Рішення № 79632723, 06.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 р. № 520/209/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/209/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправною відмови, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей";

- скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 73 протоколу № 111 від 09.11.2018 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013, у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України;

- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум про призначення позивачу одноразової грошової допомоги в частині пункту 73 протоколу № 111 від 09.11.2018 прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 просить його скасувати у вказаній частині.

Ухвалою суду від 15.01.2019 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачам, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від представника Міністерства оборони України 29.01.2019 надійшов відзив на позов, в якому він просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити та зазначив, що при винесенні спірного рішення відповідач діяв у межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України.

Представником Харківського обласного військового комісаріату 31.01.2019 подано відзив на позов, в якому представник відповідача заперечує проти позову та зазначив, що оскільки позивач звільнений зі строкової військової служби прикордонних військ, правонаступником є саме Державна прикордонна служба України, а тому, підстави для виплати одноразової грошової допомоги в порядку ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у Міністерства оборони України відсутні. Крім того, представник Харківського обласного військового комісаріату зауважив, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не подано документу, що свідчить про причини та обставини поранення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 30.10.1982 по 11.02.1985 та приймав участь у бойових діях в складі діючої армії Республіки Афганістан у військовій частині 2066, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 1902 від 27.05.2015 множинні вогнепальні осколкові поранення голови, грудної клітки, контузія головного мозку рядового у відставці ОСОБА_1 - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 106424 від 28.10.2015 внаслідок поранення, контузії, захворювань, пов'язаних з виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії позивачу 27.10.2015 під час первинного огляду встановлена третя група інвалідності.

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом № 111 від 09.11.2018, пункт 73, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги із посиланням на те, що витрати, пов'язані із виплатою одноразовою грошовою допомогою особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватись Державною прикордонною службою України. Також, підставою для відмови у виплаті вказаної допомоги слугувало те, що заявником не подано документу, що свідчить про причини та обставини поранення.

Не погодившись із даним рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин, то суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами в справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно зі статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п. 4 - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності третьої групи становить суму 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб (п. "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону України № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Постанова № 975) затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок). Зазначений Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Так, згідно пункту 17 Порядку № 975, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Щодо посилань Міністерства оборони України у оскаржуваному рішенні на відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги через те, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ КГБ СРСР виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України а не Міністерством оборони України, суд зазначає наступне.

Статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992", від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Таким чином, наведеними вище міждержавними Угодами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Згідно пункту 1 частини 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до пункту 1 та 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про військові формування на Україні", Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про правонаступництво України", органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п. 2 постанови КМ України від 02.01.1992 № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 року став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Позивач не проходив служби в зазначеному прикордонному окрузі КДБ СРСР. Поряд з цим, станом на час проходження позивачем військової служби з 30.10.1982 по 11.02.1985 у Збройних Силах та приймання участі у бойових діях в складі діючої армії на території Республіки Афганістан у військовій частині 2066, отримання ним поранення, прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

Враховуючи викладене, та той факт, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 № 975, обов'язок призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІIІ групи інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Враховуючи викладене, доводи відповідача щодо того, що Міністерство оборони України не є у даних правовідносинах правонаступником Прикордонних військ СРСР, є необґрунтованими та не беруться судом до уваги.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року по справі № 825/551/16 (№ К/9901/1670/18 825/551/16).

Щодо посилань у оскаржуваному рішенні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум на відсутність документу, який може свідчити про обставини поранення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.7 "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей", затвердженого наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 встановлено, що для отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності подаються серед іншого наступні документи: копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідка командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що вимога п. 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 (надалі - Порядок № 975) стосовно необхідності надання документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) стосується лише осіб, поранення (контузія, травма або каліцтво) яких, що призвело до інвалідності - не пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України № 1902 від 27.05.2015 множинні вогнепальні осколкові поранення голови, грудної клітки, контузія головного мозку рядового у відставці ОСОБА_1 - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Отже, посилання на необхідність надання позивачем документа про причини та обставини поранення, є протиправними.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та скасування рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 73 протоколу № 111 від 09.11.2018.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що при реалізації управлінської функції владний суб'єкт не перевірив та не з'ясував наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги, не надав належної юридичної оцінки документам поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення такої виплати.

Оскільки, наявність передумов для призначення виплати позивачеві відповідачем достовірно не встановлена, суд не вбачає за можливе зобов'язати відповідача прийняти рішення у спірних правовідносинах, що призведе до обмеження його права діяти на власний розсуд при прийнятті рішення, відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Вказана позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладених у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), якими визначено, що оскільки звернення позивача відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Таким чином, суд, беручи до уваги встановлені обставини у поєднанні з наведеними нормами права, вважає за необхідне обтяжити відповідача обов'язком здійснити повторний розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Суд зазначає, що положеннями Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві № 975 передбачено, що питання подання висновку про виплату одноразової грошової допомоги за формою (додаток 13 Наказу № 530) розпорядникові бюджетних коштів, тобто, Міністерству оборони України в даному випадку, належить саме до повноважень Харківського обласного військового комісаріату, а отже, стосується його прав та обов'язків.

Відповідно рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги можливо прийняти на підставі наданих позивачем документів та висновку Харківського обласного військового комісаріату згідно приписів п. 13 Порядку № 975.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Щодо вимоги про зобов'язання Міністерства оборони надіслати рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу, суд вважає її передчасною, оскільки на момент розгляду справи відсутні докази того, що відповідачем не буде дотримано вимог постанови КМУ від 25.12.2013 № 975, так як рішення ще не прийнято.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.

В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (місцезнаходження - просп. Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код - 00034022), Харківського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: вул. Коцарська, буд. 56, м. Харків, 61052, ідентифікаційний код - 08166355) про визнання протиправною відмови, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 73 протоколу № 111 від 09.11.2018.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013, у зв'язку з встановленням йому третьої групи інвалідності.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко