Рішення № 79656281, 29.01.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2019м. ДніпроСправа № 904/4587/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпро

до Підприємства громадської організації "Центр соціально-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів Дніпропетровщини", м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Університета митної справи та фінансів, м. Дніпро,

про стягнення 336385,41 грн

у присутності представників:

від позивача: головний спеціаліст ОСОБА_1, довіреність № 36 від 08.08.2018;

від відповідача: директор ОСОБА_2, виписка з ЄДРПОУ від 19.09.2018;

від третьої особи: адвокат ОСОБА_3, довіреність № 10-38/01/743 від 12.07.2018.

СУТЬ СПОРУ:

10.10.2018 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Підприємства громадської організації "Центр соціально-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів Дніпропетровщини" (далі - відповідач), у якій виклало вимоги про стягнення 63698,59 грн заборгованості з орендної плати, 264550,85 грн неустойки та 8135,97 грн пені, нарахованих позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-5147-ОД, укладеного між сторонами 08.02.2013.

Ухвалою від 16.10.2018 суд прийняв справу до свого провадження за правилами загального позовного провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), з повідомленням сторін та призначив її розгляд у засіданні на 08.11.2018, а також залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Університет митної справи та фінансів, м. Дніпро.

Ухвалою суду від 22.10.2018 розгляд справи, призначений на 08.11.2018, перенесено на 27.11.2018 у зв'язку з відпусткою судді Воронько В.Д..

26.11.2018 3-я особа надала до суду письмові пояснення, у яких виклала свої доводи та міркування стосовно позову, зазначивши при цьому, що приміщення, яке було надано відповідачу в оренду фактично ним не використовувалося. З огляду на що просить суд прийняти рішення на власний розсуд.

Ухвалою суду від 27.11.2018 підготовче провадження продовжено на 30 днів - до 14.01.2019 та відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18.12.2018.

10.12.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на нікчемність договору №12/02-5147-ОД від 08.02.2013 та відсутність у відповідача можливості отримати орендоване приміщення і вступити у строкове платне користування.

18.12.2018 позивач, не погодившись з доводами відповідача, подав до суду відповідь на відзив, у якій просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник третьої особи у засіданні суду, яке відбулось 18.12.2018, усно повідомив, що підписаний примірник договору у третьої особи відсутній, що зафіксовано у протоколі судового засідання від 18.12.2018.

У судовому засіданні 18.12.2018 оголошено перерву до 10.01.2019.

Від відповідача 10.01.2019 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач підтримує свої доводи, викладені у відзиві на позов, та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 10.01.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 29.01.2019..

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (далі - орендодавець, позивач) та Підприємством громадської організації "Центр соціально-трудової реабілітації та працевлаштування інвалідів Дніпропетровщини" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № 12/02-5147-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування без права передачі в суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення, реєстраційний №00033005.648.ААААЖЖ170 (далі - майно) площею 77,0 кв.м, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 2/4 - на першому поверсі п'ятиповерхової будівлі, що перебуває на балансі Державної митної служби України (далі - балансоутримувач, 3-я особа) та знаходиться в оперативному управлінні (користуванні) Академії митної служби України, правонаступником якої є Університет митної справи та фінансів (далі - користувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 08.11.2012 і становить за незалежною оцінкою 656351,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення курсів з навчання водіїв автомобілів (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) - листопад 2012 року 2855,80 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2013 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень, січень, лютий. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 50% - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями казначейства у розмірі 1427,90 грн;

- 50% - балансоутримувачу в розмірі 1427,90 грн щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.10. договору зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плата за три (базових) місяці оренди, який вноситься в рахунок плати за останні три місяці оренди.

Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні, визначеному у п. 3.6 договору (п. 5.2 роз. 5 договору).

Термін дії договору визначений п. 10.1, який передбачає дію договору строком на 2 роки 11 місяців, тобто з 08.02.2013 до 07.02.2016 включно.

08.02.2013 між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення площею 77 кв.м будівлі, що знаходиться на балансі Академії митної служби України (наразі Університет митної справи та фінансів).

Як стверджує позивач, за відповідачем існує непогашена заборгованість з орендної плати за період з 15.03.2013 по 15.02.2016 у сумі 63698,59 грн. Окрім того, після закінчення строку дії договору, зважаючи на час прострочення користування відповідачем державним майном у зв'язку з неповерненням останнього за актом прийому-передачі, позивач нарахував відповідачу неустойку в сумі 264550,85 грн та пеню в сумі 8135,97 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, в результаті чого утворилася заборгованість, і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, предметом якого є стягнення заборгованості з орендної плати, пені та неустойки.

Відповідач позовні вимоги не визнав.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором оренди (суборенди), до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частинами 1 та 2 ст. 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Приписами ст. 530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи та як вже зазначалося вище у цьому рішенні, позивач, як на підставу позову, посилається на договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та акт приймання-передачі від 08.02.2013.

Однак, слід зазначити, що відповідач, посилаючись на нікчемність вищевказаних документів, не вбачає достатніх підстав для обов'язку сплати ним орендної плати.

Досліджуючи матеріали справи, зокрема, вказаний договір та акт приймання-передачі, судом встановлено, що дійсно бланками цих документів передбачені графи для підпису балансоутримувача з метою його узгодження, які взагалі не заповнені та не містять підпису останнього.

Так, за змістом вказаного договору балансоутримувачем державного майна - нежитлового вбудованого приміщення є 3-я особа - Університет митної справи та фінансів (Академія митної служби України), а відтак саме в її оперативному управлінні (користуванні) знаходиться це майно.

До того ж, контроль за фактичним використанням, зазначеного у договорі орендованого державного майна, несе балансоутримувач - підприємство (організація), на балансі якого перебуває державне майно (п. 9.3 договору).

Відповідно до п. 2.3. договору ризик випадкової загибелі або ушкодження об'єкту оренди несе балансоутримувач (користувач).

Окрім того, умовами договору, зокрема п. 5.19 передбачено, що орендар зобов'язаний вести книгу щоденної реєстрації приймання орендованого майна, щомісячно складати акти приймання-передачі майна, які підписані орендарем та балансоутримувачем та надавати один примірник такого акту орендодавцю. Разом з тим, майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, один примірник якого надається балансоутримувачем (користувачем) орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на балансоутримувача (користувача) (п. 2.4. договору).

Отже, фактично за цим договором балансоутримувач наділений відповідними правами та обов'язками, тож такий договір є багатостороннім та вимагає підписання останнім.

Виходячи з приписів ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавець, укладаючи договір оренди державного майна має отримати дозвіл (згоду) органу, уповноваженого управляти майном, тобто балансоутримувача (користувача). За відсутності такої згоди договір не укладається.

Позивач надав до справи графік (погодження) використання орендованого нежитлового приміщення навчального корпусу Академії митної служби України (навчальної аудиторії № 104) кожного дня з понеділка по п'ятницю з 16.00 до 20.00 годин та вважає цей документ згодою балансоутримувача на укладення договору оренди нерухомого майна.

Проте, частиною 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" чітко передбачено, що орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, балансоутримувач має надати згоду саме на укладення договору оренди. У наданому позивачем документі визначено графік використання орендованого майна (навчальної аудиторії № 104) без зазначення площі приміщення. Договір між позивачем та відповідачем та акт приймання - передачі майна не містять номеру приміщення, але вказана площа -77 м.2

Графік не має дати його складення, посилання на договір оренди, підписаний з боку балансоутримувача невідомою особою, тому суд не приймає його як доказ наявності згоди на укладення договору.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджена наявність узгодження договору балансоутримувачем, що є 3-ю особою у цій справі. Окрім того, як стверджує сама 3-я особа, відповідач взагалі не користувався нежитловим приміщенням, передбаченим договором, з метою проведення курсів з навчання водіїв та, в свою чергу, протягом навчального періоду це приміщення використовувала Академія митної служби України, а пізніше Університет митної справи та фінансів для проведення навчальних занять. Такі доводи підтверджені звітом про результати перевірки виконання орендарями умов договорів оренди державного майна, що знаходиться в оперативному управлінні Академії митної служби України від 11.11.2013. А виходячи з того, що дане приміщення знаходиться в оперативному управлінні 3-ї особи, за фактичним використанням якого балансоутримувач здійснює контроль, то у суду відсутні підстави не приймати пояснення 3-ї особи та вищевказаний звіт у якості належних та допустимих доказів на підтвердження невикористання орендарем державного майна, тим самим спростовуючи доводи позивача з цього приводу.

З огляду на що суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача орендної плати за нежитлове приміщення, оренда якого фактично не здійснювалась останнім.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позивач не надав достовірних та достатніх доказів, які б надавали правові підстави стягнути в відповідача орендної плати, тому суд приходить до висновку, що позов є безпідставним і в його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у сумі 5045,78 грн за подачу позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати по сплаті судового збору у сумі 5045,78 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано – 06.02.2019.

Суддя ОСОБА_4