
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
04 лютого 2019 року № 826/17592/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 пенсію та виплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.08.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2018 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
В обґрунтування позовних вимог вказано про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві безпідставно припинено виплату належної позивачу пенсії з 01.08.2018, як внутрішньо переміщеній особі, оскільки положеннями ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
26.11.2018 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому зазначено, що 30.08.2018 позивачем подано заяву про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 позивача було включено до списків для прийняття рішення комісії від 05.09.2018 №19 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. За твердженням представника відповідача, після надходження до управління витягу від 13.09.2018 №109 із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виплату пенсії позивачу було поновлено, про що йому повідомлялось листом управління від 18.09.2018 №78848/02/Н-6608/1. Крім того, у відзиві зазначено, що відповідно до електронної бази особових рахунків позивачу нараховані належні кошти за серпень 2018 року у розмірі 4 168,33 грн., надалі невиплачений борг обліковується окремо та буде виплачуватись в окремому порядку, який наразі знаходиться на стадії затвердження, а тому здійснити виплату пенсії за минулий період немає можливості.
З огляду на вказане, виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_4, виданого Пенсійним фондом України від 08.06.2015 (серія НОМЕР_2).
Крім того, у силу наявної у матеріалах справи копією довідки від 18.10.2016 НОМЕР_3 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2.
У той же час, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 28.08.2018, в якій просила повідомити причини невиплати їй пенсії за період з 01.08.2018 по дату звернення та вказаними конкретну дату отримання нею заборгованості, яка виникла станом на 28.08.2018.
Листом від 13.09.2018 №77620/02/Н-6608 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що 30.08.2018 до Головного управління Пенсійного фонд України в м. Києві (Печерський відділ) гр. ОСОБА_1 подано заяву про поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі. На виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 позивача було включено до списків для прийняття рішення комісії від 05.09.2018 №19 з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління праці та соціального захисту населення Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. Після надходження витягу з рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання щодо поновлення виплати пенсії позивачу.
Листом від 18.09.2018 №78848/02/Н-6608/1 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що після надходження витягу від 13.09.2018 №109 із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, виплату пенсії позивачу поновлено. Кошти у сумі 4 168,33 грн. за серпень 2018 року будуть нараховані у найближчий виплатний період.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 09.11.2018, останнє нарахування пенсії у розмірі 4 168,33 грн. здійснено позивачу 10.07.2018.
З огляду на викладене, вважаючи безпідставним припинення виплати пенсії з 01.08.2018, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-IV).
Приписами ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Так, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, - це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Слід зазначити, що у відповідь на звернення позивача від 28.08.2018 щодо причин невиплати останній пенсії з 01.08.2018, Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві як у листі 13.09.2018 №77620/02/Н-6608, так і у листі від 18.09.2018 №78848/02/Н-6608/1, не зазначено жодної з причин такої невиплати, а лише процитовано положення пп.пп. 4 та 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, згідно з якими, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
При цьому, у позовній заяві наголошено на тому, що на усний запит до відповідача (після отримання відповіді) гр. ОСОБА_1 повідомлено, що причиною призупинення виплати їй пенсії є проведення верифікації. Вказане відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час судового розгляду справи не заперечувалось.
Водночас, положення Закону №1058-IV не передбачають такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації. Інших передбачених Законом №1058-IV підстав зупинення виплати позивачу пенсії відповідачем під час судового розгляду справи не зазначено, а з матеріалів справи не вбачається.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.п. 51-54).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За таких обставин, суд вказує про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2018 та, як наслідок, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 пенсію та виплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.08.2018.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції про сплату від 25.10.2018 №22546753, ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., які підлягають присудженню на користь останньої у повному обсязі.
Щодо заявленого позивачем у прохальній частині позовної заяви клопотання про допуск до негайного виконання судового рішення у поновному обсязі на підставі ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити наступне.
Приписами ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Натомість, перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначено положеннями ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, у силу п. 1 ч. 1 якої, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що вирішення питання про звернення до негайного виконання рішення щодо стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, у тому числі й виплати пенсій, здійснюється на розсуд суду за наявності відповідних підстав для цього. Проте, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається обґрунтованих підстав вважати необхідним застосування наданого приписами п. 1 ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України права. Іншого позивачем не доведено.
Крім того, вказане судове рішення не підлягає негайному виконанню, оскільки судом не присуджено (стягнуто) на користь позивача конкретно визначеного розміру пенсії, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, з урахуванням відсутності у суду інформації щодо дати поновлення позивачу пенсійних виплат.
Слід також зазначити про необґрунтованість заявленого позивачем у прохальній частині позовної заяви клопотання про встановлення судового контролю за виконання рішенням, з огляду на наступне.
Так, у силу ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, застосування заходів судового контролю за виконанням рішення є правом суду, яке використовується ним на власний розсуд за наявності відповідних підстав для цього. Разом з тим, виходячи зі змісту обставин даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення у даній справі, за умови набрання ним законної сили у встановленому порядку. Таким чином, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, як необґрунтованого.
Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати протипраними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.08.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити належну ОСОБА_1 пенсію та виплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.08.2018.
Присудити здійснені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,80 грн. (семисот чотирьох грн. 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок
Судове рішення № 79608372, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 04.02.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/17592/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: