Рішення № 79658067, 06.02.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.02.2019 Справа № 905/2284/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Фурсової С.М. розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1” (85670, Донецька область, місто Вугледар, вулиця Магістральна, будинок № 4, код ЄДРПОУ – 34032208)

до публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок № 5; код ЄДРПОУ – 40075815) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок № 22, код ЄДРПОУ - 40150216)

про стягнення 4 885,80 гривень вартості нестачі вантажу, -

без виклику представників сторін

С У Т Ь С П О Р У

Державне підприємство “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1” звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 4 885,80 гривень вартості нестачі вантажу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на заподіяння відповідачем збитків внаслідок незбереження прийнятого до перевезення вантажу згідно залізничної накладної № 53811436 від 12.01.2018, що підтверджується комерційними актами №463003/5/17 від 14.01.2018 та №463003/6/18 від 14.01.2018. Крім того, у зв’язку з пропуском 6 місячного строку на подання даного позову, посилаючись на скрутний фінансовий стан, заборгованість по заробітній платі та накладенням штрафу за її невиплату, позивач просив поновити процесуальний строк на подання позову до суду.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).

За приписами частини першої пункту 3 статті 12 господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме – це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Відповідно до ч.5 ст.252 господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши матеріали позовної заяви, враховуючи клопотання позивача, господарський суд дійшов висновку, що справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа не є складною, а сума позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03.01.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

Від відповідача 17.01.2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову з посиланням на те, що позивачем не надано доказів оплати заподіяних відповідачем збитків, що виникли у зв’язку з незбереженням вантажу при перевезенні які заявлені до відшкодування у зазначеній позовній заяві. Крім того, за змістом п. 136 Статуту залізниць України та ч. 5.ст.315 Господарського кодексу України позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін. Відповідач вважає, що позов до залізниці у зв’язку з незбереженням вантажу зафіксованого в комерційних актах 463003/5/17 та №463003/6/18 від 14.01.2018 мав бути поданий до 16.07.2018, тому позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного Кодексу України, за договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст.909 ЦК України та ч.2 ст.307 ГК України, підтверджується складанням транспортної накладної.

Стаття 6 Статуту залізниць України визначає, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та правил і наданий залізниці разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажів, яка укладається між відправником і залізницею. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезень до станції призначення.

30.12.2015 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (виконавець) та Державним підприємством Шахтоуправління Південнодонбаське №1 (вантажовласник) було укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги №ДФ/100147 (далі договір).

Відповідно до п.1.1 договору, предметом цього договору є надання Виконавцем Вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.

На виконання умов договору позивачем 01.12.2017 за залізничною накладною №53811436 зі станції “Південнодонбаське” Донецької залізниці до станції “Покровськ” Донецької залізниці на адресу ПрАТ “ЦЗФ “Мирноградська” в залізничних вагонах, зокрема, №68622315, № 68603968 було відправлено вантаж “вугілля камяне, не пойменоване у алфавіті”.

У накладній зазначено, що вантаж у вологому стані, вологість 6,8%. Вантаж розміщено й закріплено згідно з п.2-3 гл. 14; додаток-3 до СМГС. Насипом.

Під час прибуття вагонів на станцію призначення Сартана Донецької залізниці, на підставі ст.24 Статуту залізниць України, була виявлена невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній.

Так, на вказаній станції було здійснено комісійне переважування спірних вагонів, за результатами якого складено комерційні акти:

№463003/6/18 від 14.01.2018, відповідно до якого за наслідками комісійного переважування вагону №68603968, виявилось: брутто – 79 800 кг, тара 21 400 кг, нетто – 57 400 кг, що менше документа на 4 200 кг.

№463003/5/17 від 14.01.2018, відповідно до якого за наслідками комісійного переважування вагону №68622315, виявилось: брутто – 80 200 кг, тара 20 200 кг, нетто – 60 000 кг, що менше документа на 2 000 кг.

У комерційному акті №463003/6/18 від 14.01.2018 відображено, що навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 20-25см. Поверхня вантажу маркована повздовжньою смугою жовтого кольору. Над 1-7 люком присутня виїмка на всю довжину вагону, шириною 1 м, глибиною 30-40 см. В місці виїмки маркування порушено. Вагон у технічному стані, справний, люки зачинені.

У комерційному акті №463003/5/17 від 14.01.2018 відображено, що навантаження у вагоні нижче рівня бортів на 20-25см. Поверхня вантажу маркована повздовжньою смугою жовтого кольору. Над 6-7 люком присутня виїмка довжиною 2 м на ширину вагону, глибиною 40-50 см. В місці виїмки маркування порушено. Вагон у технічному стані, справний, люки зачинені.

Наразі, переваження вантажу здійснювалось на 150 тонних вагах № 89, повірених 18.10.2017.

Комерційні акти підписані належними особами згідно п.10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом.

Згідно з ч.2 ст.924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 920 ЦК України закріплено, що у разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України “Про залізничний транспорт”, залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Згідно ч.1 ст.23 вищевказаного Закону, перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України.

