Рішення № 79620228, 22.01.2019, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/5603/16-ц

Провадження № 2/463/130/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа Четверта Львівська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності та його поділ, визнання спадкоємцем четвертої черги, визнання права на спадкування, усунення від права на спадкування -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4, в якому просила суд:

встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім’єю без шлюбу з вересня 2004р. по день смерті останнього – 05.07.2016р.;

визнати квартиру № 62 в будинку № 11 на вул. Кільцевій у м. Львів-Винники, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_5 об’єктом спільної сумісної власності подружжя;

визнати за нею право власності на Ѕ частки квартири № 62 в будинку № 11 на вул. Кільцевій у м. Львів-Винники;

визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, померлого 05.07.2016р.;

визнати за нею право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 разом із спадкоємцями першої черги.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з березня 2004р. почала проживати однією сім’єю разом з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу в квартирі № 9 в будинку № 46а на вул. Стрийській у м. Львові. Проживали як подружжя, мали спільний бюджет та вели спільне господарство, жили в повазі та любові один до одного, мали спільні інтереси та спільні погляди на життя, разом відпочивали. Реєструвати шлюб не поспішали, оскільки не вбачали в цьому потреби. Разом з ними проживала на той час її неповнолітня донька ОСОБА_6, 09.04.1988р.н. У 2005р. ОСОБА_5 захворів на онкологію, та у зв’язку з цим піклувалась про нього, супроводжувала його до медичних установ. Через хворобу чоловік потребував сторонньої допомоги і саме вона надавала таку допомогу, доглядала його, піклувалась про його здоров’я, їздила з ним в онкологічний центр у м. Вінниця для оперативного втручання. У 2005р. ОСОБА_5 згідно висновку МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності, а у 2006р. у Вінницькому онкологічному центрі повторно проведено операцію, де вона перебувала протягом всього часу стаціонарного лікування. Квартира, у якій вони проживали була службовою та не зовсім придатною для проживання, у зв’язку чим 15.12.2005р. ВАТ «Львівський завод будівельних виробів», де працював ОСОБА_5, уклав з ним інвестиційний договір на пайову участь у будівництві житла, згідно якого попередня вартість квартири становила 240 480 грн. У зв’язку з відсутністю власних коштів в необхідному розмірі, 12.05.2008р. між ОСОБА_5 та ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено кредитний договір на суму 50 000 грн. для участі у пайовому будівництві. Кредит надавався на строк 120 місяців і за рахунок спільних коштів сім’ї, повністю ними був погашений достроково у 2012р. Згідно рішення виконкому Винниківської міської ради від 19.10.2010р. № 456, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на квартиру № 62 на вул. Кільцева, 11 у м. Львів-Винники. Почали проживати в такій квартирі спільно, а також разом з її дочкою. За рахунок спільних коштів здійснили в квартирі ремонт, придбали меблі, побутову техніку та інші побутові речі і у 2011р. зустрічали там Різдво. ОСОБА_5 продовжував хворіти і через хворобу 01.12.2010р. звільнився з роботи, внаслідок чого переживав, що перебуває на її утриманні, а також утриманні доньки. Не дивлячись на її заперечення, повторно влаштувався на роботу, однак через сім місяців звільнився і більше не працював, а 05.07.2016р. помер, після чого самостійно оплатила всі видатки, пов’язані з похороном.

Відповідно до зазначеного, проживали як сім’я, були пов’язані спільним побутом та мали взаємні права та обов’язки внаслідок чого майно, набуте за час такого проживання, а зокрема квартира № 62 на вул. Кільцева, 11 у м. Львів-Винники, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Крім того, проживала із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини, у зв’язку з чим вважається спадкоємцем четвертої черги.

Також, протягом десяти-дванадцяти років проживала із спадкодавцем однією сім’єю та через хворобу останнього, протягом тривалого часу опікувалась ним, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу, внаслідок чого вправі одержати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги.

Звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини отримала відмову з тих підстав, що відповідач, який є спадкоємцем першої черги, прийняв спадщину. Оскільки квартира вважається спільною сумісною власністю, а вона проживала з спадкодавцем не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини і через його хворобу надавала йому матеріальну допомогу, звернулась до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Вказана справа перебувала в провадженні судді Личаківського районного суду м. Львова Грицка Р.Р. У зв’язку з закінченням повноважень судді Грицка Р.Р., на підставі розпорядження керівника апарату Личаківського районного суду м. Львова від 22.05.2017р. проведено повторний автоматизований розподіл справи, яка передана для розгляду судді Леньо С.І.

Після зміни складу суду, заявою від 12.10.2017р. позивач збільшила розмір позовних вимог, доповнивши позов вимогами про встановлення факту ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги своєму батьку ОСОБА_5 та усунення останнього від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5

В обґрунтування таких вимог покликається на те, що через тяжку хворобу спадкодавець потребував стороннього догляду, який надавався лише нею. На лікування чоловіка нею витрачались значні кошти та крім цього, чоловік потребував посиленого харчування і постійного проведення загальнозміцнюючої терапії. Зважаючи на невелику пенсію, яку отримував ОСОБА_7, вказаних коштів було недостатньо для повноцінного забезпечення його усім необхідним і в першу чергу ліками. Відповідач є сином померлого та згідно договору дарування від 17.01.2002р., отримав від батька 1/3 частки квартири № 9 на вул. Вітовського, 31 у м. Львові. Незважаючи на це, відповідач не приймав участі щодо догляду та утримання важкохворого батька. Під час лікування не навідувався до нього, а після операції не доглядав його, хоча будучи повнолітнім, зобов’язаний був це робити відповідно до вимог сімейного законодавства. З огляду на безпорадний стан ОСОБА_5, а також ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, також просить в судовому порядку усунути його від спадкування.

Відзиву або письмових заперечень проти позову відповідач суду не надав.

В процесі розгляду даної справи ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 03.11.2017р. витребувано у Личаківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова (правонаступника Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова) інформацію про те, з якого часу знаходився ОСОБА_5 на обліку в Личаківському відділі м. Львова УПФ України, та який розмір пенсії він отримував.

Відповідь на дану ухвалу надійшла на адресу суду 15.12.2017р. (а.с.177 т.1).

Крім того, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.12.2017р. витребувано у Львівського Державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру та у Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.Пирогова оригінали медичних карток хворого ОСОБА_5

Відповідь на дану ухвалу надійшла з Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.Пирогова 18.01.2018р. (а.с.175 т.1). Копія медичної картки Львівського Державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру надана на запит представника відповідача та долучена до матеріалів справи (а.с.225-235 т.1).

Під час виступу із вступним словом позивач позовні вимоги підтримала. Крім вищенаведеного, додатково пояснила, що з ОСОБА_5 познайомилась у 2004р. після чого проживали однією сім’єю в її квартирі № 9 на вул. Стрийській, 46а у м. Львові. Після захворювання, ОСОБА_5 переніс дві операції. Відповідач коштів не надавав, батька не провідував під час лікування і лише один раз був у м. Вінниця, де проходила друга операція. В свою чергу, ОСОБА_5 допомагав сину, деякий час працював з ним. Після вселення у квартиру в м. Львів-Винники, проживала в такій разом з ОСОБА_5 та своєю донькою. Проживали як подружжя, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов’язки, спільно сплачували кредит, отриманий для придбання такої квартири. Після смерті ОСОБА_5 відповідач матеріальної допомоги для покриття витрат з поховання не надав.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2, повноваження якої підтверджуються договором про надання правової допомоги від 18.10.2016р., під час виступу з вступним словом позовні вимоги також підтримала з підстав, наведених вище.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_3, повноваження якої підтверджуються договором про надання правової допомоги від 04.12.2017р. та ордером на надання правової допомоги серії ЛВ № 106851, в судовому засіданні під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечила. Після того, як ОСОБА_5 розлучився з ОСОБА_8, що мало місце у 1989р., вони продовжували проживати разом, оскільки мали спільного сина – відповідача у справі. У період з 1999р. по 2002р. ОСОБА_5 працював у м. Москва Російської Федерації, звідки привіз близько 50 000 доларів США, які зберігав у колишньої дружини і ці кошти в тому числі використовувались для погашення кредиту. Проживали вони постійно у квартирі на вул. Вітовського у м. Львові, допоки у квартирі у м. Львів-Винники ОСОБА_5 не закінчив ремонт, робити які допомагав проводити відповідач. При придбанні квартири у м. Львів-Винники, відповідач, а також колишня дружина ОСОБА_5 виступили майновими поручителями та передали банку в іпотеку квартиру на вул. Вітовського у м. Львові, що в сукупності свідчить про продовження фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 незважаючи на розірвання шлюбу. Також, ОСОБА_5 купив сину (відповідачу) автомобіль, який останнім в подальшому відчужено для погашення заборгованості за кредитом. Після захворювання ОСОБА_5, його колишня дружина, а також відповідач матеріальну допомогу надавали та приймали участь у його лікуванні і саме вони організовували таке лікування. Відповідач особисто привіз батька до лікаря. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 були колишнім подружжям, а остання в той час перебувала у фактичних шлюбних відносинах та фактично проживала з іншим чоловіком в квартирі на вул. Заводській у м. Львові, яка належала другому чоловіку ОСОБА_9, вони продовжували проживати разом в цій квартирі та вести спільне господарство і їхні сімейні відносини були стійкими, тоді як з позивачем ОСОБА_5 зустрічався лише як з іншою жінкою.

В останньому судовому засіданні позивач, а також її повноважний представник з наведених вище підстав позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Просять позов задовольнити.

Представник відповідача в останньому судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, наведених вище. Крім того, додатково пояснила, що за обставинами справи вважає доведеним факт проживання позивача разом з ОСОБА_5 з березня 2012р. по день смерті. В цій частині позов визнається. Також, не оспорює той факт, що саме позивач понесла витрати, пов’язані з похованням ОСОБА_5 Разом з тим, такі обставини не вказують на обґрунтованість позовних вимог в цілому і тому в задоволені позову просить відмовити.

В судове засідання представник третьої особи не з’явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Неодноразово представник третьої особи скеровував на адресу суду заяви про розгляд справи у його відсутності, а у вирішенні спору покладається на розсуд суду. Враховуючи обсяг зібраних доказів, який є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення, суд вважає можливим завершити розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача та показання свідків, в тому числі відповідача, допитаного за його згодою як свідка, дослідивши матеріали справи, матеріали спадкової справи № 447/2016, заведеної після смерті ОСОБА_5, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, який згідно копії відповідного свідоцтва (а.с.143 т.1) розірвано 20.06.1989р. Від даного шлюбу у подружжя народився син – відповідач у справі.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.144 т.1), позивач розірвала шлюб 28.03.2002р.

Після цього ні ОСОБА_5, ні позивач в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, чого сторони не оспорюють і що відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

ОСОБА_5 помер 05.07.2016р., що стверджується копією відповідного свідоцтва про смерть (а.с.6 т.1).

