Постанова № 79624045, 04.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/242/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 301030300 Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів: Новікова О.М., Бондаренка С.І., Храпка В.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2018 року (повний текст рішення складено 26 листопада 2018 року) у складі судді Побережної Н.П. у справі за позовом ОСОБА_3 до Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на нежитлову будівлю за набувальною давністю -

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади з позовом про визнання права власності на нежитлову будівлю за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що з 1978 року він разом з батьками проживає в квартирі, яка знаходиться в багатоквартирному будинку АДРЕСА_4. Заселившись у квартиру батько позивача, ОСОБА_4, став використовувати для власних потреб капітальну цегляну будівлю біля будинку для господарських потреб. Згодом, з появою автомобіля, батько встановив ворота та почав використовувати будівлю як гараж.

Відповідно до витягу з протоколу № 14 засідання Шполянської міської ради народних депутатів від 21 серпня 1980 року ОСОБА_4 було надано дозвіл на встановлення тимчасового збірного гаражу за вказаною адресою, який фактично вже існував як капітальна будівля.

Позивач вказав, що у 2000 році батько передав йому гараж. Він неодноразово здійснював поточний та капітальний ремонт цієї будівлі. У 2014 році було виготовлено Паспорт прив'язки на тимчасовий гараж. Таким чином, видано дозвіл на встановлення тимчасового гаражу на тому місці, де вже знаходилась вищезазначена будівля з облаштуванням фундаменту. Також між ОСОБА_3 та Шполянською міською радою було укладено договори оренди земельної ділянки під цією будівлею.

Таким чином, батько позивача добросовісно користувався безхазяйною капітальною господарською будівлею з 1979 році. Сам ОСОБА_3 користується цим нерухомим майном з 2000 року до сьогодні відкрито, добросовісно і безперервно.

На підставі викладених обставин ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_4.

Рішенням Шполянського районного суду м. Черкаси позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_4.

Рішення оскаржено відповідачем в апеляційному порядку.

Доводи Шполянської міської ради зводяться до того, що визнання права власності на нерухоме майно можливе лише на новозбудоване нерухоме майно, що завершене будівництвом. Визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить ч. 3 ст. 376, ст. 331 ЦК України. Спірний гараж є самочинним будівництвом, що також визнається позивачем.

Вказані доводи не взяті до уваги судом, а тому рішення не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного апелянт просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

На апеляційну скаргу ОСОБА_3 подав відзив, у якому підтримує позовні вимоги, заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим. Зокрема, ОСОБА_3 не погоджується з доводами апелянта про те, що спірний гараж є самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України і що правильно встановлено судом першої інстанції. Відповідач жодним чином не заперечує факт добросовісного, відкритого та безперервного володіння спірним майном, а лише зазначає, що право власності на самочинне будівництво не може бути визнано.

Позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є капітальна цегляна двоповерхова нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_4

Як встановлено з Протоколу № 14 засідання виконкому Шполянської міської Ради народних депутатів від 21 серпня 1980 року «Про встановлення гаража по АДРЕСА_4» ОСОБА_4 надано дозвіл тимчасово встановити гараж по АДРЕСА_4, а також зобов'язано архітектора міста тов. ОСОБА_5 вказати місце встановлення гаража (а.с. 16).

У відповідності до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.11.2008 року, виданого Шполянською міською радою на підставі рішення виконавчого комітету від 26.06.2008 року № 275, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 54).

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Шполянським виробничим відділком комунального підприємства «Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» № 21081831 від 28.11.2008 року за ОСОБА_3 зареєстровано 06.11.2008 року право власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2. (а.с. 55).

Відповідно до договору оренди землі від 13 вересня 2011 року № 598, укладеного між ОСОБА_3 та Шполянською міською радою, позивач отримав у строкове (строком на 5 років), платне (орендна плата 92,46 грн., в рік) користування земельну ділянку під тимчасовим металевим гаражем (№1), що розташована по АДРЕСА_4, площею 30 (тридцять) квадратних метрів (а.с.8).