Стаття 110 Статуту залізниць України (далі - Статут) передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно з ст.113 Статуту, за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Відповідно до ч.1 ст.129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Пунктом а) ч. 2 ст. 129 Статуту встановлено, що для засвідчення невідповідності маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Пунктами 5, 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу затверджених наказом Мінтрансу України № 542 від 20.08.2001 встановлено, що у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із “шапкою”). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу. Поверхня вантажу у всіх випадках розрівнюється і ущільнюється. Для розрівнювання і ущільнення вантажу відправник може використовувати механізовані установки та інші пристрої. З метою забезпечення збереженості всіх вантажів, що перевозяться у вагонах відкритого типу, на їх поверхню відправником наноситься захисне маркування або застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу.

Згідно з ч.1 ст.31 Статуту, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Відповідно до ч.3 ст.32 Статуту залізниць України, відправник зобов'язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

Згідно з абз.4 п.28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 встановлено що, вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

На станції відправлення залізницею будь-яких зауважень до стану вантажу та вагонів не було, що свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів.

Досліджені письмові докази свідчать про те, що нестача виникла під час перевезення, оскільки після візуального огляду вагонів, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень у вагонах залізницею зазначено не було, не зазначалось і про порушення маркування, що в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Зауважень з боку залізниці до стану спірних вагонів та вантажу в них не було ані на станції відправлення, ані на попутних залізничних станціях від станції відправлення до станції призначення.

Суд зазначає, що Статут залізниць України не передбачає обов'язкового додання до позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу. Разом з тим, позивачем додані до матеріалів справи: розрахунок кількості та вартості втраченого вугілля марки ДГР (0-200), який підписаний в.о. заступника директора з комерційних питань – ОСОБА_1, та головним бухгалтером – ОСОБА_2 Державного підприємства “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1”.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність належних доказів понесення позивачем збитків у пред’явленому розмірі.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що недостача вантажу сталась внаслідок незабезпечення залізницею збереження вантажу на шляху слідування. Залізниця не довела, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин.

Разом з тим, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем було також заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідач мотивує свою позицію тим, що відповідно до п. 136 Статуту залізниць України та ч. 5.ст.315 Господарського кодексу України позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Частиною 5 статті 315 Господарського кодексу України визначено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Разом з тим частинами 1, 2 статті 315 Господарського кодексу України унормовано, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів.

Згідно зі пункту 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту.

Відповідно до пункту 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.

Зазначені терміни обчислюються:

а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;

б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень.

Положеннями частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, стаття 315 Господарського кодексу України і статті 134, 136, 137 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про відшкодування збитків (вартості нестачі вантажу), що виникають із залізничних перевезень.

За таких обставин строк позовної давності в даній справі має обраховуватися відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України.

Така правова позиція суду узгоджується з позицію викладеною у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.18 у справі № 905/3245/16).

Комерційні акти № 463003/5/17 та №463003/6/18 датовані 14.01.2018.

Тобто перебіг строку для подачі позову до відповідача в даному випадку розпочався 15.01.2018 і закінчувався 14.07.2018.

У відповідності до дати оформлення рекомендованого відправлення на конверті, яким позовну заяву № 1745 направлено на адресу суду, позивач звернувся з даним позовом до суду 05.12.2018, тобто з пропущенням встановленого строку позовної давності.

Таким чином, позов пред'явлено з пропуском встановленого строку.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачем, при зверненні до суду з позовом заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на подання позову до суду.

Розглянувши клопотання позивача про відновлення пропущеного строку позовної давності суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, N 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причини пропуску позовної давності.

Щодо визнання поважності причин пропуску позовної давності, суд зазначає наступне.

У клопотанні позивач посилається на скрутний фінансовий стан, заборгованість по заробітній платі та накладення штрафу за її невиплату, у зв’язку з чим подання позову відбулось після 6 місячного строку.

Наданий позивачем ОСОБА_3 про фінансові результати за 1 півріччя 2018 та Постанова про накладення штрафу у розмірі 11 169 грн. не є належними доказами, що свідчать поважність причин для пропуску строку на подання позову.

Крім того, позивач не вказує і те, яким чином ці обставини вплинули на пропуск ним позовної давності при зверненні до суду саме з даним позовом.

За таких обставин, у зв'язку зі спливом позовної давності, суд дійшов висновку про відмову ДП “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1” у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 237, 247, 252, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Відмовити Державному підприємству “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1” у задоволенні позову до публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення 4 885,80 гривень вартості нестачі вантажу.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 06.02.2019.

Позивач: Державне підприємство “Шахтоуправління “Південнодонбаське №1” (85670, Донецька область, місто Вугледар, вулиця Магістральна, будинок № 4, код ЄДРПОУ – 34032208);

Відповідач: акціонерне товариство “Українська залізниця” (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок № 5; код ЄДРПОУ – 40075815) в особі регіональної філії “Донецька залізниця” (84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Привокзальна, будинок № 22, код ЄДРПОУ - 40150216).

Суддя С.М. Фурсова