Рішення № 79609183, 22.01.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 січня 2019 року № 826/11819/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про визнання дій протиправними та стягнення компенсації

представники позивача - ОСОБА_1;

сторін: представник позивача - ОСОБА_2;

відповідача - Молчанова Н.К.;

(в судовому засіданні 22.01.2019, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (далі - позивач або ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (адреса: 04053, м. Київ, пл. Львівська, 8, ідентифікаційний код 39292197) (наділ - відповідач або ДФС України), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову у виплаті грошової компенсації викладену у листі ДФС України від 23.06.2018 № 9023/Б/99-99-05-04-01-14;

- стягнути з ДФС України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб в сумі 166 057,54 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, ухвалено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2018 постановлено розглядати справу № 826/11819/18 у порядку загального провадження, призначено справу до розгляду у підготовче засідання на 30.10.2018.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2018.

У судовому засіданні 29.11.2018 судом оголошено перерву до 22.01.2019.

В судовому засіданні 22.01.2019 позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Мотивуючи позовні вимоги зазначили, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача 166 057,54 грн. втрат позивача, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Представник відповідача проти позову, за викладених у відзиві підстав, заперечив та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Так, заперечуючи проти позовних вимог відповідач наголошує, що в Державній фіскальній службі України не передбачено спрямування коштів податку на доходи фізичних осіб та відсутні підстави для компенсації втрат доходів працівників податкової міліції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 в період з 09.08.1999 по 31.01.2018 проходив службу в ДФС України.

Позивач вказує, що в період проходження служби в податковій міліції, до 01.01.2017 йому, відповідно до «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затв. Постановою Кабінету міністрів України від 15.01.2014 № 44, одночасно з виплатою грошового забезпечення відповідачем здійснювалась виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримувалися з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних ОСОБА_1, як особою начальницького складу податкової міліції, у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби. Дані обставини підтверджуються довідкою про нараховане грошове забезпечення № 656 від 14.06.2018.

Втім, починаючи з січня 2017 року по день остаточного розрахунку у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади та податкової міліції, ДФС України нараховано позивачу грошове забезпечення та виплачено за виключенням утриманого податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 166 057,54 грн. та судового збору. Вказані обставини підтверджуються: довідкою про нараховане грошове забезпечення № 606 від 14.05.2018; випискою з особових рахунків; листом від 15.05.2018 № 6941/Б/99-99-05-04-01-14 ДФС України.

Позивач звертає увагу, що з метою відновлення своїх порушених прав звернувся до відповідача із заявою б/н від 03.06.2018 про здійснення виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що фактично були утримані з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних ОСОБА_1 у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби в ДФС України протягом 2017-2018 років. Однак, листом № 9023/Б/99-99-05-04-01-14 від 23.06.2018 відповідач повідомив про відсутність законодавчих підстав для виплати позивачу відповідної грошової компенсації.

З викладеними позивачем в позові твердженнями відповідач не погоджується та у своєму відзиві на позов зауважив, що внаслідок внесення змін до п. 168.5 ст. 168 розділу VI Податкового кодексу України Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», листом ДФС України від 14.08.2017 № 21643/7/99-99-13-01-01-17 надано роз'яснення щодо компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового та начальницького складу, працівниками податкової міліції. Відповідач відзначає, що в даному листі зачіпається питання оподаткування доходів фізичних осіб та, із посиланням на положення п. 168.5 ст. 168 розділу VI Податкового кодексу України, зазначено, що в Податковому кодексі України не передбачено спрямування податку на доходи фізичних осіб на компенсацію втрат доходів працівників податкової міліції.

У своїй відповіді на відзив позивач акцентує, що відповідач не надав нормативного обґрунтування підстав не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації та відмови у її виплаті.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (надалі альтернативно - ПК України), «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (в рішенні - Порядок), та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх виконання (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на момент проходження служби позивачем) було визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно зі п. 357.1 ст. 357 Податкового кодексу України, форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 № 393 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У статті 67 Конституції України закріплено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Одним із загальнодержавних податків є податок на доходи фізичних осіб (пп. 9.1.2 п. 91. ст. 9 ПК України).

В силу приписів пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема: заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору.

За змістом п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, з урахуванням особливостей, визначених розділом IV Податкового кодексу України.

Згідно із пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

У відповідності до пп. 164.2.1, 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу наведено у статті 165 ПК України.

За пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 168.5 ст. 168 ПК України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Аналогічні положення містить п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача із заявою від 03.06.2018).

З правового аналізу наведених норм убачається, що як на момент звільнення позивача зі служби (наказ від 24.01.2018), так і на час звернення його із заявою до відповідача, відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних працівниками податкової міліції передбачено не було.

Таким чином, суд вважає, що у відповідача відсутній обов'язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення позивача за 2017-2018 роки.

Щодо тверджень позивача в тій частині, що останній має право на компенсацію утриманих у 2017-2018 роках із його грошового забезпечення сум податку з доходів фізичних осіб на підставі пунктів 2, 3 Порядку, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби. Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

У свою чергу пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Однак, суд наголошує, що Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» втратив чинність 01.01.2011 з прийняттям Податкового кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 № 375 до пункту 2 Порядку внесені зміни, проте без врахування положень пункту 168.5 статті 168 ПК України, які з 21.12.2016 виключили працівників податкової міліції зі складу осіб, яким передбачається відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб.

У контексті наведеного суд відмічає, що підпунктом 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Основні засади податкового законодавства України закріплені у статті 4 ПК України.

У відповідності до пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Пунктом 5.2 статті 5 згаданого Кодексу встановлено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Згідно зі п. 7.3 ст. 7 ПК України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Частиною третьою статті 7 КАС України передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що згідно із ієрархією джерел права Закон - це нормативно-правовий акт, що має вищу юридичну силу щодо інших актів, які повинні видаватись на основі Закону, суд констатує, що у спірних правовідносинах слід керуватись нормами та приписами саме Податкового кодексу України, а не Порядку.

Поряд цим правовий аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що Податковий кодекс України в редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби, не передбачав права на відшкодування суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних працівниками податкової міліції, а положення Порядку не підлягали застосуванню в цій частині, оскільки суперечили нормам Податкового кодексу України.

За таких обставин, слідує висновок, що не нарахування ДФС України ОСОБА_1 компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, утриманих з грошового забезпечення за 2017-2018 роки є обґрунтованим.

Також, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що пунктом 168.5 статті 168 ПК України не визначено прямої заборони для здійснення такої компенсації, оскільки положення вказаної норми закону встановлюють виключний перелік категорій громадян, яким проводиться відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Крім того, Податковий кодекс України має вищу юридичну силу ніж лист № 20020/7/99-99-10-02-17 від 28.07.2017 ДФС України, посилання на який має місце з боку позивача, в якому наведено позиції щодо відсутності підстав для відмови працівникам податкової міліції у виплаті щомісячної грошової компенсації, та виключає позивача з числа осіб, які звільнені від сплати такого податку.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

На переконання суду, позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав. Натомість відповідачем доведено відсутність протиправних дій зі свого боку в площині питання відмови у виплаті позивачу грошової компенсації, а також про вчинення ДФС України дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, а тому позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 27.07.2018 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 04.02.2019.

Суддя К.С. Пащенко