Рішення № 79625631, 30.01.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4302/19

Справа №754/870/18

РІШЕННЯ

Іменем України

30 січня 2019 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Таран Н.Г.

секретаря судового засідання - Ковтуненка В.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, третя особа: директор Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих - ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

В січні 2018 року ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач) звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, третя особа: директор підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих - ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказані вимоги, обґрунтовані тим, що з 27.06.2017 року позивач працювала на посаді головного бухгалтера підприємства «Республікансткий будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих. 10.01.2018 року у відділі кадрів підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих позивачу видали наказ № 57-к від 07.12.2017 року про її звільнення, підставою якого зазначено її заяву про звільнення за власним бажанням від 07.12.2017 року. Однак, позивач заяви про звільнення її за власним бажанням 07.12.2017 року не писала. Пояснення у позивача не відбиралося, з наказом не ознайомлювали аж до 10.01.2018 року. Позивачу не виплачено заробітну плату, надбавки, доплати за понаднормово відпрацьований час, високі досягнення в праці, компенсації за невикористану відпустку. Таким чином, наказ є сфальсифікований, незаконний та недійсний, а тому змушена звернутися з позовом до суду про захист своїх прав.

З урахуванням заяви про усунення недоліків, позивач просила суд поновити їй строк звернення до суду з позовом про поновлення на посаді головного бухгалтера підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих. Поновити її на посаді головного бухгалтера підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих. Стягнути з відповідача - підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих на її користь 13330,00 грн., як відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.12.2017 року по 23.01.2018 року та 50 000,00 грн. моральної шкоди через незаконне звільнення. Одночасно стягнути з директора підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих ОСОБА_5 на користь підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, за незаконним наказом якого № 57-к від 07.12.2017 року, проведено незаконне звільнення позивача, 13330,00 грн., як матеріальну відповідальність за заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу з 07.12.2017 року по 23.01.2018 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.02.2018 року відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.04.2018 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву.

15.05.2018 року до суду подано відповідь на відзив, яка між тим містила вимоги клопотання про витребування доказів від відповідача, які мають значення для правильного вирішення існуючого спору. Крім того позовні вимоги викладені в новій редакції.

Судом на приймається до уваги надана позивачем відповідь на відзив, оскільки позивачем до неї не долучено документів, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до неї доказів іншим учасникам справи (відповідачу) та третій особі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.07.2018 року розгляд вищевказаної справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання по справі.

Витребувано у Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, оригінали наступних документів:

- штатний розпис станом на 22.06.2017 року 07.12.2017 року;

- положення про преміювання РБЗіД УТОС;

- колективний договір РБЗіД УТОС;

- особову картку ОСОБА_4;

- посадову інструкцію т.в.о. головного бухгалтера/головного бухгалтера РБЗіД УТОС з підписом про ознайомлення;

- посадову інструкцію заступника головного бухгалтера РБЗіД УТОС;

- посадову інструкцію економіста РБЗіД УТОС;

-контракт/посадову інструкцію директора РБЗіД УТОС з підписами про ознайомлення з ними ОСОБА_5, ОСОБА_6;

- статут РБЗіД УТОС;

- накази про призначення ОСОБА_5, ОСОБА_6, про звільнення ОСОБА_5 з посади директора РБЗіД УТОС;

- всі накази про нарахування позивачу посадових окладів, премій, доплат, надбавок за час роботи в РБЗіД УТОС;

- всі відомості по зарплатному проекту «Приват 24» про виплату позивачу 07.12.2017 року всіх сум розрахунку від РБЗіД УТОС на картковий рахунок позивача;

- оригінал заяви позивача про звільнення, наказу №41-к від 22.06.2017 року;

- акази про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, посадові інструкції на ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9;

- книгу реєстрації наказів по кадрам РБЗіД УТОС, в яких зареєстровані накази щодо призначення позивача та її звільнення з роботи; книгу реєстрації актів РБЗіД УТОС, в яких зареєстровані акти щодо позивача.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, зазначивши, що вважає звільнення з роботи незаконним, неправомірним та необґрунтованим.

Представники відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, підтримали відзив на позовну заяву.

Суд, заслухавши надані пояснення представника позивача, представників відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що позивач працювала на підприємстві «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих на посаді тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера з 23 червня 2017 року, з посадови окладом згідно штатного розпису і премії передбаченої положенням про преміювання.

Вказане підтверджується копією наказу №41-к від 22.06.2017 року.

Відповідно до п. 4.7 Статуту підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, затвердженого постановою президії ЦП УТОС 23 січня 2001 року вбачається, що головний інженер та головний бухгалтер призначаються на посаду та звільняються з посади президією ЦП УТОС за поданням директора підприємства згідно чинного законодавства України і встановленим в системі порядком.

На підставі заяви позивача голова ЦП УТОС ОСОБА_11 видав розпорядження №13 від 21 червня 2017 року про прийняття тимчасово виконуючою обов'язки головного бухгалтера підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС» з 23 червня 2017 року ОСОБА_4 Головному бухгалтеру ЦП УТОС ОСОБА_12 видане розпорядження внести на затвердження на чергове засідання президії ЦП УТОС.

Постановою президії Центрального правління Українського товариства сліпих №07-1 від 12 липня 2017 року затверджено розпорядження голови ЦП УТОС №13 від 21 червня 2017 року про прийняття на роботу тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС» з 23 червня 2017 року ОСОБА_4

Позивач звернулася до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням, яку згодом порвала, що не заперечувалось сторонами по справі.

Як стверджував в судовому засіданні представник позивача заява була подана без дати задовго до 07.12.2017 року у звязку з конфліктом з іншим працівником даного підприємства.

Представники відповідача в свою чергу зазначили, що заява про звільнення була подана позивачем саме 07.12.2017 року

07 грудня 2017 року відповідачем було видано наказ №57-к про звільнення позивача ОСОБА_4 - тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера, за власним бажанням з 08 грудня 2017 року на підставі заяви позивача.

Бухгалтерії рекомендовано провести остаточний розрахунок за відпрацьовані робочі дні та виплатити за невикористану щорічну відпустку за період роботи з 23 червня 2017 року по день звільнення.

Відповідно до акту працівників підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих від 08 грудня 2017 року вбачається, що тимчасово виконуюча обов'язки головного бухгалтера ОСОБА_4 ознайомилось з наказом №57-к від 07 грудня 2017 року про її звільнення 08 грудня 2017 року за власним бажанням, однак відмовилась його підписати.

Згідно службової записки інспектора по кадровій роботі РБЗіД УТОС ОСОБА_7 від 08 грудня 2017 року, яка адресована директору «Республіканського будинку звукозапису і друку» Українського товариства сліпих ОСОБА_5 виконуюча обов'язки головного бухгалтера ОСОБА_4 не стала ознайомлюватись з наказом і разом з її заявою від 07 грудня 2017 року, вхідний номер №142 на її звільнення, а також наказом, розірвала і кинула на стіл.

Згідно службової записки інспектора по кадровій роботі РБЗіД УТОС ОСОБА_7 від 23 червня 2017 року, яка адресована директору «Республіканського будинку звукозапису і друку» Українського товариства сліпих ОСОБА_5 виконуюча обов'язки головного бухгалтера ОСОБА_4 при оформленні кадрових документів не надала трудову книжку, пояснюючи це тим, що в неї триває судовий процес і попередній роботодавець генеральний директор ДП «Національної кіностудії художніх фільмів ім. Довженка» не видав їй трудову книжку. Тому ОСОБА_4 буде прийнята без трудової книжки.

Так, згідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства є зрозумілим, що працівнику надається право протягом двох тижнів з моменту подання заяви про звільнення за власним бажанням без визначення конкретної дати з якої просить його звільнити - змінити своє рішення про звільнення.

Верховний суд України, зокрема, у Постанові від 31.10.2012 року у справі за № 6-120цс12 наступну виклав правову позицію: за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як зазначалось вище відповідно до Статуту підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку», а саме: п. 4.7 вбачається, що головний інженер та головний бухгалтер призначаються на посаду та звільняються з посади президією ЦП УТОС за поданням директора підприємства згідно чинного законодавства України і встановленим в системі порядком.

