Рішення № 79659969, 05.02.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2019 року Справа № 280/92/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача яка полягає у невиплаті позивачу заборгованості по невиплаченій починаючи з березня 2015 року допомозі при народженні дитини, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 60425,23 грн.;

зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість по невиплаченій починаючи з березня 2015 року допомозі при народженні дитини, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 60425,23 грн.

Ухвалою суду від 14.01.2019 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що він є батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказує, що 20.08.2012 позивач звернувся до УСЗН м. Донецьк за отриманням державної допомоги по народженню дитини, яка була призначена позивачу у встановленому порядку. Зазначає, що у жовтні 2014 року після початку проведення на території міста Донецька бойових дій та антитерористичної операцій позивач разом із родиною був змушений покинути постійне місце проживання та стати на облік до УСЗН м. Добропілля. В подальшому, у період з травня 2015 року по серпень 2018 року, позивач разом із родиною виїхав на проживання до Республіки Азербайджан, оскільки не мали житла, коштів на проживання та повноцінної роботи. Вказує, що з травня 2015 по серпень 2018 УСЗН м. Добропілля припинено виплату допомоги по народженню дитини, у зв'язку із зняттям позивача з обліку в зазначеному Управлінні.

Позивач зазначає, що в серпні 2018 року позивач разом із сім'єю повернувся до України та став на облік до УСЗН Запорізької міської ради по Комунарському району. Зазначає, що у вересні 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження виплати допомоги при народженні дитини - ОСОБА_1, проте, відповідачем відмовлено у призначенні вищезазначеної допомоги. Позивач вважає, що таке рішення порушує права дитини, а також вказує на те, що позивач не мав змоги з об'єктивних підстав звернутися до УСЗН у 12 місячний строк. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач послався на те, що позивачу виплата допомоги на дитину припинена з 01.05.2015 за рішенням комісії, у зв'язку з відсутністю позивача разом з родиною за місцем фактичного проживання. Вказує, що пунктом 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, встановлено, що виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. У зазначених абзацах двадцятому - двадцять сьомому, двадцять дев'ятому і тридцятому пункту 13 Порядку вказано випадки у яких припиняється виплата допомоги. Таким чином, якщо виплата допомоги була припинена у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим, поновлення її виплати можливе у разі звернення з письмовою заявою протягом дванадцяти місяців після припинення виплати, в інших випадках, перелічених п.13 Порядку, поновлення виплати допомоги взагалі не передбачено. Припинення виплати допомоги позивачу відбулося в зв'язку з відсутністю його разом з родиною за місцем фактичного перебування (у м.Добропілля), тобто з підстав, які не передбачені абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим пункту 13 Порядку, тому вказаним Порядком не передбачено можливості поновлення її виплати.

Відповідач вказує на те, що на момент звернення позивача за поновленням виплати допомоги (24.09.2018 р.) сплив дванадцяти місячний строк після припинення її виплати та взагалі сплив строк виплати допомоги. Тому мова в даному випадку йде не про поновлення виплати допомоги, а про її повернення за попередній період. Вважає відмову відповідача правомірною та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступні обставини.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.16).

Відповідно до Довідки від 31.08.2018 №0000607801 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 законним представником якого є ОСОБА_3 має статус внутрішньо переміщеної особи з міста Донецьк Донецької області (а.с.17).

Крім того, позивач також має статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до довідки від 31.08.2018 НОМЕР_3 (а.с.9).

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що з травня 2015 року позивачу припинено виплату допомоги на дитину, у зв'язку з відсутністю позивача разом з родиною за місцем фактичного перебування (у м. Добропілля).

24 вересня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_1

Відповідно до Повідомлення про відмову у наданні державної допомоги сім'ям з дітьми, ОСОБА_3 не має права на допомогу при народженні дитини, відповідно до п.13 Постанови №1751.

Позивач не погодившись з правомірністю бездіяльності відповідача щодо невиплати допомоги на дитину, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону дитинства», з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими законами України.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми: допомога при народженні дитини.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до ч.7 ст.11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Як встановлено з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивачу з вересня 2012 року виплачувалась допомога по народженню дитини ОСОБА_1, а виплата допомоги припинена УСЗН Добропільської міської ради з 01.05.2015, у зв'язку з відсутністю позивача разом з родиною за місцем фактичного проживання.

Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції чинній станом на звернення за допомогою у 2012 році), допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 9 статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції чинній станом на момент прийняття рішення про припинення виплати допомоги), виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин (абзац сьомий частини дев'ятої статті 11 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду №3-рп/2016 від 08.06.2016).

Отже, Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не містить такої підстави для припинення виплати допомоги по народженню дитини, як відсутність отримувача допомоги з родиною за місцем фактичного проживання.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 затверджено Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (далі - Порядок №1751), який визначає умови призначення і виплати таких видів державної допомоги сім'ям з дітьми, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами (пункти 3-9 цього Порядку); 2) допомога при народженні дитини (пункти 10-16 цього Порядку); 4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування (пункти 25-32 цього Порядку); 5) допомога на дітей одиноким матерям (пункти 33-38 цього Порядку); 6) допомога при усиновленні дитини (пункти 39-42 цього Порядку).

Відповідно до пункту 13 Порядку №1751, виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин (в подальшому виключено на підставі Постанови КМ №722 від 27.09.2017).

Тобто, пункт 13 Порядку №1751 також, як і Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», не містить такої підстави для припинення виплати допомоги по народженню дитини, як відсутність отримувача допомоги з родиною за місцем фактичного проживання.

В свою чергу, відповідно до пункту 13 Порядку №1751, виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Отже, в даному випадку Порядок №1751, не регулює порядок поновлення виплати державної допомоги при народженні дитини, виплата якої була припинена з підстав, які не передбачені Порядком №1751, а тому і строк звернення за поновленням виплати не регулюється таким Порядком.

При цьому, суд під час вирішення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу заборгованості по невиплаченій допомозі при народженні дитини, виходить з приписів ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку відсутні протиправні дії/бездіяльність відповідача, оскільки рішення про припинення спірних виплат було прийнято УСЗН Добробільської міської ради, в свою чергу під час звернення позивача до УСЗН по Комунарському району, у останнього були відсутні повноваження щодо поновлення позивачу виплати допомоги, оскільки питання поновлення виплати допомоги, виплата якої була припинена з підстав, які не передбачені Порядком №1751, чинне законодавство України не містить.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу заборгованості по невиплаченій допомозі при народженні дитини.

Натомість, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч.4 ст.6 КАС України).

Згідно ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 10 Порядку №1751, допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16-а, від 2 жовтня 2018 року у справі №495/3711/17, від 20.11.2018 у справі №226/317/17.

Крім того, під час прийняття рішення суд враховує також і ту обставину, що обставини, що несвоєчасного звернення до УСЗН відбулось з поважних підстав, а саме зумовлено проведенням АТО на території Донецької та Луганської областей України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману допомогу при народженні дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплата якої припинена з 01.05.2015.

При цьому, суд відмовляє в частині позовних вимог про зобов'язання виплатити грошові кошти у розмірі 60425,23 грн., оскільки сума яка підлягає виплаті визначається та розраховуються органом УСЗН.

Також, суд звертає увагу і на ту обставину, що вимога про виплату коштів в зазначеному розміні є передчасною, оскільки з 2015 року позивачу припинено нарахування та виплату допомоги при народженні дитини, а тому спір щодо розміру виплаченої допомоги може виникнути після проведення відповідних дій відповідачем.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району (69104, м. Запоріжжя, вул.Чумаченка, 32, код ЄДРПОУ 37573838) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 недоотриманої з травня 2015 року суми допомоги при народженні дитини - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 05.02.2019.

Суддя І.В. Новікова