Рішення № 79631370, 03.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2019 р. Справа№200/12282/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 16; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Покровськ, м/р Шахтарський, б. 27, кв. 8) до ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької (ЄДРПОУ: 42169323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та просив: визнати протиправними дії та бездіяльність ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині неврахування повного підземного стажу відповідно до Списку № 1, а саме: 15 років 3 місяці 19 днів; припинення виплати пенсії з березня 2017 року по квітень 2018 року та зобов’язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виправити помилку при внесенні у особову справу з трудової книжки сторінка 20 книжки, сторінка 25 додатку, номер запису 18-терін роботи з 19.06.1982 по 01.10.1983 на ОСОБА_3, замість: з 28.11.1982 по 01.10.1983; зобов’язати включити згідно трудової книжки до підземного стажу відповідно до Списку № 1 службу в армії з 07.07.1966 по 15.01.1969 – 2 роки 6 місяців 9 днів та роботу на підприємстві Макіївського виробничого об’єднання по видобутку вугілля “Макіїввугілля” шахта ім. В.М. Бажанова з 03.08.1995 по 01.10.1995- виконуючий обов’язки зам.директора по виробництву підземний та з 02.10.1995 по 06.11.2000 – начальник зміни – 5 років 3 місяці 4 дні; зобов’язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зробити перерахунок пенсії з 01.10.2017 з урахуванням повного підземного стажу по Списку № 1 (15 років 3 місяці 19 днів) згідно трудової книжки відповідно до ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

З вересня 2014 року позивач перебуває на обліку в ОСОБА_2 об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Саме з цього часу та включно по лютий 2017 року позивач отримував пенсію.

З березня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії.

Позивач неодноразово звертався до управління з заявою про відновлення пенсії та виплату заборгованості.

18.04.2018 року позивачем подано скаргу на бездіяльність працівників Пенсійного фонду. Відповідь на скаргу позивач не отримав. В травні 2018 року позивачу на картковий рахунок надійшла пенсія тільки за травень 2018 року.

Сума заборгованості з пенсійних виплат за період з березня 2017 року по квітень 2018 року не виплачена. На звернення позивача з електронною скаргою до управління з проханням перерахувати заборгованість по пенсії за період з березня 2017 року по квітень 2018 року, відповідачем зазначено, що заборгованість відповідно до Постанови КМУ №365 буде перераховано згідно окремого порядку КМУ.

29.08.2018 року за допомогою особистого кабінету через ВЕБ Портал Пенсійного Фонду позивачем до управління надіслано заяву з проханням надати відповідь, які саме роки включено до підземного стажу позивача та причину не врахування повного підземного стажу відповідно до трудової книжки.

Згідно відповіді управління від 16.10.2018 року №11624/02/25 позивач є отримувачем пенсії за віком відповідно Списку №1 призначеної відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Підземний стаж позивача за Списком №1 складає 7 років 28 днів.

Крім того, 20.09.2018 року особисто та 25.09.2018 року за допомогою електронного кабінету позивачем до управління надано заяву до управління щодо перерахунку пенсії для врахування повного стажу за Списком №1. Відповіді щодо розгляду зазначеної заяви від відповідача не надходило.

Разом з цим, позивачем зазначено, що у пенсійній справі позивача при розрахунку підземного стажу працівниками управління було допущено помилку, а саме, замість періоду роботи позивача на ОСОБА_3 з 19.06.1982 року по 01.10.1983 року зазначено період роботи з 28.11.1982 року по 01.10.1983 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2018 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03.12.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач до суду надав відзив проти адміністративного позову. Щодо заявлених вимог стосовно невиплати пенсії з березня 2017 рок по квітень 2018 року відповідачем зазначено, що позивачу призупинено виплату пенсії на підставі інформації Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, отриманої від Управління соціального захисту населення ОСОБА_2 міської ради.

Відповідачем додатково надано пояснення щодо позовних вимог про перерахунок пенсії по Списку №1 в яких зазначено, що включити згідно з трудовою книжки до підземного стажу відповідно до Списку №1 службу в армії позивача з 07.07.1966 року по 15.01.1969 року – 2 роки 09 днів не має можливості, оскільки під час зарахування стажу до програми ППВП (підсистеми призначення перерахунку пенсії та виплати пенсії) виникає помилка, яка не дає можливості вірно встановити коефіцієнт. Після виправлення зазначеної помилки Управлінням буде зараховано зазначений період.

Позивачу не зарахувано період роботи на підприємстві Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля» шахта ім. В.М.Бажанова з 03.08.1995 року по 01.10.1995 року на посаді – виконуючий обов`язки зам.директора по виробництву підземний та з 02.10.1995 року по 06.11.2000 року – начальник зміни – 05 років 03 місці 04 дні, оскільки ПО «Макіїввугілля» шахта ім. В.М.Бажанова знаходиться на території непідконтрольній українській владі.

Додатково відповідачем надані пояснення згідно позовних вимог щодо виправлення помилки при рознесенні у особисту справу позивача періоду роботи на шахті ОСОБА_3 з 19.09.1982 року по 01.10.1983 року, замість 28.11.1982 року по 01.10.1983 року, зазначивши, що пенсія позивачу призначалась в Центрально – міському УПФУ м. Макіївка Донецької області, тому Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не має відношення до виявленої помилки щодо не вірно зарахованого періоду роботи з 19.06.1982 року по 01.10.1983 року, оскільки пенсію позивачу не призначало.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України.

У відповідності з довідкою від 05.09.2017 року №0000319674 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України с. Комсомольський до м. Покровськ, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, м/р Шахтарський, б. 27, кв. 8.

Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ОСОБА_2 об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком, що підтверджено Пенсійним посвідченням №1061060340.

З вересня 2014 року позивач перебуває на обліку в ОСОБА_2 об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як внутрішньо переміщена особа. По лютий 2017 року позивач отримував пенсію.

За період з березня 2017 року по квітень 2018 року позивачу не виплачено пенсію.

06.09.2017 року та 08.11.2017 року позивачем до управління подано заяву про поновлення пенсійної виплати.

Листом управління від 18.01.2018 року №01-3/010 позивача повідомлено, що комісією прийнято рішення: у протокол №36 від 14.09.2017 року внести зміни, а саме: призначити позивачу виплати через шість місяців після прийняття рішення про відмову (припинення) в призначенні (відновленні) соціальних виплат, відповідно до Порядку здійснення призначення/відновлення та контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого ПКМУ від 08.06.2016 року №365.

Листом управління від 25.01.2018 року №2918/02/25 позивача повідомлено, що виплату пенсії позивачу розраховано на виплатний період лютий 2018 року.

10.01.2018 року та 19.02.2018 року позивачем до управління надано заяви щодо виплати заборгованості з пенсії.

18.04.2018 року на адресу начальника Красноармійського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області позивачем надано скаргу на бездіяльність працівників Пенсійного фонду щодо невиплати пенсії.

ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 08.06.2018 року №565/02/25 позивача повідомлено, що заборгованість з пенсії позивачу буде профінансовано, на умовах окремого порядку визначеного Кабінетом ОСОБА_4 України.

28.05.2018 року позивачем до управління надано заяву, в якій позивач просив негайно перерахувати заборгованість по пенсії за період з березня 2017 року по квітень 2018 року.

29.08.2018 року позивачем до управління надано запит, в якому зазначено, що при ознайомленні з електронною пенсійною справою у особистому кабінеті позивачем виявлено розбіжності при обчисленні підземного стажу. У зв`язку з чим, позивач просив роз`яснити, які саме періоди враховані до підземного стажу позивача.

ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.10.2018 року №1162402/25 позивача повідомлено, що його загальний стаж роботи складає 41 рік 03 місяці 17 днів (враховано по 06.03.2007 року), в тому числі робота за Списком №1 – 07 років 00 місяців 28 днів, робота на держслужбі – 17 років 01 місяць 18 днів. Коефіцієнт стажу складає 0,48250.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати та перерахунку такого виду страхової виплати, як пенсія.

В силу положень частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. А в силу положень пункту 7 частини 1 статті 92 Основного закону, виключно законами України визначається правовий режим майна.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, майновими правами визнаються у тому числі й права вимоги.

Невиплата з березня 2017 року по квітень 2018 року пенсійним органом щомісячних страхових виплат позивачу у вигляді пенсії, раніше призначеної йому до виплати, є позбавленням позивача майна (власності) у вигляді майнового права, на яке він мав право розраховувати, у тому числі з березня 2017 року по квітень 2018 року, не передбачені ст. 49 Закону № 1058-IV.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена відповідно до Постанови КМУ №365. Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету ОСОБА_4 України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету ОСОБА_4 України №509, №637, №595, №365, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною ОСОБА_4 України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною ОСОБА_4 України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету ОСОБА_4 України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи№ 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров'я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що в силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

І втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". А тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Враховуючи, що судом встановлено протиправність припинення виплати позивачу пенсії з березня 2017 року по квітень 2018 року, суд дійшов висновку про зобов’язання відповідача нарахувати та разом з цим, сплатити заборгованість за період з березня 2017 року по квітень 2018 року.

Разом з цим, позивачем у позовній заяві не було заявлено позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача поновити нарахування та сплатити заборгованість з пенсії за період з березня 2017 року по квітень 2018 року.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог встановити спосіб захисту порушення права позивача шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити заборгованість з пенсії за період з березня 2017 року по квітень 2018 року.

