Рішення № 79631943, 01.02.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2019 р. № 400/2746/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Фульги А.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про:визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі-відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо розгляду її заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Тамаринської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, які знаходяться у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 голови ФГ "ДУКАТ" та зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що, так як входить до складу засновників ФГ "ДУКАТ", має право на отримання у власність частки земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні одного з засновників - ОСОБА_3, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки. Відповідач, на думку позивачки протиправно перешкоджає їй в реалізації свого права.

Ухвалою суду від 12.11.2018р. справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач проти позову заперечував, виклавши свої заперечення у відзиві на позов. В судовому засіданні представники позивача і відповідача підтримали позиції викладені в позові та відзиві відповідно.

10.01.2019 року суд своєю ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.01.2019 р.

24.01.2019 р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

З'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідив матеріали, що містяться у справі, діюче законодавство, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

ОСОБА_1 є членом ФГ "ДУКАТ", яке заснував ОСОБА_3 17.03.1998 року, отримавши на підставі розпорядження Снігурівської райдержадміністрації Снігурівського району Миколаївської області 27 червня 1997 року у постійне користування земельну ділянку площею 50 га в межах території Тамаринської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

26.07.2018р. ОСОБА_3 надав згоду на вилучення земельної ділянки, що надана йому в постійне користування та використовується ФГ "ДУКАТ", для подальшої передачі у власність членам ФГ "ДУКАТ". Згоду було посвідчено секретарем виконкому Тамаринської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Позивачка 03.09.2018 року звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 12,5126 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

Також просила скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №14-1011/1418-сг від 14.02.2018р., яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4, площею, 12,5126 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області із земель, що перебувають у постійному користуванні ОСОБА_3

Листом від 04.10.2018 р. відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на те, що їй необхідно надати два окремих клопотання для вирішення питання по суті.

Згідно з частиною 4 ст.15 ЗУ "Про звернення громадян" рішення органу державної влади про відмову в задоволенні вимог, викладених в заяві, доводиться до громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.

Вказані мотиви відповідача, щодо необхідності подання двох окремих клопотань, не є мотивами в розумінні визначеному ЗУ "Про звернення громадян". Мотиви в даному випадку повинні були бути викладені в листі з розкриттям причин, переліком обставин, виходячи з положень закону, функцій органу державної влади до якого звертаються, відповіддю на кожне прохання чи пропозицію, викладену в листі заявника.

В даному випадку мотиви відмови відповідача на заяву позивачки з огляду на вищезазначене не ґрунтуються на діючому законодавстві.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України, зокрема, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ч. 6-7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Щодо законності вимог позивачки щодо надання їй, як члену фермерського господарства частини земельної ділянки, яка знаходиться у постійному користуванні одного з засновників - ОСОБА_3, в зв'язку з відмовою останнього від земельної ділянки.

Громадянам для ведення фермерського господарства передаються у власність та надаються у користування землі, віднесені до категорії земель сільськогосподарського призначення (п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Разом з тим, ч. 5 ст. 116 ЗУ України встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що розташована на території Семенівської сільської ради Арбузинського району району Миколаївської області області, загальною площею 12,5126 га, входить до складу земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 2356 від 13 серпня 1997року.

У зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка входить до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, суд дійшов висновку про те, що за таких умов надання дозволу на розробку проекту землеустрою з подальшим наданням цієї ділянки у власність іншій особі, суперечить положенням частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України.

Є сумнівними доводи позивачки про те, що ОСОБА_3 фактично відмовився від наданої йому земельної ділянки, у зв'язку з тим, що частинами другою та третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Стосовно доводів позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про фермерське господарство», який є спеціальним по відношенню до Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Стаття 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм, суд доходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

В нашому випадку, виходячи з положень Закону України «Про фермерське господарство», поки за ОСОБА_3 зареєстрована земельна ділянка на праві постійного користування, претендувати на оформлення права власності на неї може лише він. Позивачка ж згідно із Земельним кодексом України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності у розмірі встановленому законом, у випадку коли її право на таке, ще не було реалізовано.

Дана позиція суду також узгоджується з Постановою Верховного суду №К9901/25300/18 від 19.06.2018 року

Щодо того, що позивачка претендує на земельну ділянку громадянина ОСОБА_4, який розпочав процес приватизації земельної ділянки, але за життя його не завершив, завершити процес приватизації земельної ділянки площею 12, 5126 га з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, згідно з діючим законодавством можуть спадкоємці померлого. А скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 не належить до компетенції відповідача.

Відповідно до п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 р. №308 Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Акти Головного управління можуть бути скасовані Головою Держгеокадастру повністю чи в окремій частині, у тому числі за дорученням Міністра аграрної політики та продовольства України, а також Міністром аграрної політики та продовольства України у разі відмови Голови Держгеокадастру скасувати такий акт.

Таким чином, скасування наказу від 14.02.2018 р. №14-1011/14-18-СГ не належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, його скасування можливе тільки Головою Держгеокадастру.

Щодо вимог в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Аналізуючи вище викладене, слід зазначити, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяло згідно із законодавством. Також суд вважає за необхідне зазначити про недопустимість викладення відмов у вигляді листів такого змісту.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. П. Фульга