Рішення № 79631622, 21.11.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 листопада 2018 року Справа № 0840/3477/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особи-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій (далі - відповідач), в якому позивач просить:

-визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.07.2018 №0021121305, №0021131305;

-визнати протиправними та скасувати рішення від 24.07.2018 №0021171305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 9276,63 грн.;

-визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.07.2018 №Ф-0021151305 з єдиного внеску в розмірі 56 976,28 грн.

Ухвалою судді від 24.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 23.10.2018.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідачем протиправно прийнято спірні рішення на підставі висновків Акту перевірки про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат суми наявності з контрагентами постачальниками кредиторської заборгованості в розмірі 40600 грн.; щодо включення до складу витрат в розмірі 218 383,08 грн. на придбання ТМЦ для виготовлення продукції без підтверджуючих документів та неможливість встановити зв’язок таких витрат з господарською діяльністю та інш., які не відповідають дійсності. Стверджує, що оподаткування доходів отриманих підприємцем здійснювалось відповідно до норм діючого законодавства України, а саме ст. 177 Податкового кодексу України.

Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №33958 від 24.10.2018), в обґрунтування заперечень зазначає, що в ході проведеної виїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 встановлені порушення норм Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 46616,96 грн. в т.ч. за 2016 р. на суму 29282,75 грн., за 2017 рік на суму 17334,21 грн.; заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 3884,75 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 2440,23 грн., за 2017 рік в сумі 1444,52 грн.; заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2016 – 2017 рр. на загальну суму 56976,28 грн., в т.ч. за 2016 р. на суму 35790,02 грн., за 2017 р. на суму 21186,26 грн.; а також встановлено включення до декларації за 2016 – 2017 рр. перекручених даних, а саме завищення валових витрат. Таким чином вважає спірні рішення правомірними.

Як свідчать матеріали справи, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.11.2005, перебуває на податковому обліку в Запорізькій ОДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області (відділення у Комунарському районі).

В період з 06.06.2018 по 19.06.2018 фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі пп.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України, відповідно до плану–графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання на ІІ квартал 2018 року, наказу на проведення планової документальної виїзної перевірки від 25.05.2018 №1631 та направлення від 06.06.2018 №216, проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2015 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне страхування, за період з 01.01.2016 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено Акт від 04.07.2018 №625/08-01-13-05/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено, наступні порушення, вчинені суб’єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1:

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 46616,96 грн., в т.ч. за 2016 р на суму 29282,75 грн., за 2017 на суму 17334,21 грн.

-пп.164.1.3 п. 164.1 ст. 164, пп.1.3 п. 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України, а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 3884,75 грн., в.т.ч. за 2016 рік на суму 2440,23 грн.,, за 2017 рік у сумі 1444,52 грн.

-п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ, а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2016-2017 рр. на загальну суму 56976,28 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 35790,02, за 2017 рік на суму 21186,26 грн.

-пп. «в» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, встановлено включення до декларації за 2016-2017 рр. перекручених даних, а саме завищення валових витрат.

На підставі Акту перевірки від 04.07.2018 №625/08-01-13-05/НОМЕР_1 було прийнято податкові повідомлення – рішення:

- від 24.07.2018 №0021121305, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи з фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності у сумі 69925,44 грн., в т.ч. за податковим зобов’язанням у сум 46616,96 грн., та за штрафними санкціями у сумі 23308,48 грн.

- від 24.07.2018 №0021131305, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем військовий збір на суму 5527,13 грн., у т.ч. за податковим зобов’язанням у сумі 3684,75 грн., за штрафними санкціями у сумі 1842,38 грн.

- рішення від 24.07.2018 №0021171305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 9276,63 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.07.2018 №Ф-0021151305 з єдиного внеску в розмірі 56 976,28 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями та вимогою позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (надалі – ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Статтею 177 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, згідно з п. 177.1 ст.177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (тобто, у розмірі 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами).

Згідно з вимогами п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно із пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, з вказаних норм права вбачається, що при визначенні фізичною особою-підприємцем об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Як встановлено судом, позивач здійснював у перевіряємому періоді господарську діяльність за основним видом діяльності: Виробництво іншого електричного устаткування.

Щодо податкового повідомлення-рішення: від 24.07.2018 №0021121305, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи з фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності у сумі 69925,44 грн., в т.ч. за податковим зобов’язанням у сум 46616,96 грн., та за штрафними санкціями у сумі 23308,48 грн. слід зазначити наступне.

