Рішення № 79631009, 06.02.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2019 року ЛуцькСправа № 140/2780/18

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернулася в суд з позовом до Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС від 27.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на підставі направлення про проведення інспекційного відвідування від 12.10.2018 №1357 посадовими особами відповідача 26.10.2018 під час здійснення інспекційного відвідування спільно з представниками ДФС у Волинській області магазину «Володар», який знаходиться за адресою: місто Луцьк, вулиця Володимирська, 70-в, де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1, було встановлено факт продажу товару особою без укладення трудового договору. Оскільки документи щодо оформлення трудових відносин з ОСОБА_2, а саме: наказ про прийняття на роботу, трудовий договір та трудова книжка ОСОБА_2 зберігались за місцем проживання позивача, а повідомлення податковому органу про прийняття працівника на роботу оформляється в податковій інспекції. У зв'язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю 26.10.2018 було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ВЛ/790/403/НП та складно вимогу про надання документів №ВЛ790/403/ПД та відповідно зупинено термін проведення інспекційного відвідування до 29.10.2018. Саме 29.10.2018 були надані усі необхідні документи щодо працевлаштування ОСОБА_2

Однак, 29.10.2018 Управлінням Держпраці у Волинській області було складено акт інспекційного відвідування №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ, в якому зазначено про порушення позивачем частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме - допущення ОСОБА_2 до роботи у магазині «Володар» без оформлення трудових відносин, так як документи не були пред'явлені на момент проведення перевірки та припис про усунення виявлених порушень №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/П, яким зобов'язано до 31.10.2018 усунути порушення трудового законодавства.

Крім того, 29.10.2018 складено протокол про адміністративне правопорушення №ВЛ790/403/АВ/П/ПТ за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за результатами розгляду якого постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2018 ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 грн., який був сплачений.

Не зважаючи на притягнення позивача до адміністративної відповідальності, 07.11.2018 першим заступником начальника управління Держпраці у Волинській області ОСОБА_3 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД, розгляд якої відбувся 20.11.2018.

В ході розгляду даної справи, ОСОБА_1 повідомила про притягнення її до адміністративної відповідальності та сплату штрафу, проте, всупереч вказаним обставинам 27.11.2018 відповідачем було винесено оскаржувану постанову №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС, якою у зв'язку з порушенням позивачем статті 265 КЗпПУ, а саме за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу накладено штраф в розмірі 111 690,00 грн.

Проте, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною з огляду на те, що жодних порушень норм діючого законодавства про працю, а саме частини 3 статті 24 КЗпП України не допускала і викладені у постанові факти не відповідають дійсності, оскільки трудовий договір з ОСОБА_2 був укладений 26.10.2018 ще до прибуття інспекторів Держпраці, а також звертає увагу, що ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, а оскільки її вже було притягнуто до адміністративної відповідальності згідно частини 3 статті 41 КУпАП за те саме порушення, то це виключає притягнення її до відповідальності за абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України та просила суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.12.2018 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини четвертої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, далі - КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено розгляд справи на 14:30 21.01.2019 (а. с. 1).

У зв'язку з надходженням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 14.01.2019 №90/05-0-2, розгляд справи було відкладено на 11:30 06.02.2019 (а. с. 76).

Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, проте 30.01.2019 за вх. №1430/19 відповідачем подано заяву про визнання позову в порядку статті 189 КАС України.

До судового засідання представником позивача подано заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Крім того, в заяві від 31.01.2019 вх.№1506/19 позивач просила вирішити питання про повернення їй з Державного бюджету України 50% суми сплаченого при поданні позовної заяви судового збору у відповідності до статті 142 КАС України.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, хоча про час і місце слухання справи був належним чином повідомлений, що відтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (судової повістки).

Згідно із частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відтак, оскільки представник позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, а неприбуття у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, тому судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Частина 1 статті 5 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дії чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 19.01.2015, що стверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 26).

Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Свою господарську діяльність позивач здійснює у магазині «Володар» за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 70-в.

Як встановлено з матеріалів справи, на підставі направлення про проведення інспекційного відвідування від 12.10.2018 №1357 посадовими особами Управління Держпраці у Волинській області 26.10.2018 здійснено інспекційного відвідування магазину «Володар», де було встановлено факт продажу товару ОСОБА_2 без укладення трудового договору, документи щодо оформлення трудових відносин з а саме: наказ про прийняття на роботу, трудовий договір та трудова книжка ОСОБА_2 зберігались за місцем проживання позивача, а повідомлення податковому органу про прийняття працівника на роботу знаходилось в податковій інспекції.