Однак, при звільненні позивача з посади відповідачем не дотримано вказаного порядку, оскільки в матеріалах справи відсутнє розпорядження голови ЦП УТОС та постанова президії Центрального правління Українського товариства сліпих про затвердження розпорядження голови ЦП УТОС про звільнення позивача з займаної посади, хоча з матеріалів справи убачається, що саме такого порядку дотримувався відповідач при прийнятті позивача на роботу.

Отже, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням норм чинного законодавства, п. 4.7 статуту підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку», оскільки, відповідач не врахував при винесенні наказу про звільнення №57-к від 07 грудня 2017 року, волевиявлення позивача щодо відкликання заяви про звільнення та встановленого статутом порядку звільнення, а тому позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді на посаді тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих підлягають задоволенню.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 25.05.16 року у справі №6-511цс16, відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, у випадку розрахунку середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку, за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», п. 8).

Згідно з роз'ясненнями пункту 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час.

Як вбачається із довідки підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» УТОС від 27 березня 2018 року, про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, належними до виплати позивачеві були наступні суми: в червні 2017 року - 2160,00 грн., в липні 2017 року - 8640,00 грн., в серпні 2017 року - 8640,00 грн., в вересні 2017 року - 8640,00 грн., та в жовтні, листопаді 2017 року також по 8640,00 грн., на які нарахований єдиний внесок та/або страхові внески.

Загальна сума, яка належала до виплати ОСОБА_4 за жовтень - листопад 2017 року становить 17280,00 грн., кількість робочих днів за вказаний період становить - 43 дні, отже середньоденний заробіток позивача становить 401,86 грн., який обчислений судом наступним чином (8640,00 грн. + 8640,00 грн. = 17280,00 грн./43 дні = 401,86 грн.).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: кількість робочих днів за час вимушеного прогулу* середньоденна заробітна плата.

Час затримки остаточного розрахунку становить 16 робочих днів в грудні 2017 року, 250 робочих днів в 2018 році та 20 робочих днів в січні 2019 року, середньоденний заробіток становить 401,86 грн., (401,86 грн. х 286 робочих днів = 114931,96 грн.), тому середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період становить 114931,96 грн.

У зв'язку з вище викладеним необхідно поновити позивача на посаді тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2017 року по 30.01.2019 року в сумі 114931,96 грн.

Згідно з абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Щодо тверджень позивача про відшкодування їй передбачених 100% премій як головному бухгалтеру (які вона не отримувала), за суміщувану посаду економіста зі ставкою 5200,00 грн., до якої мала отримувати премію у розмірі 50% окладу (яку не отримувала), за суміщувану посаду заступника головного бухгалтера з посадовим окладом 5200,00 грн. і премією у розмірі 50% від окладу, за доплати та надбавки в розмірі 200% щомісячно, які відповідно до колективного договору не виплатили та 50000,00 грн. моральної шкоди через незаконне звільнення, то суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно переліку доплат і надбавок, що мають міжгалузевий характер, до посадових окладів працівників підприємств і організацій УТОС за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника передбачено до 50% відсотків окладу відсутнього працівника.

Положенням про преміювання фахівців, службовців та робітників Республіканського будинку звукозапису і друку УТОС передбачений порядок нарахування премії. Зокрема, премія нараховується за фактично відпрацьований час на основну та додаткову заробітну плату. Премія затверджується наказом директора підприємства.

Розмір премії, показники преміювання і зменшення премії для всіх працівників наведено в додатку №2. Відповідно до вказаного додатку посада головного бухгалтера передбачає можливість нарахування премії до 100%.

Отже, виходячи з вищевикладеного можна стверджувати, що премія нараховується головному бухгалтеру підприємства у відповідних відсотках та затверджується наказом директора та така посада передбачена додатком №2.

Натомість, посада тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера, на якій і перебувала ОСОБА_4 у підприємстві «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, у додатку №2 не значиться взагалі.

Крім того, матеріали справи не містять жодних письмових доказів того, що позивачу ОСОБА_4 взагалі нараховувалась хоча б якась премія, оскільки її затвердження залежить виключно від директора підприємства та за наявності фінансових коштів на підприємстві.

Щодо тверджень позивача про відшкодування їй коштів за суміщувану посаду економіста зі ставкою 5200,00 грн., до якої мала отримувати премію у розмірі 50% окладу (яку не отримувала), за суміщувану посаду заступника головного бухгалтера з посадовим окладом 5200,00 грн. і премією у розмірі 50% від окладу, за доплати та надбавки в розмірі 200% щомісячно, які відповідно до колективного договору не виплатили, суд зазначає, що в додатку №2, яким зокрема, передбачені розміри премій, для всіх працівників підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку УТОС» посади економіста та заступника головного бухгалтера немає, як і доказів суміщення яких-небудь посад ОСОБА_4 на час перебування на посаді тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера.

Частинами 1 ст. 17 КЗпП України та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому.

Як бачається з наданого відповідачем колективного договору, який укладений між адміністрацією в особі директора РБЗіД УТОС ОСОБА_5 та трудовим колективом в особі голови ради трудового колективу ОСОБА_13 на 2017-2022 роки, він не містить умов нарахування працівникам підприємства 200% премії, як зазначено позивачем в позові.

Статтею 10 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

У звязку з наведеним, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про відшкодування позивачу передбачених 100% премій як головному бухгалтеру (які вона не отримувала), за суміщувану посаду економіста зі ставкою 5200,00 грн., до якої мала отримувати премію у розмірі 50% окладу (яку не отримувала), за суміщувану посаду заступника головного бухгалтера з посадовим окладом 5200,00 грн. і премією у розмірі 50% від окладу, за доплати та надбавки в розмірі 200% щомісячно, які відповідно до колективного договору не виплатили є безпідставними, у зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

Щодо вимоги ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. через незаконне звільнення, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Такий висновок відповідає і практиці Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Надбала проти Польщі» (2000 рік), згідно яких при визнанні звільнення незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, суд бере до уваги, що поновлення позивача на роботі буде здійснено лише після її звернення до суду з позовом, а тому мало місце незаконне звільнення працівника, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Отже, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., що на думку суду є обґрунтованою компенсацією за її незаконне звільнення з займаної посади, враховуючи також період часу з моменту звільнення до моменту поновлення на роботі, а також лише часткову втрату нею життєвих зв'язків у професійній сфері та необхідність незначних додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку з втратою роботи.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню та з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 5000,00 грн. моральної шкоди.

Щодо зазначеного позивачем чи то клопотання чи то вимоги про одночасне стягнення з директора підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих ОСОБА_5 на користь підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, за незаконним наказом якого № 57-к від 07.12.2017 року, проведено незаконне звільнення позивача, 13330,00 грн., як матеріальну відповідальність за заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу з 07.12.2017 року по 23.01.2018 року, то такі вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки позивач не наділена процесуальними правами представляти інтереси відповідача та заявляти вимоги від його імені.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Згідно ч. 7 ст. 235 КЗпП рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У відповідності до ст. 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави суму судового збору у розмірі 2424,80 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 141, 258-259, 263, 430 ЦПК України, ст. 23 ЦК України, ст.ст. 10, 17, 36, 38, 116, 117, 233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих, третя особа: директор Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих - ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_4 на посаді тимчасово виконуючої обов'язки головного бухгалтера Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпих.

Стягнути з Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпихна користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.12.2017 року по 30.01.2019 року в сумі 114931,96 грн.

Стягнути з Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпихна користь ОСОБА_4 5000,00 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Підприємства «Республіканський будинок звукозапису і друку» Українського товариства сліпихна користь держави судові витрати по справі суму судового збору 2424,80 грн.

В іншій частині позовних вимог позивачу відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць, тобто в сумі 8640,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05.02.2019 року.

Суддя: Н.Г. Таран