Щодо позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати пенсії суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, згідно з частиною другою статті 46 Закону України від 09 липня 2000 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі органом ПФ України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, оскільки пенсія за період з березня 2017 року по квітень 2018 року не була виплачена у встановлені терміни з вини відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсації у зв’язку із втратою частини доходів.

Стосовно вимоги позивача про зобов’язання відповідача утриматись від подальшого призупинення пенсії, суд зазначає, що в судовому порядку підлягає захисту порушене право, а не право, яке може бути порушено в майбутньому. Оскільки на теперішній час неможливо встановити факт порушення відповідачем права позивача на пенсійне забезпечення у майбутньому, така вимога задоволенню не підлягає.

Позивач просив виправити помилку при рознесені у особисту справу з трудової книжки, сторінка 20 книжки, номер запису 18 – термін роботи з 19.06.1982 року по 01.10.1983 року на ОСОБА_3, замість періоду з 28.11.1982 року по 01.10.1983 року.

З пояснень відповідача від 28.01.2019 року №2340/13/25 вбачається, що пенсія позивачу призначалась в Центарльно-Міському УПФУ м. Макіївка Донецької області, тому Покровське об`єднань управління Пенсійного фонду України Донецької області не має відношення до виявленої помилки щодо невірно зарахованого періоду роботи з 19.06.1982 року по 01.10.1983 року, оскільки пенсію позивачу не призначало.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Moskal v. Poland"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Lelas v. Croatia"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Pincova and Pine v. the Czech Republic", "Gashi v. Croatia", "Trgo v. Croatia").

Відповідно трудової книжки ОСОБА_1 19.06.1982 року позивача прийнято заступником директора з виробництва на ОСОБА_3.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки період роботи позивача з 19.06.1982 року по 01.10.1983 року підтверджений відповідними записами у трудовій книжці, а відповідальності щодо помилок державного органу позивач не несе, тому вказана вимоги позивача підлягають задоволенню.

Позивач просив включити згідно трудової книжки до підземного стажу по Списку № 1 службу в армії з 07.07.1966 по 15.01.1969 – 2 роки 6 місяців 9 днів та роботу на підприємстві Макіївського виробничого об’єднання по видобутку вугілля “Макіїввугілля” шахта ім. В.М. Бажанова з 03.08.1995 по 01.10.1995- виконуючий обов’язки зас.директора по виробництву підземний та з 02.10.1995 по 06.11.2000 – начальник зміни – 5 років 3 місяці 4 дні, та зобов’язання відповідача зробити перерахунок пенсії з 01.10.2017 з урахуванням повного підземного стажу по Списку № 1 (15 років 3 місяці 19 днів).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 звернувся до відповідача з заявою від 20.09.2018 року №7516 про перерахунок пенсії у зв`язку з уточненням пільгового стажу згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До заяви позивачем були надані наступні документи: заява від 20.09.2018 року №7516; копія трудової книжки від 04.10.1956 року та вкладиш БТ-І №334462 від 31.03.2009 року; копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000319674 від 20.09.2017 року; особиста заява від 20.09.2018 року; копія військового квитка АР №064990 від 29.04.1981 року; індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.01.1999 року по 31.03.2009 року.

Рішенням ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України від 29.09.2018 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

До стажу на підземних роботах позивачу не зараховано періоди роботи за період з 03.08.1995 року по 06.11.2000 року на шахті ім. Бажанова Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля», оскільки зазначене підприємство знаходиться на території непідконтрольній українській владі.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Право на призначення пенсії на пільгових умовах обґрунтовується посиланням на Закон України "Про пенсійне забезпечення", норми якого з урахуванням відомостей про місце та час його роботи зі шкідливими та важкими умовами за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом ОСОБА_4 України, дають право на призначення такої пенсії. Працівникам, зайнятим повний робочий на роботах, передбачених Списком N 1, що чинні на час їх роботи за наявності необхідної кількості пільгового та загального стажу пенсія призначається зі зниженням пенсійного віку. При цьому необхідною умовою для зарахування стажу до пільгового є наявність атестація робочого місця після 22.08.92.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_4 України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 працював в періоди з 03.08.1995 року по 01.10.1995 року виконуючим обов`язки директора по виробництву, підземним та з 02.10.1995 року по 06.11.2000 року начальником зміни на підприємстві Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля» шахта ім. В.М. Бажанова.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 12.08.93 N 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З урахуванням записів відносно спірних періодів роботи, що фактично містяться у трудовій книжці позивача та приймаючи до уваги той факт, що позивачем надані довідки підтверджуючі пільговий стаж роботи №04-509 від 31.07.2014 року, №05-507 від 31.07.2017 року, 04-510 від 31.07.2014 на шахті ім. Бажанова Макіївського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Макіїввугілля», суд відхиляє посилання відповідачів на те, що позивачем не надано довідок на підтвердження пільгового характеру роботи. Є вочевидь зрозумілим, що надання нових довідок, виправлення недоліків у наявних та можливість перевірки не залежить від волі позивача, оскільки підприємство розташоване на тимчасово непідконтрольній території України, де наразі відбуваються бойові дії. Отже, вимога відповідача про надання довідок встановленого зразку завідомо є такою, що об'єктивно не може бути виконана позивачем, цю вимогу виконати неможливо, у зв'язку з чим суд вважає дії відповідачів явно непропорційними, тобто вчиненими без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому їх не можна вважати вчиненими обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, адже відповідачем не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, той факт, що первинні документи, які можуть підтвердити пільговий стаж позивача, залишилися на тимчасово непідконтрольній території і, навіть будучі наданими на вимогу позивача або відповідача, за законом будуть вважатися недійсними та такими, що не створюють правових наслідків.

Щодо неприйняттям органом пенсійного фонду довідок щодо підтвердження пільгового стажу до уваги, суд зазначає наступне.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 р. N 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Донецьк, віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб'єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Поряд з цим, суд звертає увагу на такі обставини.

З урахуванням того, що надані позивачем архівні документи щодо підтвердження пільгового стажу відповідають записам в трудовій книжці позивача, суд бере до уваги відомості, які зазначені у вказаних документах, враховуючи, що вони не спростовані відповідачем, з огляду на фактичну неможливість позивачу в інший спосіб отримати відомості, зазначені в них.

В додаткових поясненнях відповідачем зазначено, що до підземного стажу відповідно Списку №1 позивачу не можливо включити службу в армії з 07.07.1966 року по 15.01.1969 року, оскільки під час зарахування позивачу стажу до програми ППВП (підсистема призначення перерахунку та виплати пенсії) виникає помилка, яка не дає можливості встановити коефіцієнт, після виправлення зазначеної помилки Управлінням буде зараховано до пільгового стажу служба в армії. Проте на даний час пенсійна справа позивача знаходиться на контролі в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.

Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно трудової книжки 23.06.1966 року позивач був звільнений з посади машиніст електровозу підземного 2 розряду в шахті у зв'язку з призивом в лави ОСОБА_6, в якій прослужив до 15.01.1969 року.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом ОСОБА_4 України.

Тобто враховуючи, що позивач на момент призову на військову службу працював за професією посади машиніст електровозу підземного 2 розряду в шахті та був звільнений саме з підстави призову на військову службу, період його служби в ОСОБА_6 також повинен бути зарахований до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. А твердження відповідача щодо не можливості зарахувати період служби в ОСОБА_6 позивача до підземного стажу, у зв`язку з помилкою у програмі Пенсійного фонду суд зазначає, що позивач не несе відповідальності за дії відповідача, які полягають у не зарахуванні відповідачем зазначеного періоду, у зв`язку з виникненням помилки.

Разом з цим, відповідачем визнано вимоги щодо зарахування позивачу періоду служби в армії, проте у зв`язку з помилкою, яка виникла в програмі підсистеми призначення перерахунку та виплати пенсії не має можливості зарахувати до пільгового стажу службу в армії за період з 07.07.1966 року по 15.01.1969 року.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету ОСОБА_4 Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем у позовній заяві не було заявлено позовної вимоги щодо скасування рішення ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.09.2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог скасувати рішення ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 29.09.2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії та зобов`язати Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 службу в армії з 07.07.1966 по 15.01.1969 та періоди роботи з 03.08.1995 року по 01.10.1995 року, з 02.10.1995 року по 06.11.2000 року на підприємстві Макіївського виробничого об’єднання по видобутку вугілля “Макіїввугілля” шахта ім. В.М. Бажанова.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому стягненню підлягає судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 16; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Покровськ, м/р Шахтарський, б. 27, кв. 8) до ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької (ЄДРПОУ: 42169323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з березня 2017 року по квітень 2018 року.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з березня 2017 року по квітень 2018 року з компенсацію втрати частини доходів, у зв’язку з порушенням строків виплати.

Зобов’язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької виправити помилку при рознесені у особисту справу ОСОБА_1 періоду роботи на ОСОБА_3 з “28.11.1982 року” на вірну з “19.06.1982 року”.

Скасувати рішення ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької від 29.09.2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької зарахувати ОСОБА_1 період служби в армії з 07.07.1966 року по 15.01.1969 року, до стажу на підземних роботах зарахувати періоди роботи з 03.08.1995 року по 01.10.1995 року, з 02.10.1995 року по 06.11.2000 року на підприємстві Макіївського виробничого об’єднання по видобутку вугілля “Макіїввугілля” шахта ім. В.М. Бажанова.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької (ЄДРПОУ: 42169323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 16; фактичне місце проживання/перебування: Донецька область, м. Покровськ, м/р Шахтарський, б. 27, кв. 8) судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.