Рішення № 79609266, 05.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 лютого 2019 року № 640/20392/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області

до Головного територіального управління юстиції у м. Києві

про скасування постанови від 14.11.2018р. ВП № 56982531 про накладення штрафу

в сумі 5 100,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 14.11.2018р. ВП № 56982531 про накладення штрафу в сумі 5 100,00 грн.

Ухвалою суду від 21.12.2018р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність постанови про накладення штрафу, оскільки листом від 21.08.2018р. № 2636/03 позивач повідомив відповідача про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2018р. у справі № 810/314/18, тому державний виконавець за відсутності на те підстав виніс постанову про накладення штрафу.

Відповідач у визначений судом строк відзив на позовну заяву не надав, заява про визнання позову також суду не надходила, що не перешкоджає розгляду справи по суті враховуючи скорочені строки розгляду справ даної категорії передбачені ст. 287 КАС України. Однак, на виконання вимог ухвали суду від 21.12.2018р. відповідачем на адресу суду були надіслані матеріали виконавчого провадження ВП № 56982531.

Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1 від 14.08.2018р. відкрито виконавче провадження № 56982531 про примусове виконання виконавчого листа № 810/314/18 від 24.07.2018р., виданого Київський окружним адміністративним судом. Також вказаною постановою боржника (УПФ) було повідомлено про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.

Відповідно до доданого до позову супровідного листа від 14.08.2018р. № 56982531-14, копія постанови від 14.08.2018р. про відкриття виконавчого провадження № 56982531 позивачем була отримана 17.08.2018р.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 14.11.2018р. ВП № 56982531 постановлено накласти на боржника, за невиконання рішення суду без поважних причин, штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 грн.

Вказана постанова прийнята на підставі п.2 ст. 63 та п.1 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки станом на 14.11.2018р. інформації стосовно виконання рішення суду боржником не надано.

З штампу вхідної кореспонденції на супровідному листі вбачається, що зазначену постанову отримано позивачем (боржником) 20.11.2018р. вх. № 5749/7.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з приписами частини 2 статті 63 Закону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Таким чином, Законом прямо передбачене повноваження державного виконавця на винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення.

При цьому, саме на боржника покладається обов'язок повідомлення державного виконавця про його виконання. Так, згідно ч.4 ст.19 Закону сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

У цьому випадку, перевірка державного виконавця факту виконання рішення боржника полягає саме у перевірці наявності повідомлень від боржника про самостійне виконання рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що листом від 21.08.2018р. № 2636/03 повідомив відповідача про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2018р. у справі № 810/314/18.

Проте судом встановлено, що позивачем не подано доказів надіслання (отримання) відповідачем вказаного листа.

Матеріали виконавчого провадження № 56982531, надіслані відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 21.12.2018р., також не містять будь-яких листів від Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області стосовно вчинення дій на виконання виконавчого листа № 810/314/18 від 24.07.2018р. виданого Київським окружним адміністративним судом.

Крім того, судом встановлено, в зазначеному позивачем листі від 21.08.2018р. № 2636/03 зазначено лише, що оскільки розмір пенсії після проведеного перерахунку на виконання рішення суду зменшується, пенсія ОСОБА_2 виплачується у попередньому розмірі. Проте, вказані обставини спростовуються доданими до позову Довідками про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії ОСОБА_2 Зокрема, відповідно до довідки № К-3564 за липень травень 2017 року пенсія ОСОБА_2 складає 6 962,57 грн., а згідно довідки від 23.03.2018р. № К-3564 пенсія ОСОБА_2. складає 7 186,41 грн. Тобто пенсія ОСОБА_2 збільшилась у 2018 році порівняно з 2017 роком.

Натомість, УПФ в Київській області не було подано доказів щодо надання державному виконавцю будь-якої інформації щодо стану виконання виконавчого листа № 810/314/18 від 24.07.2018р. у виконавчому провадженні № 56982531.

Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оскільки УПФ в Київській області в порушення постанови про відкриття виконавчого № 56982531 станом на 14.11.2018р. не виконано судове рішення у добровільному порядку протягом 10 робочих днів, державний виконавець при винесенні постанов про накладення штрафу від 14.11.2018р. в рамках примусового виконання виконавчого листа № 810/314/18, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та спосіб, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у державного виконавця були всі підстави для застосування до позивача штрафу за невиконання судового рішення.

Сума штрафу обраховано відповідачем правильно.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено наявність правових підстав для скасування постанов про накладення штрафу в той час, як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування виконав та довів правомірність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій