Рішення № 79606936, 04.02.2019, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/1749/18

2/189/105/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.02.2019 року смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Чорної О.В., за участю секретаря судового засідання Корхової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Покровська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, яким просила визнати відповідача особою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлений строк, визначений у шість місяців та зняти відповідача з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1

Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1; більше двох років за вказаною адресою зареєстрований, але фактично не проживає відповідач, який є її сином.

Відповідач не бере участі в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги. Позивачка змушена сама нести всі витрати по утриманню будинку, у тому числі, сплачувати комунальні платежі, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб, чим порушує право власності позивачки.

Позивачка посилається на ст. ст. 72, 107 Житлового кодексу України, а також на ч. 2 ст. 2, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»,

В судове засідання сторони і третя особа не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Позивачка надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.

Відповідач надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позов визнає, просить задовольнити.

Третя особа надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося у зв'язку з неявкою всіх учасників процесу.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу будинку від 03.08.2005 року (а. с. 6) та засвідченою копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (а. с. 8).

Згідно довідки від 11.10.2018 року, виданої виконкомом Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 у будинку за вказаною адресою також зареєстрований її син - ОСОБА_2 (довідка, а. с. 11).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 08.10.2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2, який з 2015 року проживає у АР Крим (акт, а. с. 12).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст. 29 ЦК України, місцем мешкання фізичної особи є житловий будинок, квартира чи інше приміщення гідне для мешкання в населеному пункті, в якому особа мешкає постійно або тимчасово.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 156 ЖК України, передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Частиною 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України, передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Отже, за змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 р., закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд встановив, що відповідач, ОСОБА_2, не проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 тривалий час, з 2015 року, в утриманні будинку участі не бере, комунальні послуги не сплачує, отже, чинить власнику перешкоди у користуванні, розпорядженні майном, і позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом з цих підстав, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

У той же час, суд відхиляє позовні вимоги в частині зобов'язання третьої особи щодо зняття з реєстрації відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вказані поняття: зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Отже зняття з реєстрації (реєстраційного обліку) не належить до компетенції суду.

Водночас, відповідно до ст. 7 вищевказаного Закону, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є достатньою правовою підставою для зняття відповідача з реєстрації.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, а тому позовні вимоги в частині задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що позивач не наполягає на стягненні з відповідача судового збору, що є його правом, суд при ухваленні рішення зазначене питання не розглядає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 29, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 71,72 ЖК України, 3, 12, 13, 76-78, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Покровська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням- задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 особою, яка втратила право на користування жилим приміщенням (будинком), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В частині позовних вимог щодо зобов'язання Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області зняти ОСОБА_2 з реєстрації за місцем проживання: АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Покровський районний суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований: АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.

Третя особа: Покровська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 04338492, місцезнаходження: вул. Центральна, 20 смт. Покровське Покровського району Дніпропетровської області.

Повний текст рішення складений 04 лютого 2019 року.

Суддя Чорна О.В.