Рішення № 79646985, 06.02.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7679/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 року головуючий суддя Залізничного районного суду м. Львова Бориславський Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просить стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» 22 844,55 грн. заборгованості по заробітній платі та 21 531,56 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що працював на ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» з 21.07.2010 р. на посаді електромонтера стаціонарного устаткування телефонного зв’язку 4-го розряду /код професії 19883/ у відділі головного механіка /532/ з погодинною оплати праці. З 01.02.2011р. позивач був переведений на роботу електромонтера стаціонарного устаткування телефонного зв’язку 4-го розряду /код професії 19883/ відділу зв’язку /535/ з погодинною оплати праці. 29.08.2011 р. переведений електромонтером стаціонарного устаткування телефонного зв’язку 5-го розряду /код професії 19883/ відділу зв’язку /535/ з погодинною оплатою праці. 01.03.2012 р. у зв’язку із введенням нових тарифних умов оплати праці переведений електромонтером стаціонарного устаткування телефонного зв’язку 4-го розряду /код професії 19883/ відділу зв’язку /535/ з погодинною оплатою праці. Починаючи з квітня 2018 р. відповідач затримував виплату заробітної плати позивачу, внаслідок чого утворилась заборгованість. 07.08.2018 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Станом на день звільнення з роботи відповідач не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати. Відтак, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.12.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п’ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У вказаний строк відповідач не подав відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, поважних причин такого суду не повідомив.

Разом з тим, відповідач подав суду довідки про розмір заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 та про нарахування середнього заробітку.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з’ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Судом встановлено, що з 2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Львівський державний завод «ЛОРТА» та 07 серпня 2018 року звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з посади електромонтера стаціонарного устаткування телефонного зв’язку 4-го розряду /код професії 19883/ відділу зв’язку /535/ з погодинною оплатою праці, що стверджується копією трудової книжки / а.с.4-5/.

Статтею 38 КЗпП України визначено умови розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно довідки №15, сума заборгованості із виплати заробітної плати за період з 01.04.2018 р. по 07.08.2018р. ОСОБА_1становить 22 844,56 грн., а саме за квітень – 4653,91 грн., за травень – 4874,33 грн., за червень – 6035,83 грн., за липень – 5025,85 грн., за серпень – 2254,64 грн.

Відтак, заборгованість по нарахованій позивачу, але не виплаченій заробітній платі складає 22 844 грн. 56 коп. та така сума не оспорюється сторонами.

Тому, суд дійшов висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 22844,56 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до наступного висновку.

Із змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-64цс13, згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз’яснень даних у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець недоведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідач не представив суду жодних доказів відсутності вини підприємства у невиплаті належних позивачу при звільненні сум.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець недоведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно довідки № 16 розмір середньоденної заробітної плати позивача, яка розрахована за період червня-липня 2018 р., виходячи з кількості відпрацьованих днів /34 дні/, становить 270 грн.79 коп.

Станом на день ухвалення рішення у справі фактичний розрахунок відповідачем з позивачем не проведено.

Відтак, з моменту звільнення позивача до моменту ухвалення рішення у справі – 06.02.2019 р. – відповідачем заборговано позивачеві 34 119 грн. 54 коп./270,79 грн. х 126 робочих днів/.

Суд не приймає до уваги розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який подано позивачем, оскільки такий проведено станом на 03.12.2018 р. та розмір середньоденної заробітної плати взято позивачем, виходячи з кількості робочих днів за період з серпня по грудень 2018 р., натомість відповідачем вказано кількість відпрацьованих позивачем робочих днів за вказаний період.

Таким чином, на день ухвалення рішення фактична заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку перед ОСОБА_1 становить 34 119 грн. 54 коп., тобто в цій частині позов слід задовольнити.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення, з відповідача слід стягнути на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 22 844 грн. 56 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 34 119 грн. 54 коп., а всього 56 964 грн. 10 коп. без урахування податків та інших обов’язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір, а саме у розмірі 704,80 гривень.

Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, ст. 38, 116, 117 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд

у х в а л и в:

Позовну ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» /ЄДРПОУ – 30162618, м. Львів, вул. Патона, 1 / на користь ОСОБА_1 /ІПН НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/7г м. Львів/ нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 22 844 /двадцять дві тисячі вісімсот сорок чотири/ гривні 56 копійок; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 34 119/тридцять чотири тисячі сто дев’ятнадцять/ гривень 54 копійки, а всього 56 964/ п’ятдесят шість тисяч дев’ятсот шістдесят чотири/ гривні 10 копійок без урахування податків та інших обов’язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.

Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» /ЄДРПОУ – 30162618, м. Львів, вул. Патона, 1 / на користь ОСОБА_1 /ІПН НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1/7г м. Львів/ - 704.80 грн. понесених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку ч.2 ст.354 ЦПК України.

Текст судового рішення складений 06 лютого 2019 року.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Бориславський Ю. Л.