У зв'язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю 26.10.2018 відповідачем складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ВЛ/790/403/НП, вимогу про надання документів №ВЛ790/403/ПД та відповідно зупинено термін проведення інспекційного відвідування до 29.10.2018 (а. с. 45-50).

Із змісту позовної заяви слідує, що 29.10.2018 ФОП ОСОБА_1 були надані усі необхідні документи щодо працевлаштування ОСОБА_2

Однак, 29.10.2018 Управлінням Держпраці у Волинській області було складено акт інспекційного відвідування №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ, в якому зазначено про порушення позивачем частини 3 статті 24 КЗпП України - допущення ОСОБА_2 до роботи у магазині «Володар» без оформлення трудових відносин, так як документи не були пред'явлені на момент проведення перевірки та припис про усунення виявлених порушень №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/П, яким зобов'язано до 31.10.2018 усунути порушення трудового законодавства (а. с. 51-58).

Як наслідок виявлених порушень, 29.10.2018 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ВЛ790/403/АВ/П/ПТ за частиною 3 статті 41 КУпАП, за результатами розгляду якого постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2018 ФОП ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 41 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8 500,00 грн., який був сплачений 28.12.2018 (а. с. 59-63).

Не зважаючи на притягнення позивача до адміністративної відповідальності, 07.11.2018 першим заступником начальника управління Держпраці у Волинській області ОСОБА_3 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД, за результатами розгляду якої 27.11.2018 відповідачем винесено постанову №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС, якою у зв'язку з порушенням позивачем статті 265 КЗпП України, а саме за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу накладено штраф в розмірі 111 690,00 грн. (а. с. 69).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною третьою статті 24 КЗпП України визначено, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 Постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що підставою притягнення підприємця до відповідальності є виявлення контролюючим органом факту фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Закон не містить відповідальності за не повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, ключовим правовим питанням, щодо якого виник даний спір, є можливість одночасного притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за частиною 2 статті 265 КЗпП України та частини 3 статті 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною 2 статті 265 КЗпП України і частиною 3 статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

При цьому, штраф у відповідності до частини 2 статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП України, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП України фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто, відмінністю цих двох статтей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця (стаття 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (стаття 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини 2 статті 265 КЗпП України і частини 3 статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

В даному випадку, ФОП ОСОБА_1 вважає, що притягнення її до відповідальності за одне й те саме порушення суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність за одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду, однак, чинне законодавство не визначає до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені частиною 2 статті 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас диспозиції абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України та частини 3 статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам людини, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені частиною 2 статті 265 КЗпП України так само як і правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 КУпАП, належить до адміністративної відповідальності.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 21.12.2018 по справі №814/2156/16.

Суд звертає також увагу на те, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2018, яка набрала законної сили 20.11.2018 та застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500,00 грн. (а. с. 62).

При цьому, накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Волинській області №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС від 27.11.2018 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.11.2018, яка набрала законної сили, встановлений факт фактичного допущення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 до роботи продавця магазину ОСОБА_2, суд вважає це обставиною, що не потребують доказування.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення, порушує його права передбачені статті 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини четвертої статті 189 КАС України у разі визнання позову відповідачем повністю або частково, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

Відтак, з врахуванням встановлених обставин справи, оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами управління Держпраці у Волинській області №ВЛ790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС від 27.11.2018 є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 142 КАС України у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Частиною третьою статті 7 Закону України «Про судовий збір» також встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 1116,90 грн. згідно квитанції №0.0.1224806924.1 від 27.12.2018.

Сплачену суму судового збору 28.12.2018 було зараховано до спеціального фонду державного бюджету України, що стверджується відповідною випискою.

З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що відповідачем визнано заявлені позовні вимоги ФОП ОСОБА_1, суд вважає за необхідне повернути позивачу з Державного бюджету України 50% сплаченого судового збору, що складає 558,45 грн. (1116,90 грн. х 50 % ).

Керуючись статтями 142, 194, 241-246, 250 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 39810267) про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВЛ 790/403/НП/ПД/АВ/ТД-ФС від 27.11.2018.

Повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, податковий номер НОМЕР_1) з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову до Волинського окружного адміністративного суду відповідно до квитанції №0.0.1224806924.1 від 27.12.2018, що складає 558 (п'ятсот п'ятдесят вісім) гривень 45 копійок.

Оригінал квитанції 0.0.1224806924.1 від 27.12.2018 залишити в матеріалах справи №140/2780/18.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський