Рішення № 79631045, 17.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року Справа № 0440/6695/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Букіна Л.Є.,

за участі: секретаря судового засідання Бутенко П.В.,

позивача - не з'явився,

представника позивача - не з'явився,

представника відповідача - Пренко А.В.,

представника третьої особи - не з'явився,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 04.09.2018 року надійшов позов ОСОБА_2 до Дніпровської міської ради, в якому позивач просить визнати протиправною відмову відповідача у ненаданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та зобов'язати Дніпровську міську раду надати такий дозвіл.

В обґрунтування позову позивач посилався на протиправні дії відповідача щодо не надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки наведені відповідачем у листі від 19.07.2018 року № 8/13-1996 підстави відмови позивачу, суперечать приписам Земельного кодексу України, зокрема: статті 118, яка визначає вичерпну умову для відмови у наданні такого дозволу (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку), а тому, на думку позивача, відсутність належним чином оформленої відмови у наданні дозволу, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що цей орган не прийняв жодного рішення з тих, які він повинен ухвалити за законом. Також посилався на порушення відповідачем місячного строку розгляду його клопотання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху і надано строк для усунення її недоліків.

У зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2018 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2018 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_3.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в яких останній у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що запитувана позивачем ділянка входить до меж земельної ділянки, на яку управлінням надано містобудівний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 від 25.10.2017 року № 14/27-1201. Також відповідач зауважив, що позивач не скористався правом, передбаченим ч.3 статті 123 Земельного кодексу України для розроблення документації із землеустрою самостійно.

У судове засідання позивач/представник позивача і представник третьої особи не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, проте усною ухвалою суду, занесеною до журналу судового засідання у задоволенні вказаного клопотання з підстав його необґрунтованості.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав свою правову позицію і надав суду пояснення аналогічні тим, що викладені в заявах по суті.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13.12.2017 року ОСОБА_2 звернулася до Дніпровської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району, вулиця Набережна, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Дніпровська міська рада листом від 19.07.2018 р. № 8/13-1996 надала відповідь, в якій зазначила про неможливість задоволення вимог позивача, оскільки запитувана нею земельна ділянка входить до меж земельної ділянки, на яку управлінням надано містобудівний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 від 25.10.2017 року № 14/27-1201.

Судом також встановлено, що у грудні 2017 року позивач звертався до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із заявою про надання інформації щодо земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району, вулиця Набережна, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Листом від 09.01.2018 року № М-355/0-0.38-6/137-18 позивачу надано відповідь про відсутність станом на 01.01.2018 року у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська права власності або права користування земельною ділянкою, яка розташована у районі вул. Набережної.

При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Так, відповідно до ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

За приписами абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст. 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею ( ч.6 ст.118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст.118 ЗК України).

Абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України передбачено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, законодавцем унормовано виключну підставу, за наявності якої заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Крім того, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою стало посилання відповідача у листі від 19.07.2018 р. № 8/13-1996 на те, що запитувана позивачем ділянка входить до меж земельної ділянки, на яку управлінням надано містобудівний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 від 25.10.2017 року № 14/27-1201. Тобто, лист відповідача від 19.07.2018 р. № 8/13-1996, фактично є відмовою у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, суд не погоджується з такою відмовою відповідача, оскільки як вже зазначалося, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що відповідачем доказів невідповідності земельної ділянки вказаної позивачем у викопіюванні, доданому до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суду надано не було.

Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивачем до матеріалів справи надано графічні матеріали розташування бажаної земельної ділянки, які подавалися разом із заявою.

Представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалася та обставина, що до заяви позивачем надавалося саме таке викопіювання.

З наданих графічних матеріалів вбачається, що позивачем позначено конкретне місце розташування бажаної земельної ділянки, що в свою чергу дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості, прив'язку до населеного пункту, площу та кадастрового кварталу.

Більш того, судом із витребуваних у відповідача додаткових доказів встановлено, що запитувана позивачем земельна ділянка не входить до меж земельної ділянки, на яку управлінням надано містобудівний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 від 25.10.2017 року № 14/27-1201, оскільки за змісту заяви вбачається, що ОСОБА_2 просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району по вулиці Набережній, тоді як надана відповідь щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 стосувалася земельної ділянки, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району по вулиці Мостовій, а тому доводи відповідача у цій частині є безпідставними та судом до уваги не приймаються.

Окрім того судом встановлено, що у порушення вимог земельного законодавства України, клопотання позивача розглядалось відповідачем з порушенням місячного строку для такого розгляду.

Посилання відповідача, що позивач не скористався правом, передбаченим абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України для розроблення документації із землеустрою самостійно лише підтверджує вказані обставини. При цьому, як убачається зі статті 118 Земельного кодексу України, законодавцем встановлено обов'язок суб'єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень, або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або не надати мотивовану відмову у його наданні.

Крім того, стаття 15 Закону України «Про звернення громадян» зазначає, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

З огляду на зазначене, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, використання позивачем права, регламентованого абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України, не позбавляє суб'єкта владних повноважень від виконання обов'язків передбачених чинним законодавством.

За таких обставин, враховуючи земельного законодавства України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, а крім того, позивачем було подано разом з заявою необхідний пакет документів, у відповідача не було законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування суд зазначає наступне.

За правовою позицією Конституційного суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

У разі невиконання обов'язку державним органом за наявності визначених законом умов у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, розглянути клопотання, за результатами розгляду якого прийняти відповідне рішення.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (рішення Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15).

А тому належним способом захисту порушених прав позивачів є рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України.

Приймаючи до уваги викладене, суд доходить висновку, що вказана позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у розмірі 704,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпровської міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,10 га, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району, вулиця Набережна, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Зобов'язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,10 га, що розташована у межах міста Дніпра, житловий район Таромське, Новокодацього району, вулиця Набережна, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ - 37454258, адреса: м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 75, 49050).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 25 січня 2019 року.

Суддя Л.Є. Букіна