на звернення ОСОБА_1 у встановлений чинним законодавством строк надано не було.

З серпня 2018року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Львівській області. Однак, по жовтень 2018року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалася.

Згідно із довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000588523 від 31.07.2018 позивач визнана внутрішньо переміщеною особою з Донецької області до м. Львів, фактичне місце проживання: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 94/61.

При цьому, даних про призупинення нарахувань за пенсією або скасування рішення про призначення пенсії (чи втрати юридичної дії цього рішення у будь-який інший спосіб) матеріали справи не містять.

У зв'язку з припиненням виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання відомостей про призупинення нарахування (виплати пенсії).

Листом від 01.11.2018 за №4384/Б-20/07.05-06 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило про призупинення виплат позивачу пенсії та про відновлення виплати з листопада 2018року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV; у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із ст.1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч.1 ст.49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

З наявного у матеріалах справи листа убачається, що відповідно до витягу з рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплата пенсії позивачу призупинена у зв'язку з наданням Пенсійним фондом України інформації за даними верифікації, проведеної Міністерством фінансів України.

Водночас, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як дані верифікації, проведеної Міністерством фінансів України та постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 за № 365.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23.02. 2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У листі від 01.11.2018 за №4384/Б-20/07.05-06 на ім'я позивача, відповідач, як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06. 2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що надання Пенсійним фондом України інформації за даними верифікації, проведеної Міністерством фінансів України не є передбаченою законом підставою для призупинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Тому, призупиняючи виплату пенсії позивачеві за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з лютого 2017року по жовтень 2018року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аргументи відповідача, що відповідач зобов'язаний у свої діяльності керуватися постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, встановленим цими постановами порядком продовження та поновлення виплат, суд вважає безпідставними та відхиляє, з огляду на те, що як вже зазначалося, підстави припинення чи призупинення виплати пенсії визначаються виключно законами України.

Таким чином, припинення виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є незаконним.

З огляду на все вищевикладене, судом встановлено, що позивач з лютого 2017року по жовтень 2018року не отримував пенсію з вини відповідачів.

Таким чином, суми пенсії, не виплачені позивачу з вини відповідачів, мають бути виплачені їй за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 21000,00грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною другою цієї статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Пунктами 4,5 цієї постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно з пунктом 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачка покликається на те, що протиправна бездіяльність відповідача призвела до виникнення у позивачки відчуття приниження людської гідності, втрати віри у захист з боку держави, позбавлення єдиного джерела доходу, браку коштів на лікування, харчування, відпочинок.

Суд вважає, що припинення виплати пенсії дійсно могли спричинити переживання позивачки щодо цієї обставини. Однак, позивачка не обґрунтувала наявності причинового зв'язку між невиплатою ГУ ПФУ у Львівській області пенсії та отриманою нею шкодою.

Суд також враховує, що ще на стадії відкриття провадження у справі, вирішуючи питання щодо звільнення позивачку від сплати судового збору, зобов'язав ОСОБА_2 представити докази її фінансового стану; ця вимога не була надмірною, оскільки позивачка забезпечена правовою допомогою адвоката, що мав достатньо часу та можливостей для збору належних та достатніх доказів на підтвердження скрутного фінансового становища довірительки. Позивачка не надала суду доказів того, що пенсія є її єдиним джерелом доходу чи повідомлення про неможливість/ускладнення щодо отримання доказів на підтвердження цієї обставини (натомість надала докази сплати судового збору). Тому суд вважає, що позивачка не довела факту завдання їй оскаржуваним рішенням ПФУ моральної шкоди в сумі 2000,00грн. та відмовляє в задоволенні цих позовних вимог.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо зазначеного у прохальній частині про допуск до негайного виконання судового рішення та зобов'язання ГУ ПФ Уураїни у Львівській області подати звіт про виконання судового рішення, то такі не є позовними вимогами, відтак щодо них рішення не приймається.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача необхідно стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань сплачений позивачем судовий збір на суму 1409,60грн.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2017року по липень 2018року включно.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2018року по жовтень 2018року включно.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з лютого 2017року по жовтень 2018року включно, та здійснити компенсацію втрати частини доходів за період з лютого 2017року по жовтень 2018року включно, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Стягнути з Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85113, Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Ціолковського, 25, код ЄДРПОУ 42171400) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.