Рішення № 79609009, 04.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2019 року № 826/8791/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2017р. , О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2016 року №468/1305/Р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року, до підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України внесено зміни з 01 січня 2016 року, та зміни до транспортного податку у місті Києві внесено Рішенням Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» у зв'язку з чим, застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України, з урахуванням внесених змін, з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2017 року.

На думку позивача, таке застосування вказаних положень законодавства не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

У запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте правомірно та з урахуванням всіх обставин справи, адже відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року, та інформації про вартість нового транспортного засобу з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку України - середньоринкова вартість транспортного засобі - Mersedes Benz G 63, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 5 461 куб.см. становить 2 076 767,28 грн.

Додатково представник контролюючого органу зазначив, що твердження позивача про порушення принципу стабільності є безпідставним, оскільки транспортний податок фактично введено з 01 січня 2015 року, але з іншим об'єктом оподаткування (об'ємом двигуна понад 3 000 куб.см.). Отже, обов'язок сплачувати транспортний податок покладено на позивача відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, а також рішення Київської міської ради від 11 лютого 2016 року №103/103.

Відтак, відповідно до вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком, а податковим органом вірно визначено об'єкт оподаткування, базу оподаткування, податковий період та ставку транспортного податку.

З урахуванням клопотання представника позивача, суд на підставі вимог ч. 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) ухвалив продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі в редакції Закону України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу - Mersedes Benz G 63, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 5 461 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1.

10 червня 2016 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №468-1035/Р, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01 січня 2015 року, статтю 267 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою запроваджено транспортний податок.

Згідно положень названої статті платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до пп.267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування (підпункт 267.1.1).

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см (підпункт 267.2.1).

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті (пункт 267.4).

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6. статті 267 Податкового кодексу України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно підпункти 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податковим кодексом України 01 січня 2015 року, запроваджено транспортний податок та власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3 000 куб. см є платниками транспортного податку.

У відповідності до статті 10 Податкового кодексу України транспортний податок належить до місцевих податків.

Рішенням Київської міської ради №58/923 від 28 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року та встановлений в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок та затверджено положення про транспортний податок та рішенням Київської міської ради №103/103 від 11 лютого 2016 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» внесення змін до додатка 2 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року.

Разом з тим, Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» внесено зміни до ст. 267 Кодексу "Транспортний податок", які набрали чинності з 1 січня 2016 року.

Зокрема, положення підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, відповідно до якої об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З метою приведення вказаного рішення у відповідність із вимогами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України Київська міська рада прийняла рішення від 11 лютого 2016 року №103/103, яким внесла до додатка 2 до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23 червня 2011 року «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».

Відповідно до пункту 2 Положення про транспортний податок, затвердженого рішенням Київської міської ради від 29 січня 2015 року у редакції, що діє з 29 березня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VIII визначено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених статті 10 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що в даному випадку не встановлюється новий податок та не змінюється його ставка, а лише змінюються вимоги до об'єкта оподаткування таким податком, що зумовлено внесенням змін до Податкового кодексу України, та якими має бути запроваджено механізм справляння та порядок сплати транспортного податку встановленого Податкового кодексу України, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Справляння транспортного податку, який є обов'язковим видом місцевого податку на майно, у 2016 році мав відбуватись відповідно до вимог Податкового кодексу України, незалежно від прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення такого податку.

В контексті наведеного суд відмічає, що у 2016 році при визначенні суми податкового зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб» підлягають врахуванню внесені до Податкового кодексу України зміни, що набрали чинності з 01 січня 2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником транспортного засобу марки Mersedes Benz G 63, 2013 року випуску з об'ємом двигуна 5 461 куб.см., реєстраційний номер НОМЕР_1.

Як вже зазначалося, відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування транспортним податком, на час виникнення спірних правовідносин, були легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №459, вказане Міністерство є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

На офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України розміщена інформація про середньоринкову вартість легкових автомобілів.

Таким чином, оскільки Податковим кодексом України не передбачено перелік документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля та не визначено органи, які мають право видавати такі документи, визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком покладено виключно на Мінекономрозвитку.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №606 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - Методика).

Зокрема, в пункті 13 Методики визначено, що Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

У пункті 2 Методики вказано, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 4 Методики передбачено, що інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 затверджено Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів.

Цей Порядок встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб.

У пункту 2 Порядку вказано, що середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.

Середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:

Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100),

Де

Цн- ціна нового транспортного засобу в Україні;

Г- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1;

Гк- коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

У разі коли неможливо визначити ціну ідентичного нового автомобіля в Україні (немає необхідних довідкових даних) допускається використання даних щодо аналогічних автомобілів.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду від 07 вересня 2018 року у справі №826/15499/16, відповідно до яких обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку саме податковим органом, а не платником податків інформація про автомобіль позивача, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики.

Крім того, на думку суду, саме на відповідача покладено обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання.

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку суми податкового зобов'язання, визначеного позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, такий розрахунок здійснено податковим органом на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. При цьому, від не містить дати формування такого розрахунку.

Водночас, суд зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте не на підставі наданої Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, як того вимагали норми чинного законодавства, а на підставі самостійно отриманої податковим органом інформації, що не узгоджується з положеннями наведеного вище законодавства.

Водночас, суд зазначає, що оскаржуване повідомлення-рішення прийнято 10 червня 2016 року, за відсутності та без врахування інформації, наданої Мінекономрозвитку України. Жодних інших доказів представником податкового органу не надано.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд звертає увагу, що відповідач як на підставу правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилається на докази, які зібрані після прийняття такого рішення, а відтак об'єктивно не могли бути враховані податковим органом.

Пунктом 9 розділу ІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2015 року №1204, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254, визначено, що до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми податкових зобов'язань та/або податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та пені із зазначенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку), звіту за відповідний звітний період, щодо якого здійснюється розрахунок, та/або іншої інформації, необхідної для їх визначення.

Суд звертає увагу, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні також вказано, що розрахунок податкового зобов'язання додається, однак матеріали справи такого розрахунку не містять, що додатково свідчить про невиконання відповідачем свого обов'язку доказування правомірності прийняття такого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування в судовому порядку.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням наведеного в сукупності суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 10 червня 2016 року №468-1305/Р.

3. Стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2) понесені нею судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (030256, м. Київ, пров. Політехнічний, 5а, код ЄДРПОУ 39561761).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук