Ухвала суду № 79659721, 06.02.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

06 лютого 2019 року м. Житомир справа № 240/6257/18

категорія 2.1

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Лавренчук О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання неправомірною бездіяльності, зобов"язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області, у якому просить: визнати неправомірною бездіяльність та дії відповідача щодо відмови у отриманні супровідного листа від 13.08.2018, щодо неповідомлення про результати розгляду його звернення, щодо повідомлення завідомо неправдивої інформації, що принижує авторитет і гідність позивача; а також просить стягнути матеріальну шкоду у сумі 19,75 грн. та моральну шкоду у сумі 70941,00 грн. Крім того, позивач заявив вимогу про зобов"язання відповідача надіслати вищим органам письмове спростування інформації щодо конфлікту, який виник з ним 13.08.2018, із зазначенням того, якою має бути належна правова поведінка державного службовця.

Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 297 Цивільного кодексу України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Оскільки позовні вимоги щодо повідомлення завідомо неправдивої інформації, що принижує авторитет і гідність позивача; щодо зобов"язання відповдіача надіслати вищим органам письмове спростування інформації щодо конфлікту, який виник з ним 13.08.2018, із зазначенням того, якою має бути належна правова поведінка державного службовця, пов'язані з реалізацією його особистих немайнових інтересів, то визнання неправомірними названих дій та зобов"язання спростувати відповідну інформацію є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спір у цій частині не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції.

При цьому, з наведеного у позові розрахунку моральної шкоди вбачається, що позивач здійснював його у відношенні до кожної позовної вимоги, а відтак половина розрахованої суми стосується вимог, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, за винятком одного додаткового розміру мінімальної заробітної плати за бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на зверенння позивача, направлене засобами поштового зв"язку. З огляду на це, вимога про стягнення моральної шкоди у сумі 31297,50 грн. стосується позовних вимог, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, зважаючи на що суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі і в цій частині.

Згідно зі ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, заступника начальника Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації Житомирської області у частині позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача щодо повідомлення завідомо неправдивої інформації, що принижує авторитет і гідність позивача; щодо зобов"язання відповдіача надіслати вищим органам письмове спростування інформації щодо конфлікту, який виник з ним 13.08.2018, із зазначенням того, якою має бути належна правова поведінка державного службовця; щодо стягнення моральної шкоди у сумі 31297,50 грн.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Лавренчук