За актом приймання - передачі земельної ділянки від 13 вересня 2011 року, ОСОБА_3, на підставі рішення Шполянської міської ради від 26.08.2011 року №9-11.18/VI, було передано земельну ділянку під тимчасовим металевим гаражем загальною площею 30 м2 по АДРЕСА_4 в оренду на 5 років. (а.с.9).

30 січня 2014 року на підставі рішення Шполянської міської ради від 24.12.2013 року № 33-4.48/VI, ОСОБА_3 отримав у строкове (строком на 5 років), платне (орендна плата 148,06 грн., в рік) користування, земельну ділянку, для встановлення тимчасового металевого гаража в районі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_4 (а.с.10-11).

12.02.2014 року Сектором містобудування, архітектури та будівництва Шполянської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_3, видано будівельний паспорт на тимчасовий гараж в АДРЕСА_4 (а.с.14).

В лютому 2014 року ОСОБА_3 було видано паспорт прив'язки на тимчасовий гараж за адресою вул. Леніна будинок 10 м. Шпола. (а.с. 12-13).

Відповідно до листа від 04.10.2016 року №01-21/1041, наданого Шполянською міською радою, ОСОБА_3 було відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою на земельну ділянку площею 54,6 м.кв., за адресою АДРЕСА_4, оскільки дана земельна ділянка знаходиться на резервній території під п'ятиповерхову забудову громадського центру міста, та у зв'язку з відсутністю плану зонування та детального плану території. Крім того, міська рада повторно просила позивача до 17.10.2016 року вжити заходи щодо звільнення земельної ділянки від двоповерхової будівлі (а.с. 57).

Допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_4 (батько позивача) повідомив, що у 1979 році почав проживати у квартирі по АДРЕСА_4. Попередній власник залишив йому сарай, який в подальшому під використовував як гараж, платив внески, здійснював поточний та капітальний ремонт. У подальшому передав його у користування синові. Син понад 10 років користується гаражем відкрито, добросовісно та безперервно.

Дослідивши наявні у справі докази, колегія суддів не погоджується з рішенням районного суду про визнання за позивачем права власності за набувальною давністю виходячи з наступного.

Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно матеріалів справи позивач 06 листопада 2008 року став власником квартири за адресою: АДРЕСА_3. З відповідним позовом про визнання права власності на нежитлову будівлю за набувальною давністю від звернувся 04 липня 2018 року.

Позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що він добросовісно заволодів спірною будівлею і безперервно володів нею протягом 10 років, або став спадкоємцем (правонаступником) особи яка раніше володіла цим майном.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приведена вище частина перша статті 344 ЦК України передбачає можливість особи на набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за умови, що вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об'єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така позиція висловлена в постанові Верховного суду від 01.08.2018 року (справа № 201/12550/16-ц).

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не може вважатись добросовісним володільцем спірної будівлі, оскільки знав і не міг не знати, що дозвіл його батьку було надано місцевою владою лише на встановлення тимчасового гаражу. Сам він отримав в оренду земельну ділянку під тимчасовий металевий гараж, на який в подальшому йому було видано будівельний паспорт.

Отже ОСОБА_3 користувався вказаною будівлею на відповідних правових підставах, що унеможливлює визнання права власності на неї за набувальною давністю.

Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що спірна будівля не є законним об'єктом володіння.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Перебудована та перебуваюча у використанні позивача двоповерхова капітальна цегляна будівля збудована на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, без дозволу на будівельні роботи та без належно оформленого проекту. Отже вона є самочинним будівництвом і визнання на неї права власності суперечить змісту ст.ст. 331 та 344 ЦК України.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, що потягло за собою ухвалення помилкового рішення.

За таких обставин, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням районним судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги та ухваленням нового рішення у справі згідно з правилами ст. 141 ЦПК України апеляційний суд змінює розподіл судових витрат. Сплачений відповідачем судовий збір при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача у розмірі 1560,00 грн., виходячи з розрахунку 104 000 грн. (ціна позову) х 1% (за звернення з позовом) х 150% (за подання апеляційної скарги) = 1560,00 грн.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади задовольнити.

Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 16 листопада 2018 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади про визнання права власності на нежитлову будівлю за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади 1560 грн. 00 коп. судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді