Рішення № 79608234, 04.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2019 року Справа №160/9008/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.

при секретарі Мосесові А.Р.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача-1 Пелевіна С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.11.2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-2) в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), з 01 квітня 2016 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за весь минулий час, тобто за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2017 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості по його пенсії за весь минулий час, а саме за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2017 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що пенсійним органом ОСОБА_3 поновлено виплату пенсії, проте заборгованість за минулий період позивачу не виплачено, у зв'язку з чим, такі дії відповідачів позивач вважає протиправними.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9008/18 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 року позов ОСОБА_3 прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін на 21.01.2019 року о 10:15 год.

Відповідно до ч.2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч.5, 8 ст. 261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Частиною 4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

19.12.2018 року через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому відповідач-1 зазначив, що рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради не призначено позивачу виплату пенсії за період з 01.04.2016 року по 30.04.2017 року, а тому управління не мало законних підстав здійснювати виплату пенсії за вищезазначений період, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовної заяви.

19.12.2018 року через канцелярію Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви та зазначив, що відповідач-2 здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а тому повноваження щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачені для відповідача-2 жодним нормативним актом. Також зазначено, що оскільки позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він не міг перебувати на пенсійному обліку у відповідача-2, а інформація щодо об'єднання відповідача-2 та Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є неправдивою та на даний час Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є діючим та виконує свої функції щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

21.01.2019 року у зв'язку з неявкою представника позивача, судове засідання було відкладено для повторного виклику до 04.02.2019 року.

У судове засідання 04.02.2019 року прибули уповноважені представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Представник відповідача-1 проти заявленого позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи згідно з посвідченням серії НОМЕР_3, дата видачі 06.05.2003 року.

Відповідно до розпорядження №80004 від 11.03.2016 року встановлено позивачу період інвалідності з 01.06.2013 року довічно.

25.07.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь на адвокатський запит, оформлену листом за вих. №900/04-21-09, якою повідомлено, що ОСОБА_3 26.04.2017 року звернувся до управління із заявою про запит пенсійної справи у зв'язку зі зміною місця реєстрації. Згідно довідки управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради №0000187579 від 24.04.2017 року, він є внутрішньо переміщеною особою з 24.04.2017 року. Розмір пенсії по інвалідності станом на 01.07.2018 року становить 1480,16 грн.

Також, у відповіді вказано, що за результатом розгляду комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради від 09.06.2017 року №19 прийнято рішення про відновлення виплати пенсії ОСОБА_3 з 01.05.2017 року. Крім того, зазначено, що рішенням комісії не призначено виплату заборгованості за період з 01.04.2016 року по 30.04.2017 року.

30.07.2018 року Шевченківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Запоріжжя було надано відповідь на адвокатський запит, оформлену листом вих. №13976/02, якою повідомлено, що ОСОБА_3 прийнятий на облік в управління з 01.03.2016 року. В березні 2016 року пенсіонер отримав виплати за період з 01.02.2015 року по 31.03.2016 року в сумі 15730,40 грн. Знятий з обліку відповідно запиту управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області від 26.04.2016 року №6376. Пенсія виплачена по 31.03.2016 року.

Вказаним листом від 30.07.2018 року, також, зазначено, що рішення щодо припинення виплати пенсії з 01.04.2016 року, заяви пенсіонера щодо виплати пенсії та інші документа знаходяться в пенсійній справі ОСОБА_3, яку було надіслано до управління Пенсійного фонду України в м. Павлоград Дніпропетровської області.

З викладеного судом встановлено, що позивачу у період з 01.04.2016 року по 01.05.2017 року не виплачувалась пенсія по інвалідності як внутрішньо переміщеній особі.

Як зазначено представником Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву, що в матеріалах надісланої пенсійної справи ОСОБА_3 не міститься інформації про причини невиплати пенсії за період з 01.04.2016 року по 30.01.2017 року.

З матеріалів справи та наданих представниками відповідачів документів, не вбачається причин невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2016 року по 30.01.2017 року, рішення про припинення виплати пенсії в матеріалах справи відсутнє.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - ЗУ №1058).

Відповідно ст.5 ЗУ №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно зі ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., №81, ст.2296; 2015 р., №70, ст.2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМУ №352 від 08.06.2016 року) (далі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (далі - Порядок №365) визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.12 Порядку №365 соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 14 Порядку №365 встановлено, що у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п.15).

Рішення комісії про відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати може бути оскаржене до суду (п.16).

Згідно матеріалів пенсійної справи, пенсію позивачу припинено 01.04.2016 року.

Проте, рішення про припинення виплати пенсії в матеріалах справи відсутнє, відтак неможливо встановити підстави припинення пенсійних виплат позивачу.

Разом з тим, згідно документів пенсійної справи (розпорядження, протоколи призначення пенсій, перерахунку пенсійних виплат) до прийняття вказаного рішення пенсійні виплати позивачу здійснювались. Також, рішенням №19 від 09.06.2017 р. позивачеві поновлено виплату пенсії з 01.05.2017 р., проте за період її несплати з 01.04.2016 р. по 30.01.2017 р. заборгованість не сплачена.

Відповідно до ст.1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону №1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ч.1 ст.12 цього Закону).

Згідно ст.14 Закону №1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 ЗУ №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною 3 ст.4 ЗУ №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 ЗУ №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч.1 ст.47 ЗУ №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у ст.49 ЗУ №1058.

Так, передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.

Статтею 8 ЗУ №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу (див. цитату у п.25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності» і що їх можна вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 року (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст.1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Суд зауважує, що згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 року у зразковій справі №805/402/18. Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Суд звертає увагу, що відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено обставини припинення виплати пенсії позивачеві та поновлення таких виплат. Проте, лише зазначення про рішення комісії про припинення виплати пенсії не може бути належною підставою для припинення пенсії.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи, який визначений статтею 1 Закону № 1706-VII, не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058, положення якого детально наведені вище.

Враховуючи те, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року відбулося не з підстав передбачених ст.49 Закону №1058-IV, а тому сталося не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 має право на виплату пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Відповідно до статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Суд акцентує увагу, що Україна, як правова держава гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі, і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №1058 щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст.9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що пенсія позивачу за період її невиплати повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

За наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ у Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_3 з 01.04.2016 р. по 30.01.2017 р. Отже, сума пенсійних виплат за вказаний період, на переконання суду, має бути виплачена позивачеві у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), з 01 квітня 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 (далі - Положення), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

Відповідно до пп.5 п.4 Положення відповідач-2 здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Оскільки позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він не міг перебувати на пенсійному обліку у відповідача-2.

Інформація щодо об'єднання відповідача-2 та Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не відповідає дійсності. На даний час Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є діючим та виконує свої функції щодо призначення (перерахунку) та виплати пенсії.

Оскільки, повноваження щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачені для відповідача-2 жодним нормативним актом, а сам позивач не перебуває на пенсійному обліку у відповідача-2. Відповідач-2 не здійснює щодо позивача жодних владно-управлінських функцій та не несе жодних зобов'язань.

Матеріалами пенсійної справи позивача не підтверджено його перебування на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду в Запорізькій області, а тому позовні вимоги до відповідача-2 не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем-2 не вчинено дій на порушення прав та законних інтересів позивача.

Отже, позовна вимога про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення пенсійних виплат громадянину ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

За наведених обставин у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 704,80 грн. належить стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області в сумі 469,87 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 243-246, 257 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсійних виплат громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за весь минулий час, тобто за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2017 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату громадянину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованості по його пенсії за весь минулий час, а саме за період з 01 квітня 2016 року по 01 травня 2017 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 469,87 грн. (чотириста шістдесят дев'ять грн. 87 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Повний текст рішення суду складено 05 лютого 2019 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили станом на 05.02.2019 р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун