Рішення № 79631333, 31.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2019 р. Справа№200/13570/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. при секретарі судового засідання Столяренко Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

за участю:

від відповідача - Голуб М.І.

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 від 08.08.2016 та № 00009631302 від 08.08.2016, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 та 2016 роки.

В описовій частині позову та згідно тексту позову та наявних в матеріалах справи документів вбачається, що податкове зобов'язання з податку на майно визначені позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0401209-4610-0581 від 27.06.2018 (за 2016 рік) та № 0401209-4610-0581 від 27.06.2018 (за 2017 рік).

В обґрунтування протиправності податкового повідомлення, яким визначено суму податку на майно за 2016 рік, позивач зазначив порушення відповідачем порядку адміністрування податку на майно, встановленого підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України. Згідно викладеного в позові, оскільки зобов'язання з податку на майно має визначатися до 1 липня року, наступного за звітним, не визначення відповідачем зобов'язання з податку на майно за 2016 рік до 30.06.2017 включно, що, на думку позивача, виключає можливість визначення зобов'язання з податку на майно за 2016 рік.

Крім цього, позивач зауважив на тому, що належне йому нежитлове приміщення, що використовується ним для зберігання кукурудзи, насіння, пшениці тощо, є будівлями промисловості та не є об'єктом оподаткування податком на майно в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідач проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позов.

За змістом відзиву позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення, розташовані у м. Маріуполі, які є базою оподаткування податком на нерухоме майно.

З приводу зауважень позивача про порушення порядку адміністрування податку на майно, відмінне від землі, відповідач послався на підпункт 266.10.3 статті 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, якою передбачено право контролюючого органу нарахувати податкове зобов'язання в межах строку, визначеного підпунктом 102.2. статті 102 цього Кодексу, тобто протягом 1095 днів від дня граничного строку сплати грошового зобов'язання. Стосовно доводів позивача про невіднесення належного позивачу нежитлового приміщення до об'єктів оподаткування податком на майно, оскільки воно є складським приміщенням, відповідач зазначив, що за вказівкою пункту є підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на майно складські приміщення, що належать промисловим підприємствам. В той же час, позивач до таких належить, оскільки не є промисловим підприємством .

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 02.01.2019 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначено на 31.01.2019. Ухвало від 21.01.2019 відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач є суб'єктом господарювання з 10.05.2007, запис про державну реєстрацію 2 239 017 0000 001641 від 25.05.2007. За даними Єдиного державного реєстру місцем проживання фізичної особи-підприємця є: АДРЕСА_1 Як платник податків позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області (Волновасько - Мангушське управління, Волноваська ОДПІ).

04.10.2013 позивач придбав нежитлове приміщення, розташоване у АДРЕСА_2 Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.10.2013 до Єдиного державного реєстру внесений запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1834,30 кв.м.

27.06.2018 відповідачем сформовані податкове повідомлення-рішення № 0401209-4610-0581, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки а 2017 рік в сумі 29348,80 грн. та № 1401209-4610-0581, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік в сумі 23191,33 грн.

НОРМИ ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ,

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначені Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 9.1 ст. 9 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; з транспортного податку та плати за землю.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Підпунктом "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких, крім інших, віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Виходячи із системного тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному з буквених пунктів (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2. буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування.

Відповідно до абзацу «б» п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні; будівлі офісні; будівлі торговельні ; гаражі; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів; господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. При цьому, цей клас не включає, зокрема, резервуари, силоси та склади, які у свою чергу відносяться до класу - код 1252.

За матеріалами справи позивач є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 1834,30 кв.м. Відповідно до технічного паспорту станом на 11.10.2016 нежитлове приміщення позивача складається із 2х лабораторних класів, складу та 2х гаражів (арк. справи 18).

Із врахуванням визначеного підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розподілу нежитлових приміщень, приміщення лабораторних корпусів та гаражів, є окремими видами нежитлових приміщень, що не входять до категорії промислових будівель. Отже, такі приміщення є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Що стосується приміщення складу, розташованого в належній позивачу нежитловій будівлі, то, як вже зазначалося, приписами пункту «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що, окрім іншого, не є об'єктом оподаткування склади промислових підприємств. Виключення зі складу об'єктів оподаткування приміщень складів, що належать іншим суб'єктам господарювання цією нормою не передбачено. Позивач є суб'єктом господарювання, проте, не є промисловим підприємством, з огляду на що приписи є підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України на нього не поширюються.

Отже, приміщення складу в належній позивачу нежитловій будівлі також є об'єктом оподаткування.

Правова позиція щодо непоширення дії п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України на нежитлові примушення, що належать суб'єкту господарювання - фізичній особі-підприємцю викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №806/2461/17 (адміністративне провадження №К/9901/27759/18).

Суд не приймає до уваги посилання позивача на підпункт 266.10.2 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України, згідно якого у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання, оскільки в даному підпункті йдеться про звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату зобов'язання платника податку, який несвоєчасно отримав податкове повідомлення-рішення, а не звільнення від виконання податкового обов'язку щодо сплати податку взагалі. Згідно підпункту 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу. Пунктом 102.1. статті 102 Податкового кодексу визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. Оскільки під час визначення відповідачем зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідач не порушив 1095 денний строк, підстави вважати позивача не можу вважатися вільним від такого грошового зобов'язання

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність для скасування прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішення, з огляду на що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для здійснення судових витрат відсутні.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНКОПП: НОМЕР_2) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (87526, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця 130 Таганрозької дивізії, будинок 114, ідентифікаційний код юридичної особи 39406028) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 05 лютого 2019 року.

Суддя Михайлик А.С.