Рішення № 79631614, 04.02.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2019 р. справа № 0940/2368/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:

судді Панікара І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

12.12.2018 року ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов’язання до вчинення дій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1, у зв'язку із смертю 10.08.2018 року чоловіка ОСОБА_2, 06.11.2018 року позивач звернулася до Тисменицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області для призначення пенсії, у зв'язку із втратою годувальника, відповідно до вимог частини 2 статті 37 закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, Тисменицьке об’єднане управління Пенсійного фонду України листом за №123/С-15 від 15.11.2018 року відмовило у призначенні зазначеної пенсії. Позивач вважає дану відмову неправомірною і просить суд:

- визнати дії Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, щодо не призначення пенсії – неправомірними, та зобов’язати Тисменицьке об’єднане Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області призначити пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В періоди: з 28.01.2019 року по 30.01.2019 року та з 31.01.2019 року по 02.02.2019 року, головуючий по справі суддя Панікар І.В. перебував у службових відрядженнях, у зв`язку з чим, 30-денний строк розгляду справи продовжено на 6 календарних днів.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 11.01.2019 року, в якому просив суд в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника стосовно позивача не приймалось, оскільки письмова заява ОСОБА_1 не розглядалась об’єднаним управлінням ПФУ згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», так як не була подана з дотриманням вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, внаслідок чого розглядалась в порядку визначеному Законом України «Про звернення громадян». Зокрема зазначив, що оскільки позивачем не було подано усього пакету необхідних документів для встановлення права на призначення пенсії по втраті годувальника, листом від 15.11.2018 року позивачу роз`яснено порядок призначення такого виду пенсії, водночас вказано про можливість подачі документів особисто або через представника до відповідного управління ПФУ. Поряд із цим, у відзиві представник відповідача зазначив, що правових підстав для призначення пенсії немає, оскільки позивач на дату смерті чоловіка не досягла пенсійного віку, а також не надала підтвердження про перебування на утриманні померлого чоловіка.

У відповіді на відзив від 16.01.2019 року позивач зазначила, що на утриманні чоловіка не перебувала, оскільки на момент його смерті була працевлаштована, водночас, звернулася за призначенням пенсії через два місяці після його смерті вже як особа, що у відповідності до ч.2 ст. 37 Закону Україні «Про пенсійне забезпечення», втратила джерело засобів до існування. Вказала про те, що особисто подавала до відділу з питань призначення та перерахунку пенсії належним чином засвідчені документи, однак без довідки про перебування на утриманні покійного чоловіка їх у неї приймати відмовились.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

Судом встановлено, що 24.01.1980 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження за № 824105 (а.с. 13).

10.08.2018 року помер ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть № 271274 (а.с. 12).

06.11.2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії по втраті годувальника (а.с. 7-8).

За результатом розгляду цієї заяви позитивного рішення для позивача не прийнято, листом від 15.11.2018 року роз`яснено порядок призначення такого виду пенсії, водночас вказано, що для вирішення питання про призначення пенсії по втраті годувальника необхідно звернутися із заявою про призначення пенсії згідно Порядку особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до Тисменицького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (а.с. 9-11).

Спірні правовідносини регулюються положеннями Конституції України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - ЗУ «Про пенсійне забезпечення»), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Законом України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантовано всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим законом призначаються трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років.

У відповідності до положень частин 1-3 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).

При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування";

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати.

Водночас, вищевказана норма не містить всіх елементів норми права, яка б врегульовувала поняття «непрацездатних членів сім'ї годувальника», внаслідок чого є відсильною до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Так, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:

- чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

- діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

- чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Правовий аналіз положень частин 1-3 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частини 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дозволяє дійти висновку про те, що позивачу, як дружині померлого, належало б право на пенсію в разі втрати годувальника у двох випадках: будучи непрацездатним членом сім’ї померлого годувальника, який перебував на його утриманні та незалежно від факту перебування на утриманні, якщо згодом втратила джерело засобів до існування.

В ході розгляду справи встановлено та не заперечується позивачем та обставина, що на момент смерті свого чоловіка остання не перебувала на його утриманні, оскільки була працевлаштована у Івано-Франківській дирекції ПАТ «Укрпошта» до 24.10.2018 року (а.с. 15), що виключає можливість призначення відповідної пенсії на підставі частини 1 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Водночас, як стверджує сам позивач, звернення за призначенням пенсії відбулося саме з огляду на наявність у неї права на таку пенсії у відповідності до частини 2 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто за умови коли чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також мають право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до свідоцтва про укладання шлюбу від 24.01.1980 №824105, позивач перебувала в шлюбі зі ОСОБА_2, померлим 10.08.2018 року, який за життя одержував пенсію по 2 групі інвалідності від загального захворювання (а.с. 13, 24).

24.10.2018 року позивач, звільнившись з роботи, фактично, згодом втратила джерело засобів до існування, оскільки перестала отримувати зарплатню. Доказів одержання особою інших доходів відповідачем суду не надано. Водночас, на переконання суду, пенсія померлого чоловіка по інвалідності могла б бути мінімально належним джерелом для існування позивача.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

З огляду на викладене, на переконання суду у позивача наявне право на призначення пенсії по втраті годувальника на підставі частини 2 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому суд, не бере до уваги твердження відповідача, які він виклав у відзиві на позовну заяву, щодо втрати чинності нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» відносно сфери регулювання правовідносин пов`язаних із призначенням пенсій по втраті годувальника, згідно пункту 16 Розділу XV Прикінцевих положеннь вищевказаного закону, оскільки зазначена норма встановлює обмеження тільки в частині визначення права на пенсію за вислугу років.

У відповідності частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно положень підпункту 4.3. пункту 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу).

Таким чином, відповідач, надавши відповідь на заяву позивача у спосіб передбачений Законом України «Про звернення громадян», фактично самоусунувся від виконання визначених йому в таких випадках Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" повноважень – прийняти відповідне рішення щодо призначення або відмовити у призначенні відповідної пенсії. Водночас, в ході розгляду справи, у відзиві на позовну заяву відповідач вказав на необґрунтованість позовних вимог саме з огляду на відсутність у позивача такого права.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю у спосіб визнання дій Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії – неправомірними та зобов’язання Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Оскільки саме таких спосіб, на переконання суду, є найбільш ефективним з точки зору максимального захисту та поновлення порушених прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 10.12.2018 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 704,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити.

Визнати дії Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії – неправомірним.

Зобов’язати Тисменицьке об’єднане Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тисменицького об’єднаного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 41247138, вул. Галицька 21, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, вул. Шевченка 172, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77772) сплачений судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, вул. Шевченка 172, с. Манява, Богородчанський район, Івано-Франківська область, 77772);

Тисменицьке об’єднане Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 41247138, вул. Галицька 21, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77401).

Суддя /підпис/ ОСОБА_4

Рішення складене в повному обсязі 04 лютого 2019 р.