Рішення № 79607927, 29.01.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2019 р. Справа№200/13308/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Рудь Т.В. розглянувши адміністративну за позовом ОСОБА_1

до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення №290 від 30.09.2018 року та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відповідно про визнання протиправним та скасування рішення №290 від 30.09.2018 року та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та з 21.04.2011 року перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному Управлінні ПФУ в Донецькій області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до п. а ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах).

З 03.05.2018 року він перейшов з пенсії за вислугою років на пенсію за віком, яку отримує до теперішнього часу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У жовтні 2018 року позивач отримав копію рішення відповідача від 30.09.2018 року №290, згідно до якого вбачається, що за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року він необґрунтовано отримував пенсію за вислугу років та сума переплати складає 102260,35 грн.

Позивач, не погоджується з вказаний рішенням з наступних підстав.

Зазначив що згідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Іншими словами, умовою для призначення пенсії за вислугу років була необхідність звільнення з роботи, яка давала право на пенсію за вислугу років.

Тому, 21.04.2011 року його було переведено на посаду чергового стрілочного посту 2 розряду, яка не відносилась до відповідних списків та посад, які давали мені право на пенсію за вислугу років.

19.05.2011 року позивача було переведено на посаду слюсаря ремонту технологічних установок 3 розряду.

Зазначив, що згідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Отже, на момент призначення пенсії за вислугу років він не мав працювати на посаді, яка давала йому право на пенсію за вислугу років, проте, ані вказаною нормою, ані іншою нормою Закону України «Про пенсійне забезпечення», жодним чином не було заборонено позивачу у подальшому (після призначення пенсії за вислугу років) працевлаштуватись на таку посаду, та отримувати пенсію за вислугу років.

Тому, 22.03.2016 року позивача було переведено на посаду помічника машиніста тепловозу у залізничний цех.

Пенсію за вислугу років відповідач продовжував сплачувати.

03 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Згідно до відповіді УПФУ від 09.10.2018 року з 03.05.2018 року позивача було переведено на пенсію за віком, яку він отримує до теперішнього часу.

Відповідач у свої відповіді послався на ч.1 ст.50 Закону України до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Отже, вказаною нормою передбачена можливість стягнення надміру виплачених сум пенсій на підставі рішень органів ПФУ.

Проте, відповідно до ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, вказаним Законом не передбачено такого виду пенсії як пенсія за вислугу років.

Пенсію за вислугу років позивач отримував до 03.05.2018 року відповідно до норм спеціального Закону, а саме відповідно до п.55 «а» Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Тому, положення ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на які посилається відповідач, згідно до якого надміру сплачені суми пенсій можуть бути стягнуті за Рішеннями ПФУ на позивача взагалі не розповсюджуються, оскільки пенсію він отримує відповідно до норм іншого Закону.

Таким чином, вважає, що згідно до положень ст. 90 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до якого він отримував пенсію за вислугу років до 03.05.2018 року не передбачено право відповідача проводити відрахування з його пенсії на підставі рішення територіального органу ПФУ.

Крім того, згідно оскаржуваного рішення відповідача, переплату пенсії позивачу було розраховано за період до 30.09.2018 року, хоча з 03.05.2018 року по 30.09.2018 року він вже отримував пенсію за віком, а не вислугою років.

З урахуванням викладеного, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного УПФУ Донецької області №290 від 30.09.2018 року про утримання надміру виплачених пенсій за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року у розмірі 102260,35 грн. та зобов'язати Маріупольське об'єднане УПФУ Донецької області нарахувати та виплатити недоотримані суми пенсій внаслідок проведення утримання з них, з часу початку фактичного утримання коштів з пенсії.

Ухвалою від 29 листопада 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду на 17 грудня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 29 листопада 2018 року судом забезпечено позов шляхом зупинення дії рішення Маріупольського об'єднаного УПФУ Донецької області №290 від 30.09.2018 року до набрання законної сили рішення суду.

13 грудня 2018 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву відповідно до якого просив суд, відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідно ст. 7 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються лише при залишенні роботи, що дає право на цей вид пенсії.

Тобто, таким особам призначається пенсія за вислугу років при умові залишення роботи, яка дає право на цю пенсію. В цьому випадку мова йде не про звільнення з роботи , а взагалі залишення такої роботи , тобто в майбутньому така особа не має право працювати на роботі, яка дає право на пенсію за вислугу років . Подальше працевлаштування на таку роботу тягне за собою припинення виплати пенсії за вислугу років на період роботи.

Так, при наданні документів за призначенням пенсії ОСОБА_1 була власноручно підписана пам'ятка пенсіонеру, де зазначені основні права та обов'язки пенсіонера. Згідно абзацу 3 зазначеної пам'ятки вказується, що пенсія за вислугу років призначається при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. У разі влаштування на роботу за посадою, яка дає право на пенсію за вислугу років, виплата пенсії припиняється на весь період роботи на цій посаді, у тому числі у випадках, коли робота на цих посадах має місце після досягнення пенсійного віку. Тобто, з основною умовою при призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 був повідомлений належним чином.

03.05.2018 року ОСОБА_1, у зв'язку із досягненням пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернувся до управління з заявою про перерахунок пенсії, а саме перехід з пенсії по вислуги років на пенсію за віком (аркуш справи 15).

Так, в ході перегляду наданих документів ОСОБА_1 було виявлено, що згідно записів трудової книжки з 22.03.2016 року ОСОБА_1 було переведено на посаду помічника машиніста тепловоза залізничного цеху Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт», наказ № 399/к від 22.03.2016 року. Ця посада затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583 та входить до списку.

З огляду на викладене з 01.03.2016 року ОСОБА_1 вже не мав права на отримання пенсії за вислугу років згідно ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та повинен був повідомити управління про факт працевлаштування на спец посаду.

За таких обставин, у період з 01.03.2016 по 30.09.2018 була виявлена переплата пенсії у розмірі 102260,35 грн.

17 грудня 2018 року розгляд справи відкладено на 14 січня 2019 року.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, є пенсіонером та знаходиться на пенсійному обліку Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

З 21 квітня 2011 року позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно записів трудової книжки позивача вбачається наступне:

- з 10.08.1995 року прийнято до ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» машиністом тепловозу залізничного цеху (запис №24);

- з 21.04.2011 року переведено на тому ж підприємстві на посаду чергового стрілочного посту 2 розряду (яка не відносилась до відповідних списків посад, які дають право на пенсію за вислугою років) (запис №26);

- з 19.05.2011 року переведено на посаду слюсаря ремонту технологічних установок 3 розряду (запис №27);

- з 22.03.2016 року переведено на посаду помічника машиніста тепловозу у залізничний цех (запис №28) де позивач і продовжує працювати до теперішнього часу.

Зі змісту відзиву на позовну заяву, вбачається що, 01 квітня 2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав трудову книжку, де останній запис про роботу був №27, на посаді слюсаря з ремонту технологічних установок.

Під час звернення, 01.04.2016 року позивач особисто отримав пам'ятку про те, що пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, що дає право на цей вид пенсії, проте він не повідомив пенсійний фонд про те, що з 22.03.2016 року його фактично переведено на посаду помічника машиніста тепловозу, що давала йому право отримувати пенсію за вислугою років.

03 травня 2018 року позивач знов звернувся до відповідача з заявою на перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав трудову книжку, де вже останній запис про роботу був №28 (на посаді помічника машиніста тепловозу).

З 03 травня 2018 року позивач перейшов з пенсії за вислугою років на пенсію за віком, яку отримує до теперішнього часу відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

30 вересня 2018 року відповідачем - Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення за №290 про утримання надміру виплачених сум пенсій.

Згідно вказаного рішення, вбачається, що відповідачем було встановлена сума переплати пенсії 102260,35 грн., яка утворилась з 01.03.2016 року по 30.09.2018 рік, у зв'язку з тим, що позивач несвоєчасно повідомив про працевлаштування на посаду яка дає право на пенсію за вислугу років.

Позивач вважає, що відповідачем безпідставно та в супереч закону винесено рішення про утримання надміру виплачених пенсій за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 рік з огляду на те, що жодний закон, регулюючий пенсійне забезпечення не забороняє після призначення пенсії за вислугою років у подальшому працевлаштуватись на посаду, що дає право на цей вид пенсії. Крім того, зауважив, що фактично з 03.05.2018 року він вже отримував пенсію за віком.

З підстав викладеного суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Зі змісту статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) вбачається, що одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (стаття 51 Закону № 1788-ХІІ).

Частиною другою статті 7 Закону № 1788-ХІІ визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Згідно з п.11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Таким чином, важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є звільнення з посад, які дають право на зарахування до спеціального стажу роботи та входять в Перелік затверджений Постановою № 909.

Отже, як було зазначено вище, з 21 квітня 2011 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». При цьому позивач залишив роботу, яка давала йому право на цю пенсію.

22 березня 2016 року, позивач, отримуючи пенсію за вислугу років, за власним бажанням, був переведений на посаду помічника машиніста тепловозу у залізничний цех ДП «Маріупольський морський торгівельний порт» (наказ №399/к від 22.03.2016 року) де і продовжує працювати до тепер. Зазначена посада, дає право на призначення пенсії за вислугу років.

03 травня 2018 року позивач у зв'язку з досягненням пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» перейшов з пенсії за вислугою років на пенсію за віком, яку отримує до теперішнього часу.

Отже, робота позивача на посаді помічника машиніста тепловозу у залізничному цеху є такою, що зараховується до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, працювати на цій посаді і отримувати пенсію за вислугу років одночасно позивач не мав права.

Приписами статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV встановлено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.

Процедура стягнення надміру виплачених сум пенсій врегульована Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 21 березня 2003 року № 6-4, та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 року за № 374/7695.

Згідно пункту 3 Порядку № 6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що надміру виплачені суми пенсій можуть бути стягнуті на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України у випадку, якщо така переплата виникла внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

Таким чином, відповідач діяв у спосіб передбачений законом, приймаючи рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 30 вересня 2018 року №290.

Проте, приймаючи спірне рішення Пенсійний фонд з невідомих суду причин включив до періоду переплати період часу з 03.05.2018 рік по 30.09.2018 рік, в той час як позивач вже отримував пенсію за віком та мав право працювати на будь-якій посаді.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність та протиправність спірного рішення відповідача в частині утримання надміру виплачених сум пенсії за період з 03.05.2018 року по 30.09.2018 рік.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись Конституцією України, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №290 від 30.09.2018 року та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №290 від 30.09.2018 року про утримання надміру виплачених пенсій ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 03.05.2018 року по 30.09.2018 року.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 200 (двісті) гривень.

Повний текст рішення складено та підписано 5 лютого 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.