Рішення № 79609403, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року № 826/13632/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування рішенняпредставники сторін:позивача - ОСОБА_2; відповідача - не прибув

ВСТАНОВИВ:

31.08.2016 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 494 від 29.07.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказ Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 494 від 29.07.2016 про проведення документальної планової виїзної перевірки з питань повноти та своєчасності сплати податків і зборів з 01.01.2014 по 31.12.2015 та з питань повноти та своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 винесений з порушенням п. 77.2 ст. 77 ПК України, оскільки діяльність позивача не відповідає критеріям ані високого, ані середнього ступенів ризику.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Арсірію Р.О.

02.09.2016 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13632/16 та призначено судовий розгляд на 10.11.2016.

10.11.2016 від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що відповідно до п. 77.1. ст. 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок; до плану-графіка проведення документальних перевірок відбираються платники, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи; критерієм відбору самозайнятих осіб високого ступеня ризику, зокрема, є «загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи становить 75 або більше відсотків суми загального доходу, задекларованого у такій декларації»; платник податків, якій вважає порушеним порядок та підстави призначенні податкової перевірки має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб до перевірки; позивач же допустив перевіряючих до проведення планової документальної перевірки.

В судовому засіданні 10.11.2016 суд заслухав представників сторін та ухвалив перейти у письмове провадження.

04.12.2016 до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких зазначено що станом на момент прийняття спірного наказу не було передбачено такого критерію, як «загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи становить 75 або більше відсотків суми загального доходу, задекларованого у такій декларації»; в момент надання представником позивача документів до перевірки, останньому не було відомо про підставу проведення планової перевірки; позивач звернувся із позовом до суду до закінчення перевірки.

Розпорядженням керівника апарату суду № 7598 від 11.10.2017 справу № 826/13632/16 передано на повторний автоматичний розподіл. Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу від 12.10.2017 справу передано судді Пащенку К.С.

Ухвалою від 06.11.2017 суддя Пащенко К.С. прийняв справу до свого провадження та призначив до судового розгляду у судовому засіданні 23.01.2018.

23.01.2018 в судовому засіданні суд заслухав представника позивача та зважаючи на заявлене клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.07.2016 Начальником ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято наказ № 494 про проведення документальної планової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015. Перевірку наказано провести з 10.08.2016 тривалістю десять робочих днів.

Наказ прийнято на підставі плану-графіка проведення документальних перевірок ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ІІІ квартал 2016 року.

Копія наказу № 494 від 29.07.2016, повідомлення № 14032/С/26-59-13-06-23 від 29.07.2016 про проведення документальної планової виїзної перевірки та запрошення були надіслані на адресу позивача рекомендованим листом та отримані позивачем 01.08.2016.

Вважаючи наказ № 494 від 29.07.2016 таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до суду із позовом про скасування наказу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює ПК України.

Відповідно до п. 77.1 ст. 77 ПК України, документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 77.2 ст. 77 ПК України).

У силу п. 77.4 ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Згідно з п. 82.1 ст. 82 ПК України, тривалість перевірок, визначених у ст. 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків затверджений наказом Міністерства фінансів України

02.06.2015 № 524 (надалі - Порядок).

Згідно із п. п. 3, 4 розділу 5 вказаного Порядку (станом на дату прийняття спірного наказу) при відборі самозайнятих осіб до плану-графіка слід враховувати інформацію, наявну в інформаційних системах ДФС. Критеріями відбору самозайнятих осіб високого ступеня ризику є:

- перевищення суми доходів, отриманих платником податків за ознаками, визначеними Довідником ознак доходів, 127 (інші доходи) та/або 157 (дохід, виплачений самозайнятій особі), суми доходу від провадження господарської діяльності на 10 відсотків та більше;

- перевищення обсягів експортних операцій над задекларованою сумою доходу на 10 відсотків та більше;

- заниження податкового зобов'язання в обсязі, що становить 10 відсотків та більше суми задекларованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість за календарний рік та/або завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в обсязі, що становить 5 відсотків та більше суми задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість;

- декларування сум доходу на рівні або менше рівня витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування;

- розмір інших витрат, у тому числі вартість виконаних робіт, наданих послуг становить 30 відсотків або більше задекларованої в податковій звітності вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю платника податків;

- наявність розбіжностей між сумою чистого оподатковуваного доходу, відображеною в декларації про майновий стан і доходи, та сумою доходу, - зазначеною у звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, на 5 відсотків та більше;

- нарахування та виплата доходів за ознаками, визначеними Довідником ознак доходів, 101 (заробітна плата, нарахована (виплачена)) та/або 102 (виплати відповідно до умов цивільно-правового договору) без утримання, перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та/або єдиного внеску;

- порушення встановлених строків сплати єдиного внеску більше ніж на 365 днів;

- невідповідність обсягів імпортних операцій задекларованому доходу або обсягам постачання на 20 відсотків та більше;

- наявність інформації, що свідчить про ухилення від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом.

При цьому, суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

Поряд з цим, відповідачем не наведено жодних підстав, що існували на момент призначення перевірки.

В даному випадку відповідачем не доведено, що позивач належить до самозайнятих осіб високого ступеня ризику. Так, посилання відповідача на той факт, що загальна сума витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи позивача, становить більше 75% загального доходу, не може бути прийнято судом до уваги як правомірна підстава віднесення позивача до самозайнятих осіб високого ступеню ризику, оскільки такий критерій був внесений до Порядку лише наказом Міністерства фінансів України від 04.08.2016 № 723, тоді як спірний наказ про проведення перевірки прийнято відповідачем 29.07.2016.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Суд вважає, що в даному випадку, скасування спірного наказу є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права позивача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної Служби у м. Києві № 494 від 29.07.2016 про проведення документальної планової перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) з питань повноти та своєчасності сплати податків та зборів за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

3. Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної Служби у м. Києві (ідентифікаційний код 39561761, адреса: 04107, м. Київ, вул. Баговутівська, 26) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 1 378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко