Рішення № 79658433, 30.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2019Справа № 910/9781/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код 30019801)

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31; ідентифікаційний код 00131305)

про стягнення 521 366 031,73грн.

Представники сторін:

від позивача: Оніщук В.М. - представник

від відповідача: Халимон С.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.07.20148 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртрансгаз» з вимогами до публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 446114693,25 грн., з яких 414534230,94 грн. основного боргу, 28232740,68 грн. пені, 2491124,18 грн. 3% річних та 856597,45 грн. інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №1210000532 від 01.11.2012, не здійснив оплату за надані позивачем у лютому-травні 2018 року послуги з транспортування природного газу, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 414534230,94 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28232740,68 грн. пені, 2491124,18 грн. 3% річних та 856597,45 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 відкрито провадження у справі №910/9781/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2018, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

21.08.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними доказами заявленої до стягнення суми боргу з відповідача. При цьому, відповідач зазначив, що у лютому - травні він сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 499056282,78 грн., однак вказані кошти не враховані позивачем при розрахунку заборгованості.

Також, відповідач, заперечуючи проти стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат, зазначив, що кінцевими споживачами про транспортованого природного газу є споживачі теплової енергії, а сплачені споживачами грошові кошти за теплову енергії надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання та перераховуються банками згідно з Порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України - Постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217.

Крім того, починаючи з 01.01.2018 оплата за договором також здійснюється відповідно до Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, що, за твердженням відповідача, змінює строки розрахунків за договором, оскільки момент виконання зобов'язання з оплати за послуги транспортування природного газу залежить не лише від відповідача, а й від органів державної влади в особі органів Державної казначейської служби.

У підготовчому засіданні 22.08.2018 судом було оголошено перерву до 26.09.2018.

03.09.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 465719766,76 грн., пеню у розмірі 50388382,48 грн., 3% річних у розмірі 4401285,04 грн та 856597,45 грн. інфляційних втрат.

20.09.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач, зокрема, зазначив, що всі сплачені відповідачем грошові кошти у спірному періоді були враховані позивачем в оплату послуг за Договором №1210000532 від 01.11.2012. Крім того, позивач зауважив, що Порядок розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України та Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету не змінюють строки виконання зобов'язань за Договором №1210000532 від 01.11.2012.

У підготовчому засіданні 26.09.2018 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Розглянувши у підготовчому засіданні 26.09.2018 подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, суд прийняв її до розгляду, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.09.2018, у зв'язку з чим справа розглядається з новою ціною позову - 521366031,73 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів, оголошено перерву до 17.10.2018.

05.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач, зокрема, вказав на неправильність розрахунків штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем.

У підготовчому засіданні 17.10.2018 судом було розглянуто подане відповідачем 26.09.2018 клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», та відмовлено в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, про що зазначено у протоколі судового засідання від 17.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/9781/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 21.11.2018.

21.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи.

21.11.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у зв'язку з його сплатою відповідачем після відкриття провадження у справі.

У судовому засіданні 21.11.2018 судом розглянуто клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи та відмовлено в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

У судовому засіданні 21.11.2018 судом було оголошено перерву до 30.11.2018.

Розглянувши у судовому засіданні 30.11.2018 клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд ухвалив відмовити у його задоволенні, у зв'язку з необґрунтованістю останнього. Дана інформація занесена до протоколу судового засідання від 30.11.2018.

Крім того, 30.11.2018 представник відповідача надав суду клопотання про призначення експертизи, просив суд поновити строк на подання письмових доказів та призначити у справі № 910/9781/18 судову економічно експертизу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2018 відмовлено у поновленні процесуального строку Публічному акціонерному товариству "Київенерго" на подання письмових доказів, які додані до клопотання про призначення судової економічної експертизи від 30.11.2018; залишено без розгляду клопотання Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про призначення судової економічної експертизи від 30.11.2018.

У судовому засіданні 30.11.2018 судом було оголошено перерву до 14.12.2018.

Судове засідання, призначене на 14.12.2018, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 розгляд справи призначено на 18.01.2019.

18.01.2019 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення в якості співвідповідача - Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі».

Розглянувши у судовому засіданні 18.01.2019 клопотання позивача про залучення співвідповідача, суд відмовив в його задоволенні з підстав необґрунтованості та пропуску строку для звернення з даним клопотанням

У судовому засіданні 18.01.2019 судом було оголошено перерву до 30.01.2019.

У судовому засіданні 30.01.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача заперечив щодо позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 30.01.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені сторонами у заявах по суті справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (газотранспортне підприємство» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (замовник) укладено Договір №1210000532 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, відповідно до п. 1.1 якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору №1210000532 від 01.11.2012 замовник передає газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства.

Згідно з п. 3.1 Договору №1210000532 від 01.11.2012 послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг).

Положеннями п. 3.2, 3.3 Договору №1210000532 від 01.11.2012 встановлено, що газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг.

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством (п. 3.4 Договору №1210000532 від 01.11.2012).

Згідно з п. 5.4 Договору №1210000532 від 01.11.2012 вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Замовник, у відповідності до п. 6.3.2. Договору №1210000532 від 01.11.2012, зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих послуг згідно із умовами договору.

Пунктом 11.1. Договору №1210000532 від 01.11.2012 в редакції Додаткової угоди № 11 від 14.12.2017 договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та укладається на строк до 31.12.2018. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Додатковою угодою № 11 від 14.12.2017 сторони дійшли згоди викласти п. 1.3 Договору №1210000532 від 01.11.2012 в наступній редакції: «Річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника у 2018 році складає 1978950 тис куб м, в тому числі: січень - 347126 тис. куб. м., лютий 2016 року - 298551 тис. куб. м., березень 2018 року - 251382 тис. куб. м., квітень 2018 року - 86962 тис. куб. м., травень 2018 року - 63485 тис. куб. м., червень 2018 року - 53884 тис. куб. м., липень 2018 року - 34356 тис. куб. м., серпень 2018 року - 56267 тис. куб. м., вересень 2018 року - 64389 тис. куб. м., жовтень 2018 року - 157222 тис. куб. м., листопад 2018 року - 228786 тис. куб. м., грудень 2018 року - 336540 тис. куб. м.

Судом встановлено, що у лютому 2018 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 142766241,91 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 39602380,91 грн.;

- у березні 2018 року - послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 150434174,22 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 36728015,51 грн.

- у квітні 2018 року - послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 39558458,27 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 20612741,33 грн

- у травні 2018 року - послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 17964986,41 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 17418996,36 грн.

- у червні 2018 року - послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 14061682,50 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 16488099,70 грн.,

- у липні 2018 року - послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для виробництва теплової енергії на суму 8137416,05 грн. та послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу для власних потреб на суму 12498037,57 грн.

Факт надання позивачем відповідачу послуг з транспортування природного газу за Договором №1210000532 від 01.11.2012 підтверджується відповідними актами наданих послуг, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача.

При цьому, між сторонами відсутній спір щодо обсягів та розміру наданих позивачем послуг за Договором №1210000532 від 01.11.2012 та факту отримання вказаних послуг відповідачем (в обсягах та розмірах, погоджених сторонами в актах надання послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.5 Договору №1210000532 від 01.11.2012 оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. У платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У випадку, якщо в платіжних дорученнях замовника не зазначений номер договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом у попередніх періодах.

Таким чином, відповідач зобов'язаний був здійснювати остаточний розрахунок за надані позивачем послуги з транспортування природного газу до 20-го числа місяця, наступного за звітним.

Судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі оплатив надані позивачем за спірний період (лютий - липень 2018 року) послуги з транспортування природного газу, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 465719766,76 грн.

При цьому, судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з долучених відповідачем до матеріалів справи меморіальних ордерів та долучених позивачем до матеріалів справи реєстрів платежів, здійснених відповідачем, за період з січня по липень 2018 року відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 571151898,54 грн.

Як пояснив позивач у заяві про збільшення позовних вимог, вся ця оплата спочатку була зарахована в оплату заборгованості за 2017 рік - у сумі 352794670,01 грн, в часткову оплату послуг транспортування природного газу для виробництва електричної енергії за січень, лютий та частково березень 2018 року. Таким чином, послуги транспортування природного газу для виробництва теплової енергії за лютий-липень 2018 року є повністю неоплаченими, а послуги транспортування природного газу для власних потреб (виробництво електричної енергії) - неоплачені за березень (частково на суму 25778932,45 грн.) - липень 2018 року.

Як вбачається з розрахунку суми основного боргу, заборгованість відповідача з оплати послуг транспортування природного газу для виробництва теплової енергії становить 372922959,36 грн., а заборгованість з оплати послуг транспортування природного газу для власних потреб - 92796807,40 грн., що разом становить 465719766,76 грн.

У п. 5.5 Договору №1210000532 від 01.11.2012 зазначено, що у платіжних дорученнях замовник повинен обов'язково вказувати номер договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У випадку, якщо в платіжних дорученнях замовника не зазначений номер договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом у попередніх періодах.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою НБУ від 21.01.2004 № 22.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. У бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова "отримувач", так і слова "одержувач".

Згідно з п. 3.8 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Суд зазначає, що у випадку зазначення платником чіткого призначення платежу (місяць надання послуг) здійснена платником оплата повинна зараховуватись в оплату місця надання послуг, що вказаний у призначенні платежу. При цьому, самостійна зміна отримувачем коштів призначення платежу, вказаного платником у платіжному документі, суперечить положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.

Водночас, питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду надання послуг (місяця надання послуг), має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості - платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2016 у справі № 921/942/15-г/15 та у постанові Вищого господарського суду України від 05.02.2014 у справі № 920/798/13.

Як вбачається з меморіальних ордерів, копії яких долучено відповідачем до матеріалів справи, у призначенні платежу відсутнє посилання на звітній період, за який здійснюється платіж.

За таких обставин, суд дійшов висновку в обґрунтованості пояснень, наданих позивачем, щодо порядку зарахування ним коштів, сплачених відповідачем.

Водночас, як вбачається з реєстрів оплат, що надійшли від відповідача (копії долучені позивачем до матеріалів справи), ті платежі, при сплаті яких відповідач вказував чітке призначення платежу - рік надання послуг, були враховані позивачем в рахунок оплати послуг, наданих у 2018 році (призначення платежу - за транспортування газу для виробництва ЕЕ у 2018 році).

Вказаними встановленими судом обставинами спростовується подане відповідачем клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу (у зв'язку з її сплатою).

Належних та допустимих доказів сплати позивачу грошових коштів у загальному розмірі 465719766,76 грн. (заборгованість за спірний період) відповідачем суду не надано.

Що стосується заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, що строки розрахунків за Договором №1210000532 від 01.11.2012 були змінені Порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України - Постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 №217 та Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, суд вважає їх необґрунтованими, так як вказані документи не змінюють порядку та строків проведення розрахунків між сторонами, а визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу.

При цьому, обов'язок з оплати вартості наданих позивачем послуг відповідно до умов Договору №1210000532 від 01.11.2012 покладено саме на відповідача, а тому вище вказані Порядки не впливають на домовленість сторін договору щодо строків оплати послуг транспортування природного газу.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Київенерго» за Договором №1210000532 від 01.11.2012 (за спірний період з лютого по липень 2018 року) у сумі 465719766,76 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київенерго» суми основного боргу у розмірі 465719766,76 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 50388382,48 грн. за період з 21.03.2018 по 23.08.2018, а саме: 6668896,22 грн. пені за прострочення оплати послуг транспортування природного газу для власних потреб та 43719486,26 грн. пені за прострочення оплати послуг транспортування природного газу для виробництва теплової енергії.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.3 Договору №1210000532 від 01.11.2012 у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із замовника стягується пеня розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (долучений до заяви про збільшення позовних вимог), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київенерго» пені у розмірі 50388382,48 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, суд вважає необґрунтованим розрахунок пені, долучений відповідачем до заперечень на відповідь на відзив, оскільки позивач здійснює нарахування пені за кожним платежем (додаючи місячну заборгованість) по 23.08.2018, тоді як відповідач нарахував пеню по 21.08.2018.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 4401285,04 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (долучений до заяви про збільшення позовних вимог), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київенерго» 3% річних у розмірі 4401285,04 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 856597,45 грн., нараховані за квітень 2018 року на суму боргу у розмірі 142766241,91 грн. (відповідно до розрахунку, долученого до заяви про збільшення позовних вимог).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що заборгованість у сумі 142766241,91 грн. є заборгованістю за лютий 2018 року, відповідач зобов'язаний був оплатити надані позивачем послуги у лютому 2018 року в строк до 20 березня 2018 року.

Таким чином, обґрунтованим є нарахування інфляційних втрат за квітень 2018 року на вказану суму боргу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (долучений до заяви про збільшення позовних вимог), суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Київенерго» інфляційних втрат у розмірі 856597,45 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, викладений відповідачем у запереченнях на відповідь на відзив розрахунок інфляційних втрат, визначається судом необґрунтованим, так як позивачем не нараховує інфляційні втрати за той період та за тими простроченими платежами, відносно яких здійснює нарахування відповідач у контр розрахунку.

Що стосується тверджень відповідача, викладених у клопотанні про залучення до участі у справі третьої особи - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», стосовно того, що КП «Київтеплоенерго», за яким на праві господарського відання закріплене комунальне майно, що повернуте з володіння та користування ПАТ «Київенерго», є правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати послуг з транспортування природного газу в силу ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», суд зазначає таке.