Відповідно до копії інвестиційного договору № 15/12/05-3к на пайову участь у будівництві житла від 15.12.2005р. (а.с.97-99 т.1), укладеним між ВАТ «Львівський завод будівельних виробів» та ОСОБА_5, пайовик зобов’язується внести інвестиції в будівництво квартири прийняту готову квартиру в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Предметом договору є квартира № 62 загальною площею 60,12 кв.м. за адресою м. Львів-Винники, вул. Кільцева. Попередня вартість квартири становить 240 480 грн. Інвестиції в оплату будівництва квартири, що є предметом даного договору пайовик зобов’язується внести на розрахунковий рахунок виконавця наступним чином – до 10.10.2007р. – 100 000 грн., до 30.04.2008р. – 70240 грн., до 30.09.2008р. – 70 240 грн.

Відповідно до умов кредитного договору від 12.05.2008р. (а.с.101-106 т.1), укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_5, банк зобов’язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 50 000 грн., а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 50 000 грн., а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16 % річних. Кредит надано на 120 місяців на строк не пізніше 12.05.2018р. на споживчі цілі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 02.10.2008р. до кредитного договору (а.с.107 т.1), сторони внесли зміни до умов кредитного договору, збільшивши, серед іншого, розмір кредитних коштів до суми 88 329,01 грн.

На підставі рішення виконкому Винниківської міської ради від 19.12.2010р. ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на квартиру № 62 на вул. Кільцева, 11 у м. Львів-Винники, загальною площею 59,2 кв.м. (а.с.9 т.1).

Оригінали всіх цих документів знаходяться у позивача.

Відповідно до статті 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов’язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 524/3082/16-ц-ц, (постанова від 18.10.2018р.), визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім’ю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов’язків.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

На переконання суду, обставини спільного проживання позивача та ОСОБА_5 як подружжя знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Так, згідно довідки з місця проживання про склад сім’ї і прописки від 09.11.2016р. (а.с.139 т.1), позивач зареєстрована у квартирі № 9 на вул. Стрийській, 46а у м. Львові загальною площею 21,3 кв.м. Вказана квартира перебуває у державній власності.

В свою чергу, ОСОБА_5, згідно даних будинкової книги (а.с.185-187 т.1), до 06.12.2011р. був зареєстрований у квартирі 9 в будинку № 31 на вул. Вітовського у м. Львові загальною площею 34,70 кв.м. та згідно договору дарування від 17.01.2002р. (а.с.92 т.1), відчужив належну йому 1/3 частки цієї квартири на користь відповідача.

Згідно копії пенсійного посвідчення та довідки до акту огляду МСЕК (а.с.11 т.1), на підставі повторного огляду ОСОБА_5 Я,М. встановлена друга група інвалідності загального захворювання.

При цьому, згідно відповіді Львівського Державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (а.с.225 т.1), яка надана на адвокатський запит представника відповідача, ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в ЛДОРЛДЦ з 28.03.2006р. до 05.04.2006р. у відділенні пухлин голови та шиї з діагнозом рак гортані. 28.03.2006р. проведено оперативне втручання, а також встановлення голосового протезу.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, яка проживає у м. Львів-Винники на вул. Кілцьевій, 11, і яка є сусідом позивача суду показала, що вселилась у такий будинок практично одночасно з позивачем, яку знає приблизно з 2010-2011р. Була очевидцем того, як позивач разом з ОСОБА_5 робили разом ремонт у квартирі в м. Львів-Винники. При цьому, неодноразово радилась з ОСОБА_5 з питань проведення ремонтних робіт, оскільки останній за своєю професією був будівельником. ОСОБА_5 розповідав їй про те, що розлучений і має сина, а з позивачем проживає з 2004р. Також, ОСОБА_5 розповідав свідку про те, що залишився без грошей. Разом з ними, до одруження, у квартирі у м. Львів-Винники також проживала донька позивача, до якої ОСОБА_5 відносився як до рідної доньки. У квартирі у м. Львів-Винники, де проживала позивач та ОСОБА_5 була неодноразово, поводились вони як подружжя, зауважила як старі меблі поступово змінювались на нові, частину старих речей свідок зі згоди позивача забрала собі. Після смерті ОСОБА_5 бачила відповідача, який прибув до квартири у стані алкогольного сп’яніння.

Свідок ОСОБА_6, яка є рідною сестрою ОСОБА_5 суду пояснила, що у останнього з сином (відповідачем) існували не найкращі, напружені відносини. Після приїзду брата з Москви, колишня дружина – ОСОБА_8 проживала з іншим чоловіком, внаслідок чого ОСОБА_5 пішов проживати до свідка, не маючи при цьому грошових коштів, які попередньо заробив у Москві. На початку 2004р. у відповідача відбулось весілля, після чого ОСОБА_5 повернувся проживати до свідка, а навесні цього ж року пішов проживати до позивача у квартиру на вул. Стрийській у м. Львові, де вони проживали допоки не переселились у квартиру у м. Львів-Винники. У такій квартирі ОСОБА_5 проживав разом з позивачем по день смерті і разом з колишньою жінкою не проживав. Після операції свідок здійснювала догляд за братом, сидячи з ним вдень, а позивач – вночі. Відповідач в свою чергу, навідався до лікарні лише один раз і матеріальної допомоги батькові не надавав. З колишньою дружиною ОСОБА_5 не спілкувався, а після розлучення стосунків з нею не підтримував.

Свідок ОСОБА_12, яка є сусідкою позивача і яка вселилась до будинку у м. Львів-Винники у 2013р. суду пояснила, що познайомилась з ОСОБА_5 у 2004р., коли розпочалось будівництво цього будинку. Після завершення ремонту у цій квартирі, що мало місце у 2011р, позивач та ОСОБА_5 почали там проживати. Бувала в них в квартирі, поводились вони як повноцінна сім’я, ОСОБА_5 зустрічав позивача ввечері, також, розповідав свідку що має сина, який зловживає алкогольними напоями, що його дуже засмучувало. У зв’язку з хворобою, догляд за ОСОБА_5 здійснювала позивач. Відповідача в квартирі не бачила.

Свідок ОСОБА_13, яка є донькою позивача суду показала, що познайомилась з ОСОБА_5 08.03.2004р., коли мама запросила його до них в гості, а в кінці березня 2004р. прийняли рішення спільно проживати. Після того, як ОСОБА_5 почав хворіти, разом з мамою здійснювала за ним догляд, а мама близько місяця перебувала з ним у м. Вінниця. ОСОБА_5 приходив до неї на випускний вечір. Для придбання квартири у м. Львів-Винники мали частину власних заощаджень, проте таких було недостатньо. Оскільки частку в квартирі на вул. Вітовського у м. Львові ОСОБА_5 попередньо подарував відповідачу, звернулись до них за допомогою для передачі такої квартири в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором на суму 50 000 грн. Вказаний кредит погашали самостійно, а у квартиру у м. Львів-Винники переселились в 2011р., після того, як в такій був проведений ремонт. Відносини між нею та ОСОБА_5 були як між донькою та батьком, тоді як з відповідачем були напружені відносини. Відповідач не вірив у батька, часто з ним конфліктував, негативно ставився до отриманого кредиту, побоюючись за те, що будучи майновим поручителем залишиться з боргами і на основі цього не визнавав батька. Крім того, ОСОБА_5 надавав матеріальну допомогу своєму онуку – сину відповідача, тоді як відповідач не надавав такої допомоги. Після того, як кредит був виплачений, ОСОБА_5 повідомив відповідачу, що проживатиме в квартирі у м. Львів-Винники, оскільки створив іншу сім’ю. Що стосується зловживання ОСОБА_5 алкогольними напоями, такі випадки дійсно були, проте пов’язані вони були з неналежною поведінкою відповідача, який часто конфліктував з батьком, не надавав моральної підтримки і який також зловживав алкогольними напоями, що засмучувало ОСОБА_5 Після смерті ОСОБА_5 відповідач лише запитав, чим він може допомогти. Жодної іншої участі відповідач не приймав і допомоги на поховання не давав.

Свідок ОСОБА_14, який є зятем позивача суду пояснив, що зустрічався з донькою позивача з студентських років, з 2006р. На той час донька позивача проживала в квартирі на вул. Стрийській у м. Львові і коли він прибув у таку квартиру, під час їхнього знайомства ОСОБА_5 йому представили як батька. Часто бував у них в гостях та в сім’ї панувала затишна і тепла атмосфера. ОСОБА_5 часто згадував про те, що не має підтримки від сина, проте знав, що така підтримка у нього є в новій сім’ї. Після того, як сім’я переїхала у квартиру в м. Львів-Винники, ОСОБА_5 говорив, що така квартира в тому числі для проживання їхньої сім’ї (подружжя ОСОБА_14). Під час підготовки до весілля з донькою позивача, а також під час самого весілля не лише ОСОБА_5 поводився як батько нареченої, але й наречена по відношенні до нього поводилась як донька. Після смерті ОСОБА_5 саме сім’я позивача організувала поховання і крім них за тілом у морг ніхто не приходив.

Згідно копії квитанції про оплату кредитної заборгованості (а.с.109-137 т.1), кредит повністю погашено достроково до червня 2012р. При цьому, оригінали таких квитанцій знаходяться в позивача.

Відповідно до акту-підтвердження проживання від 26.10.2016р. (а.с.141 т.1), який складено зі слів сусідів та який затверджено головою ОСББ «Кільцева, 11», позивач фактично проживає в квартирі на вул. Кільцева у м. Львів-Винники з 2011р. по даний час.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи фотознімків (а.с.23-27 т.2), ОСОБА_5 разом з позивачем та її донькою спільно відпочивали в Одеській та Херсонській областях, а під час весілля останньої ОСОБА_5 на такому був у «ролі батька» нареченої (доньки позивача), зокрема, вів наречену до шлюбу, спільно з позивачем та батьками нареченого благословляв молодих, разом з позивачем зачитував тост нареченим. Крім того, відповідно до іншого фотознімку (а.с.28 т.2), ще у 2003р. позивач разом ОСОБА_5 перебували у племінниці останнього на час святкування нею шкільного випускного.

Саме позивач отримала витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (а.с.7 т.1) і саме вона здійснила поховання ОСОБА_5, про що отримала відповідне свідоцтво № 835, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.8 т.2), чого сторона відповідача не заперечує.

Вказане в сукупності свідчить про те, що у період з вересня 2004р. і по дату смерті ОСОБА_5 – 05.07.2016р., між ним та позивачем існували сталі сімейні відносини, які притаманні подружжю і у яких кожен з них мав спільні права та обов’язки та був пов’язаний спільним побутом, адже на момент початку таких відносин ОСОБА_5 не лише був більш ніж п’ятнадцять років розлучений з колишньою дружиною, але й відчужив належну йому частку в квартирі та не мав власного житла, а оскільки такого житла не мала і позивач, на думку суду саме в інтересах сім’ї ще у 2005р. було укладено інвестиційний договір на придбання квартири у м. Львів-Винники, метою якого було отримання власного житла для спільного проживання.

Оцінюючи в цій частині покази свідків сторони відповідача, суд до таких ставиться критично.

Зокрема, відповідач ОСОБА_4, будучи допитаним як свідок суду пояснив, що після розлучення його батьки продовжили проживати разом як сім’я у квартирі на вул. Вітовського у м. Львові. Така квартира була приватизована, а батько подарував йому свою частку. Будучи у м. Москва, батько заробив близько 50 000 доларів США, які зберігались у квартирі на вул. Вітовського у м. Львові. З цих коштів, батько купив йому автомобіль. Під час лікування батька у м. Вінниця провідував його, оскільки проживав там з дружиною. Після укладення договору про будівництво він з мамою, будучи власниками квартири на вул. Вітовського у м. Львові передали таку в іпотеку в якості забезпечення виконання грошового зобов’язання за кредитним договором, який укладено батьком для придбання квартири у м. Львів-Винники, а погашення такої заборгованості відбувалось в основному за кошти, які зароблені батьком в м. Москва, а інша частина коштів – його та матері заощадження, отримані в тому числі від продажу автомобіля, який здійснено близько за 3,5 – 4 тис. доларів США. Окремо свідок перелічив суми і дати погашення такої заборгованості. У період з жовтня 2006р. по березень 2007р. батько проживав у службовій квартирі, деякий період – у квартирі на вул. Заводській у м. Львові, де проживала ОСОБА_15 (колишня дружина ОСОБА_5М.) разом з іншим чоловіком, і яка лікувала ОСОБА_5 від алкоголізму. Деякий період батько проживав у своєї сестри. В квартирі у м. Львів-Винники допомагав проводити ремонт, а батько проживав в такій один з грудня 2011р. До цього часу батько проживав з ним у квартирі на вул. Вітовського у м. Львові. В подальшому дізнався, що в такій квартирі, не на постійній основі, проживає позивач.

Свідок ОСОБА_9, який є вітчимом відповідача суду пояснив, що з ОСОБА_8 перебуває у шлюбі з 2008р., а ОСОБА_5 знає з 2006р. Періодично, під час лікування у 2006 – 2007 роках ОСОБА_5 проживав з ними в одній квартирі та в окремій кімнаті. Особисто позичав грошові кошти ОСОБА_5 в сумі 625 доларів США для погашення кредиту, а для отримання цього кредиту ОСОБА_5 їздив в банк разом з відповідачем і ОСОБА_8, після чого було прийнято рішення передати в іпотеку квартиру на вул. Вітовського у м. Львові. Незважаючи на те, що ОСОБА_8 проживала разом з ним, вона постійно допомагала ОСОБА_5, давала йому їсти та грошові кошти для погашення кредиту, а після того, як ОСОБА_5 захворів, разом з відповідачем надавала допомогу під час лікування. Після того як ОСОБА_5 переїхав у квартиру у м. Львів-Винники, меблі туди привозились в тому числі від колишньої дружини. Ремонт в такій квартирі допомагав робити відповідач. З відповідачем у свідка хороші відносини. Відповідач називає його батьком.

Свідок ОСОБА_8, яка є мамою відповідача суду показала, що з ОСОБА_5 розлучилась у зв’язку з тим, що останній зловживав алкогольними напоями. Після розлучення продовжила проживати разом з колишнім чоловіком разом та приватизувала разом з ним квартиру на вул. Вітовського у м. Львові. Оформивши кредит, разом з відповідачем передали таку квартиру в іпотеку і разом погашали кредит, а після того як сума за кредитним договором збільшилась, продали автомобіль для погашення заборгованості. У момент коли ОСОБА_5 зловживав алкогольними напоями, забирала його до себе додому, де проживала з іншим чоловіком і лікувала його від алкогольної залежності безпосередньо дома. Саме лікування тривало близько шести місяців. Під час того як ОСОБА_5 лікувався від онкозахворювання, надавали йому матеріальну допомогу та здійснювали за ним догляд. Вперше побачила позивача безпосередньо на похороні.

Свідок ОСОБА_16, який був керівником відповідача під час його роботи на заводі і який був колегою з ОСОБА_5 суду пояснив, що познайомився з останнім у 2006р. З 2011р. ОСОБА_5 почав проживати у квартирі в м. Львів-Винники і після цього в таку квартиру вселилась позивач. ОСОБА_5 розповідав, що проживає з іншою жінкою, показував фотографії. Під час того, як ОСОБА_5 зловживав алкогольними напоями його забирали або сестра, або колишня дружина.

Свідок ОСОБА_17, який працював з відповідачем суду пояснив, що останній був призначений на роботу у 2005р., коли ОСОБА_5 вже працював на будівництві. Під час роботи ОСОБА_5 хворів, а відповідач відвідував його, надавав допомогу, здійснював догляд.

Суд не ставить під сумнів той факт, що між ОСОБА_5 та його колишньою дружиною і сином продовжували існували ті чи інші відносини, однак і предметом доказування в цій частині позовних вимог є те, чи були ці відносини стійкими настільки, що це унеможливлювало створення ним нової сім’ї з позивачем.

Виходячи з ідеї про те, що шлюб є союзом чоловіка і жінки та може одночасно існувати лише відносно таких чоловіка та жінки (ст. ст. 21, 25 СК України), видаються сумнівними покази свідків ОСОБА_4, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 про те, що остання по спливу більш як 15 років з моменту припинення шлюбних відносин з ОСОБА_5 та перебуваючи у шлюбних відносинах з іншим чоловіком (ОСОБА_9І.), продовжувала підтримувати відносини з колишнім чоловіком ОСОБА_5, а той в свою чергу, проживав на постійній основі з колишньою дружиною та її новим чоловіком і одночасно, був знайомий з позивачем, з якою спільно їздив відпочивати та чию доньку по факту «видавав» заміж, однак питання придбання квартири вирішував саме з колишньою дружиною.

По-друге, ні в сукупності, ні тим більше окремо покази свідків сторони відповідача жодним чином не вказують на те, що за обставинами проживання ОСОБА_5 з колишньою дружиною між ними велось спільне господарство, вони мали взаємні права та обов’язки і були пов’язані спільним побутом, оскільки свідки зазначали лише той чи інший період, протягом якого ОСОБА_5 лікувався і проживав з колишньою дружиною або сином та жодним чином не розкрили, якими спільними правами та обов’язками пов’язувався ОСОБА_5 з колишньою жінкою в цей період.

Більше того, по суті, окрім показів свідків, матеріали справи не містять достатніх доказів існування між ОСОБА_5 та його колишньою дружиною таких відносин, які б унеможливлювали створення нової сім’ї, що на думку суду, лише підтверджує правильність висновків про доведеність позовних вимог про встановлення факту спільного проживання.

З іншої сторони, та обставина, що відповідач після смерті батька не надав фінансової допомоги на його поховання сама по собі створює сумнів в правдивості показів свідків про те, що між ОСОБА_5 та колишньою дружиною з сином існували стійкі сімейні відносини, які унеможливлювали створення ОСОБА_5 нової сім’ї з позивачем, і навпаки, така обставина лише свідчить про те, що в дійсності, відносини між ОСОБА_5, колишньою дружиною і сином не були близькими.

Крім того, як уже зазначалось вище, за умовами інвестиційного договору № 15/12/05-3к на пайову участь у будівництві житла від 15.12.2005р. (а.с.97-99 т.1), попередня вартість квартири у м. Львів-Винники становить 240 480 грн., тоді як кредитний договір первинно укладено лише на суму 50 000 грн., а в подальшому, сума кредиту збільшена лише до розміру 88 329,01 грн.

Попри те, що саме позивач, а не відповідач долучила до матеріалів справи докази сплати заборгованості за кредитним договором, останній не надав суду жодного доказу про те, що він приймав участь як в погашенні такого кредиту, так і погашення іншої частини вартості квартири, яка не охоплювалась кредитними коштами, тобто не лише не довів своєї участі в погашенні кредитної заборгованості, але й тим самим не спростував того, що позивач перебувала у стійких шлюбних відносинах з ОСОБА_5 та приймала участь в погашенні кредитної заборгованості.

Враховуючи інформацію про доходи ОСОБА_5, якими згідно відповіді Личаківського об’єднаного управління ПФ України м. Львова (а.с.177 т.1, а.с.1 т.2) з 21.06.2005р. була пенсія по інвалідності ІІ групи загального захворювання, а також згадані вище дані про стан здоров’я ОСОБА_5 і про відсутність у нього та позивача власного житла, на думку суду, навпаки, слід вважати встановленим, що участь у виплаті квартири та кредитної заборгованості в тому числі приймала позивач.

Факт того, що відповідач та ОСОБА_8 уклали іпотечний договір (а.с.204-209 т.1) в якості забезпечення виконання ОСОБА_5 грошового зобов’язання за згаданим вище кредитним договором висновків суду не змінює, оскільки іпотека, відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку», має похідний характер від основного зобов’язання і є лише забезпечувальним зобов’язанням.

Враховуючи те, що 1/3 частки у квартирі № 9 на вул. Вітовського, 31 у м. Львові первинно володів ОСОБА_5 і така частка в подальшому на підставі договору дарування була відчужена відповідачу, на переконання суду передача в іпотеку такої квартири є лише результатом відповідної домовленості між сторонами, а не підтвердженням факту про те, що ОСОБА_5 перебував в тих чи інших відносинах з колишньою дружиною і саме з нею та сином вирішував питання придбання квартири у м. Львів-Винники, оскільки на момент підписання кредитного договору ні позивач, ні ОСОБА_5 не володіли нерухомістю, внаслідок чого не могли взяти на себе забезпечувального зобов’язання, оформлення якого за умовами п. 2.1 кредитного договору було обов’язковим для отримання кредиту.

Так само, не змінює висновків суду довіреність відповідача (а.с.214 т.1), згідно якої останній передав право володіння, користування та розпорядження належним йому автомобілем, оскільки жодним чином не підтверджують суми, за яку відчужувався цей автомобіль, а також подальшого використання відповідачем таких коштів, не говорячи вже про те, що така довіреність не заміняє собою договору-купівлі продажу і сама по собі не може вважатись доказом відчуження автомобіля.

Що ж стосується доводів представника відповідача про те, що з березня 2012р. позивач очевидно почала спільно проживати з ОСОБА_5, оскільки з цього часу згідно Актів звірки (а.с.60-63 т.2) норма водоспоживання квартири у м. Львів-Винники збільшилась, такі суд вважає неспроможними, оскільки використання водоспоживання не може стояти в залежності від факту спільного проживання, не говорячи вже про те, що згідно відповіді МКП «Винниківське», яка подана стороною відповідача (а.с.188 т.1), договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення ОСОБА_5 уклав 01.12.2010р., а перша звірка згідно акту звірки проведена лише в жовтні 2011р.

Більше того, виходячи з того, що єдиним альтернативним місцем проживання позивача та ОСОБА_5 була квартира на вул. Стрийській у м. Львові загальною площею 21,3 кв.м., проживання у квартирі в м. Львів-Винники, навіть без повноцінного водопостачання, на думку суду було для них більш сприятливим і не могло створювати перешкоди для проживання в новій квартирі, навіть якщо в ній відсутнє водопостачання.

Те саме стосується долучених стороною відповідача копій особистих записів колишньої дружини ОСОБА_5 (а.с.77, 78 т.2), оригінали яких оглянуто в засіданні, оскільки витрати за такими не підтверджені жодними доказами, не говорячи вже про те, що сторона відповідача взагалі не надала суду доказів про свої доходи, які б вказували на можливість нести витрати згідно особистих записів свідка ОСОБА_8

З іншої сторони, достовірність цих записів слід піддати сумніву, оскільки свідок ОСОБА_8 – автор таких записів, в своїх показах суду пояснила, що після того, як сума кредиту збільшилась син продав автомобіль приблизно за 3500-4000 доларів США, а кошти використав для погашення цього кредиту. В свою чергу, відповідач ОСОБА_4, будучи допитаний як свідок суду пояснив, що за вказівкою матері (ОСОБА_10М.) кошти від відчуженого автомобіля у розмірі близько 3500-4000 доларів США передав батьку. Згідно додаткового договору № 1 (а.с.107 т.1), за яким сума кредиту збільшувалась, такий укладено 02.10.2008р. В загальному, у записах свідка наявна інформація про витрати, пов’язані з придбанням квартири у м. Львів-Винники, а також про витрати, пов’язані з погашенням кредиту, в тому числі про позичені її чоловіком ОСОБА_20 ОСОБА_5 кошти в сумі 625 доларів США, однак 02.10.2008р., згідно записів свідка, наявна інформація лише про витрати 1000 грн. на послуги нотаріуса і відсутні будь-які записи про витрати, пов’язані на погашення кредиту в значно більшій сумі, що з одного боку, не узгоджується із згаданими вище показами свідка ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4, а з іншого, ставить під сумнів іншу частину показів цих свідків про стійкий характер сімейних відносин між ОСОБА_5 та його колишньою дружиною, адже зазначаючи в записках про одні витрати, пов’язані з придбанням квартири, свідок не зазначає про інші, які також пов’язані з придбанням цієї квартири, які є доволі значними (3500-4000 доларів США) і про які їй достовірно відомі.

Так само, суд не вважає ознакою стійких сімейних відносин ОСОБА_5 з колишньою дружиною долучені стороною відповідача фотознімки спільних зустрічей, оскільки згідно одного з них (а.с.184 т.1), фото здійснено на фоні вивіски «З Різдвом Христовим 1998». Очевидно, що така зустріч мала місце у 1998р., тоді як предметом позову є встановлення факту спільного проживання з вересня 2004р. Щодо інших фотознімків (а.с.183 т.1), на таких відображено зустріч ОСОБА_5 та колишньої дружини з їхнім спільним внуком. Очевидно, що зустріч з внуком сама по собі не може вказувати на підтримання між ОСОБА_5 та колишньою дружиною стійких сімейних відносин.

З огляду на зазначене, оцінюючи обставини справи в сукупності, суд не знаходить достатньо переконливими доводи сторони відповідача і одночасно, знаходить доведеним факт проживання позивача та ОСОБА_5 однією сім’ю без шлюбу з вересня 2004 року до 05 липня 2016 року, про що ухвалюється відповідне рішення.

Як наслідок, слід визнати обґрунтованими та задовольнити вимоги про визнання квартири № 62 в будинку № 11 на вул. Кільцева у м. Львів-Винники об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5; визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки цієї квартири та визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 05 липня 2016 року.

Зокрема, вище уже зазначалось, що на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України (Право спільної сумісної власності подружжя).

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Під час розгляду цивільної справи № 489/3690/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15.11.2018р. зазначив, що норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року справа № 6-612цс15 та від 25 листопада 2015 року справа № 6-2333цс15.

В свою чергу, під час розгляду цивільної справи № 6-843цс17 Верховний Суд України в своїй постанові від 24.05.2017р. зазначив, що конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні висновки висловила ОСОБА_21 Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 372/504/17 (постанова від 21.11.2018р.).

Оскільки встановлені судом обставини жодним чином не підтверджують фінансову участь відповідача та його матері – колишньої дружини ОСОБА_5 у придбанні квартири у м. Львів-Винники, а навпаки, вказують на придбання такої квартири за спільні кошти позивача та ОСОБА_5 з метою їх спільного проживання в такій квартирі через відсутність власного житла, її належить визнати спільною сумісною власністю.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз’яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом – ч. 1 ст. 71 СК України.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п’ятої статті 71 СК України щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-2811цс15 сформулював правову позицію від 30.03.2016р., в якій роз’яснив, що у разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п’ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 489/3573/16-ц (постанова від 26.09.2018р.).

Оскільки в справі яка розглядається внесення грошової суми на депозитний рахунок суду є неможливим через смерть іншого з подружжя, а квартира є неподільною річчю, в процесі поділу майна подружжя право власності на 1/2 ідеальної частки квартири підлягає визнанню за позивачем в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. Враховуючи те, що факт проживання позивача із спадкодавцем однією сім’єю більш як п’ять років до часу відкриття спадщини встановлений зібраними у справі доказами, позивача в судовому порядку належить визнати спадкоємцем четвертої черги.

Що стосується вимоги про визнання за позивачем права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 05 липня 2016 року, разом із спадкоємцями першої черги, позиція суду є наступною.

Відповідно до матеріалів спадкової справи, за життя ОСОБА_5 заповіту не складав, внаслідок чого спадкування відбувається за законом. Єдиним спадкоємцем першої черги за законом є відповідач, який 01.09.2016р. подав нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини (а.с.2 спадкової справи).

Крім того, з заявою про прийняття спадщини (а.с.12 т.1) до нотаріуса також звернулась позивач, якій листом від 15.11.2011р. (а.с.13 т.1) відмовлено у прийнятті спадщини з тих підстав, що спадщину прийняв спадкоємець першої черги за законом – відповідач у справі.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених статтею 1259 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 200/21452/15-ц (постанова від 17.10.2018р.) зазначив, що підставами для задоволення такого позову є сукупність юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); матеріальне забезпечення спадкодавця; надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; тривалий час здійснення зазначених вище дій; безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Як уже зазначав суд, ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні в ЛДОРЛДЦ з 28.03.2006р. до 05.04.2006р. у відділенні пухлин голови та шиї з діагнозом рак гортані. 28.03.2006р. проведено оперативне втручання, а також встановлення голосового протезу.

Допитані з цього приводу свідки, в тому числі свідки сторони відповідача, суду пояснили, що після операції ОСОБА_5 не міг спілкуватись та самостійно їсти. Їжа, будучи попередньо подробленою, вводилась ОСОБА_5 безпосередньо у стравохід. Для спілкування ОСОБА_5 періодично проводилось голосове протезування, а відповідні голосові чіпи підлягали заміні приблизно кожних три місяці.

Згідно висновку МСЕК (а.с.11зв. т.1), ОСОБА_22 протипоказана робота в шкідливих умовах праці, мовне перенавантаження.

Крім того, як уже зазначалось вище, з 21.06.2005р. доходом ОСОБА_5 була пенсія, призначена йому у зв’язку з встановленням ІІ групи інвалідності. Даних про інші доходи ОСОБА_5 матеріали справи не містять, а розмір пенсії станом на дату смерті, згідно відповіді Личаківського об’єднаного управління ПФ України у м. Львові (а.с.2 т.2) становив 1230 грн.

Враховуючи те, що операцій, пов’язаних з онкозахворюванням було декілька, після яких ОСОБА_5 не міг самостійно їсти та спілкуватись, а його доходами була лише пенсія по інвалідності, слід вважати встановленим, що останній неспроможний був самостійно забезпечувати свої потреби, а його матеріальне становище не дозволяло йому забезпечити повноцінне і найбільш якісне лікування.

Враховуючи встановлені судом обставини спільного проживання позивача та ОСОБА_5, а також відсутність будь-яких доказів про фінансову чи будь-яку іншу участь відповідача у житті батька під час захворювання останнього, беручи до уваги стан ОСОБА_5, суд на основі цього вважає доведеним, що саме позивач протягом тривалого часу здійснювала догляд та надавала допомогу спадкодавцеві, який не спроможний був самостійно забезпечувати свої потреби.

Відповідні покази свідків, допитаних за клопотанням сторони відповідача про те, що матеріальна допомога надавалась відповідачем та колишньою дружиною ОСОБА_5 суд оцінює критично, оскільки обставини спільного проживання ОСОБА_5 з колишньою дружиною не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Тому, з доводами сторони позивача в цій частині позовних вимог також слід погодитись та визнати за позивачем як спадкоємцем четвертої черги за законом право на спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер 05 липня 2016 року, разом із спадкоємцями першої черги.

Що ж стосується вимоги про усунення відповідача від права на спадкування, в її задоволенні належить відмовити.

Частиною п’ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п’ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Виходячи з обставин даної справи, суд знаходить не доведеним факт ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, а також потребу спадкодавця в допомозі саме відповідача, оскільки як позивач, так і свідки сторони позивача в судовому засіданні ствердили, що допомога спадкодавцеві надавалась не лише позивачем, але й сестрою спадкодавця та крім цього – донькою позивача.

Більше того, в межах розгляду інших позовних вимог суд встановив відсутність фінансової участі відповідача у наданні матеріальної допомоги батьку, тоді як в межах розгляду даної позовної вимоги саме позивач повинен довести, що відповідач мав можливість надавати матеріальну допомогу своєму батьку, проте такої допомоги не надавав.

Дана обставина стороною позивача залишись недоведеною, що відповідно, виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір, сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (а.с.1, 2, 80 т.1).

Зокрема, даним рішенням задоволено три вимоги немайнового характеру – про встановлення факту спільного проживання, визнання спадкоємцем четвертої черги за законом та визнання права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги, а також одну вимогу майнового характеру – про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ шляхом визнання права власності на 1/2 частки. Позов пред’явлено до суду у 2016р., коли ставка судового збору за вимогу немайнового характеру становила 551,20 грн.

Згідно звіту про вартість майна (а.с.5 т.1), ринкова вартість квартири становить 378 145 грн. та відповідно, 1 відсоток ціни позову (1/2 частки квартири у м. Львів-Винники) становить 1890,73 грн. (378 145 : 2 = 189072,5 * 1% = 1890,73).

Всього, у зв’язку з задоволенням трьох вимог немайнового характеру (551,20 * 3 = 1653,6 грн.) та однієї вимоги майнового характеру (1890,73 грн.) з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в розмірі 3544,33 грн. (1653,6 + 1890,73 = 3544,33).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68, 70, 71, 74 СК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 317, 319, 321, 328, 368, 372, 1216, 1217, 1224, 1258, 1259, 1261, 1264 ЦК України, суд, –

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: м Львів, вул. Стрийська, 46а/9, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (місце реєстрації: м. Львів, вул. Вітовського, 31/9, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) третя особа Четверта Львівська державна нотаріальна контора (м. Львів, вул. Зелена, 2, код ЄДРПОУ 02899401) про встановлення факту проживання однією сім’єю, визнання майна об’єктом спільної сумісної власності та його поділ, визнання спадкоємцем четвертої черги, визнання права на спадкування, усунення від права на спадкування задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім’ю без шлюбу з вересня 2004 року до 05 липня 2016 року.

Визнати квартиру № 62 в будинку № 11 на вул. Кільцева у м. Львів-Винники об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири № 62 в будинку № 11 на вул. Кільцева у м. Львів-Винники.

Визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 05 липня 2016 року.

Визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер 05 липня 2016 року, разом із спадкоємцями першої черги.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 3 544,33 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складно 01.02.2019 року.

Суддя: Леньо С. І.