Як свідчить зміст Акту перевірки, порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України полягає в тому, що позивачем включено до складу валових витрат суми наявності з контрагентами постачальниками кредиторської заборгованості в розмірі 40600 грн.; включено до складу витрат на придбання ТМЦ в розмірі 218 383,08 грн. для виготовлення продукції без підтверджуючих документів та неможливість встановити зв’язок таких витрат з господарською діяльністю.

Проте суд, дослідивши всі надані позивачем первинні документи, не погоджується із такими висновками з наступних підстав:

Із місту акту перевірки встановлено, що в ході перевірки позивачем були надані всі необхідні первинні документи фінансово-господарської діяльності позивача за перевіряємий період, у т.ч. трудові договори, авансові звіти, табеля, договори, документи щодо придбання та реалізації, банківські виписки, документи по імпорту, книга доходів та витрат, калькуляції вартості виробництва продукції, при цьому зауваження до оформлення таких документів у відповідача також відсутні.

Як стверджує представник відповідача на письмовий запит контролюючого органу №424/14/08-01-13-05-09 від 08.06.2018, ФОП Солод було надано додаткові документи листом від 11.06.2018 №12. Відповідно до наданих первинних документів: договорів, видаткових накладних, актів надання послуг, банківських виписок, книги обліку доходів та витрат (з розшифровкою), інформацію про наявність залишків ТМЦ в розрізі найменувань та інформацію про наявність дебіторської/кредиторської заборгованості в розрізі постачальників, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат включив суму наявності з контрагентами постачальниками кредиторської заборгованості у розмірі 40600,00 грн. відображену в п. 1.19 акту.

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган, посилаючись на норми п. 177.10 ст. 177 ПКУ та вказуючи, що ФОП зобов’язаний вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючи документи щодо походження товару, в Акті перевірки не посилався на жодний первинний документ при визначенні порушення.

Також, факт виявленого порушення не містить посилання на записи в Книзі обліку доходів та витрат ФОП ОСОБА_1 на підставі яких встановлено, що кредиторська заборгованість в сумі 40600 грн. включалась до складу витрат за 2016 рік та враховувалась при визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Із аналізу даних Книги обліку доходів та витрат ФОП ОСОБА_1, з’ясовано, що кредиторська заборгованість в сумі 40600 грн. не включалась до складу витрат за 2016 рік та не враховувалась при визначенні об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2016 рік (т. 1 а.с. 121).

Щодо включення до складу витрат в розмірі 218 383,08 грн. ( в т.ч. за 2016 рік – 122081,93 грн., за 2017 рік - 96301,15 грн.) на придбання ТМЦ для виготовлення продукції без підтверджуючих документів та неможливість встановити зв’язок таких витрат з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 слід зазначити наступне.

В акті перевірки податковий орган посилається на таблиці, на стор. 38-39 та 57 Акту перевірки, однак судом встановлена невідповідність таких даних.

Так, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 «ТМЦ» наданої до перевірки, станом на 01.01.2016 залишки ТМЦ «Паяльник ABIMIG AT 355 LW _3.00м KZ-2» становили 22 одиниці на загальну суму 34554,80 грн., а відповідно до таблиці на стор. 38 Акту перевірки залишок ТМЦ «Паяльник ABIMIG AT 355 LW _3.00м KZ-2» становить 55 одиниць на суму 86632 грн.

В свою чергу відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 «ТМЦ» наданої до перевірки, станом на 01.01.2017 залишки ТМЦ «Паяльник MB EVO PRO 153 м. ПДГ-309 » становили 7 одиниць на загальну суму 6974,25 грн., а відповідно до таблиці на стор. 57 Акту перевірки залишок ТМЦ «Паяльник MB EVO PRO 153 м. ПДГ-309» становить 22 одиниці на суму 21585,75 грн.

Також, таблиця на сторін. 57 Акту перевірки містить інформацію щодо відхилення без зазначення найменування ТМЦ.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що факти порушень викладенні у вказаних вище таблицях містять перекручені дані та викликають сумнів щодо їх достовірності.

В даному випадку до перевірки та до суду, надано весь необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між підприємствами та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу.

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаний з отриманням доходу, встановлено п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов’язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Всі товарно-матеріальні цінності, придбані протягом 2016 - 2017 року, пов'язані з об'єктом витрат, а саме з виготовленням продукції, що реалізується позивачем з метою отримання доходу.

Товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем протягом 2016-2017 року оприбутковані на підставі прибуткових накладних, що не заперечується відповідачем.

Картка рахунку містить інформацію про найменування документу, яким оприбутковано ТМЦ, кількість та вартість оприбуткованих ТМЦ, кількість та вартість ТМЦ, що списані у зв'язку з виробництвом та посилання на документи, згідно з якими відбулося списання.

Списання ТМЦ на виробництво відбувається на підставі попередніх калькуляцій, які складаються на кожний окремий вид продукції та містять собівартість виготовленої продукції.

Витрати на придбання ТМЦ, з яких виготовляється продукція, включаються позивачем до складу витрат для визначення об'єкта оподаткування, одночасно з визнанням доходу (отриманням виручки) від реалізації такої продукції.

Фактів включення витрат на придбання ТМЦ до складу витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, без визнання доходу (отриманням виручки) від реалізації продукції, для виготовлення якої такі ТМЦ придбавалася, Актом перевірки не встановлено.

Щодо відсутності «документів, які б давали змогу провести детальний аналіз використаних у виробництві придбаних товарно-матеріальних цінностей», то вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 розділу II Податкового кодексу України.

Згідно із п.177.10 ст.177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Наказом Міністерства фінансів України N 395 від 14.03.2013 затверджено Порядок, який розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) для використання посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами.

Цей Порядок поширюється на платників податків - фізичних осіб (резидентів, нерезидентів), у тому числі самозайнятих осіб, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів відповідно до Кодексу (далі - платники податків).

Відповідно до п.2.3.2.2 цього Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

-чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

-зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

-у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем в Акті перевірки зазначено лише суми валових витрат без посилання на первинні документи, на Книгу обліку доходів та витрат, без посилання на інші документальні підтвердження встановленого порушення.

Наданий відповідачем відзив на адміністративний позов повністю дублює вказане в Акті перевірки, жодних додаткових пояснень щодо виявленого порушення не надано.

Обґрунтування відповідачем неможливості встановити зв'язок витрат на придбання ТМЦ з господарською діяльністю позивача через ненадання до перевірки технічних паспортів на продукцію та сертифікатів якості є безпідставним.

Технічний паспорт на продукцію є документом, що містить інформацію про продукцію, визначену ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», та призначений для споживачів.

Стаття 26 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Відповідачу надавалися пояснення, що товар, що виготовляється позивачем та купується у постачальників, не включено до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28, тому такі сертифікати відсутні. Факт надання пояснень підтверджується Актом перевірки та відповіддю на заперечення ГУ ДФС у Запорізькій області №5820/14/08-01-13-05-09 від 19.07.2018.

Відповідно до п. 83.1 ст. 81 ПКУ для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є, зокрема, документи, визначені цим Кодексом.

Підпунктом 20.1.8 пункту 20.1 статті 20 ПКУ, встановлено право контролюючих органів вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку.

Ані технічні паспорти, ані сертифікати якості на виготовлену продукцію не є первинними документами, а тому їх відсутність чи наявність не може бути підставою для висновків про порушення податкового законодавства під час проведення перевірки.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо неправомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення від 24.07.2018 №0021121305.

Що стосується правомірності винесення податкового повідомлення-рішення - від 24.07.2018 №0021131305, яким збільшено суму грошового зобов’язання за платежем військовий збір на суму 5527,13 грн., у т.ч. за податковим зобов’язанням у сумі 3684,75 грн., за штрафними санкціями у сумі 1842,38 грн., суд звертає увагу, що висновки на підставі яких прийнято вказане рішення ґрунтуються на встановленому відповідачем заниженні оподатковуваного доходу в розмірі 218383,08 грн., однак такий висновок визнаний судом безпідставним з вище вказаних підстав. Відтак суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 24.07.2018 №0021131305 у зв’язку з відсутністю підстав для донарахування військового збору та застосування штрафних санкцій.

В свою чергу Рішення від 24.07.2018 №0021171305 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 9 276,63 грн. та Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24.07.2018 №Ф-0021151305 про сплату єдиного внеску в розмірі 56976,28 грн., також підлягають скасуванню оскільки висновок відповідача щодо заниження чистого оподатковуваного доходу в розмірі 218 383,08 грн. є безпідставним, то відповідно відсутні підстави і для донарахування єдиного внеску за 2016-2017 рр.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що при прийнятті спірних рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч цим вимогам КАС України відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх рішень.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 243 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням Державної фіскальної служби у Запорізькій області податкові повідомлення-рішення №0021121305 та №0021131305 від 24 липня 2018; рішення №0021171305 від 24 липня 2018 року про застосування штрафних санкцій в розмірі 9276,63 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0021151305 від 24 липня 2018 року в розмірі 56 976,28 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39396146) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (69040, м.Запоріжжя, вул. Боротьби, б.7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1417 грн. 05 коп.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 21.11.2018.

Суддя Н.В. Стрельнікова