27.09.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка в подальшому змінила своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальник, відповідач) та Київською міською державною адміністрацією (адміністрація) укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва (далі по тексту - Угода), відповідно до пункту 1.1. якої в редакції додаткової угоди від 30.04.2007, з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва, вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу Адміністрація передає Енергопостачальнику, а Енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатках 1, 2 та 3 до цієї Угоди (далі - майно), у володіння та користування, з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї Угоди та вимог чинного законодавства.

Тобто відповідно до Угоди, Адміністрація передала Публічному акціонерному товариству "Київенерго", а останнє набуло у володіння і користування майно територіальної громади міста Києва, зокрема майно, яке забезпечує виробництво, постачання та транспортування теплової енергії.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" використовувало майно територіальної громади міста Києва на підставі ліцензій на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

20.06.2017 Київська міська рада прийняла рішення № 439/2661 "Про припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго". Також вирішила продовжити дію Угоди до 26.04.2018 включно з внесенням до Угоди відповідних змін згідно з додатком 1 до цього рішення та припинити дію Угоди з 27.04.2018.

19.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" та Київська міська державна адміністрація уклали між собою відповідну додаткову угоду до Угоди від 27.09.2001.

Відповідно до пункту 4 рішення Київської міської ради № 439/2661 від 20.06.2017 доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, повернуте із володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди.

27.12.2017 Київська міська державна адміністрація видала розпорядження № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", відповідно до пункту 5 якого визначила Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди.

30.04.2018 Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Київська міська державна адміністрація та Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" підписали між собою акти приймання-передачі основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які передаються виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", що на момент передачі обліковуються за СВП "Київські теплові мережі" Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов'язки кредитора.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Судом встановлено, що цілісний майновий комплекс був повернутий власнику (територіальній громаді м. Києва, яку представляє Київська міська рада) попереднім користувачем (Публічним акціонерним товариством "Київенерго") у зв'язку з припиненням дії угоди, на підставі якої попередній користувач володів та користувався комплексом. В подальшому комплекс був переданий власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - Комунальному підприємству "Київтеплоенерго". Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Однак, суд зазначає, що покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" обов'язку суб'єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов'язання (в тому числі похідні зобов'язання у вигляді відповідальності за неналежне виконання основного зобов'язання) без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов'язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.

Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таки суб'єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Правова сутність статей 13, та 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

Таким чином, поширення положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до даних правовідносин буде мати наслідком протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Київенерго" умов Договору №1210000532 від 01.11.2012, укладеного між ним та Акціонерним товариством «Укртрансгаз», в частині своєчасної оплати за послуги з транспортування природного газу.

Предметом спору у цій справі є виключно стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" суми основного боргу та додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Пеня є одним із видів цивільної відповідальності, яку учасник господарських відносин несе у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Інфляційні нарахування та три відсотки річних є видом цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).

У випадку повернення цілісного майнового комплексу по виробленню теплової енергії з користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" власнику, яким у цьому випадку є орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) в особі створеного нею комунального підприємства, якому передано таке майно, такий власник позбавлений права відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що свідчить про відсутність волевиявлення власника чи нового користувача комплексу на прийняття боргів попереднього власника.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів в підтвердження того, що Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (суми основного боргу, штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на нового користувача майна будуть покладені також і похідні зобов'язання попереднього користувача (основної заборгованості, інфляційні, 3% річних, пеня, штрафи), які виникли внаслідок порушення попереднім користувачем основного зобов'язання, що також суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності, визначеного частиною 2 статті 61 Конституції України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) суперечить положенням частини 4 статті 13, частин 1 та 4 статті 41, частині 2 статті 61 Конституції України.

Норми, закріплені в статті 22 Закону України "Про теплопостачання" є такими, що не містять чітких та зрозумілих формулювань, є суперечливими з іншими нормами чинного законодавства, не відповідають принципам верховенства права та Конституції України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 цієї статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання Комунального підприємства "Київтеплоенерго" правонаступником боргових зобов'язань відповідача відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки положення частини 4 статті 13, частин 1, 4 статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України виключають можливість заміни боржника - Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Комунальне підприємством "Київтеплоенерго" за зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства "Київенерго" перед Акціонерним товариством «Укртрансгаз» за відсутності волі Комунального підприємства "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/5082/18.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київенерго» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 31; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) суму основного боргу у розмірі 465719766 (чотириста шістдесят п'ять мільйонів сімсот дев'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 76 коп., пеню у розмірі 50388382 (п'ятдесят мільйонів триста вісімдесят вісім тисяч триста вісімдесят дві) грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 4401285 (чотири мільйони чотириста одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 04 коп., інфляційні втрати у розмірі 856597 (вісімсот п'ятдесят шість тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 616700 (шістсот шістнадцять тисяч сімсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.02.2019

Суддя Д.О. Баранов