Рішення № 79606775, 04.02.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/167/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бондар Я.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1)

відповідач: Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_2 який діє в інтересах позивача ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (надалі - УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.10.2015 року у справі №404/4510/15-а задоволено позов ОСОБА_1 та зобов'язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровоградської районної у м. Кіровограді ради провести перерахунок та здійснити позивачу виплату щорічної допомоги на оздоровлення. На виконання цього судового рішення 17.03.2016 року позивачу видано виконавчий лист №404/4510/15-а, який адвокатом, як представником стягувача, разом із заявою про примусове виконання виконавчого листа направлено до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області. Однак, 11.01.2019 року на адресу позивача надійшло повідомлення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, мотивоване тим, що законом однозначно не визначено можливість розпочати примусове виконання рішення за заявою представника стягувача. Представник позивача стверджує, що відмова державного виконавця у прийнятті виконавчого листа до виконання суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження". Наполягаючи на тому, що він уповноважений на представництво позивача, в тому числі в органах державної виконавчої служби, просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області від 09.01.2019 року №229/02.1-26 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

- зобов'язати відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області відкрити провадження за виконавчим листом №404/4510/15-а, виданим 17.03.2016 року Кіровським районним судом м. Кіровограда.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що чинним Законом України "Про виконавче провадження" не визначено можливість розпочати примусове виконання рішення за заявою представника стягувача. Доводячи правомірність прийнятого ним рішення про повернення виконавчого документа стягувачу ОСОБА_1 без прийняття до виконання, державний виконавець просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

До судового засідання представники сторін подали до суду заяви про розгляд справи без їхньої участі.

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Розглянувши справу в порядку письмового провадження, дослідивши надані та зібрані докази, суд встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.10.2015 року в адміністративній справі №404/4510/15-а частково задоволено позов ОСОБА_1 Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської районної у м. Кіровограді ради про відмову в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за 2015 рік, в розмірі меншому, ніж встановлено статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Кіровської районної у м. Кіровограді ради провести перерахунок та здійснити виплату позивачу щорічної допомоги на оздоровлення згідно зі статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2015 рік у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з урахуванням здійснених за вказаний період фактичних виплат. Постанова суду набрала законної сили 29.02.2016 року. (а.с. 41 - 44)

На виконання цієї постанови Кіровським районним судом м. Кіровограда 17.03.2016 року видано виконавчий лист №404/4510/15-а. (а.с. 13)

Адвокат ОСОБА_2, як представник ОСОБА_1, 04.01.2019 року звернувся до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області із заявою про примусове виконання виконавчого листа №404/4510/15-а. На підтвердження своїх повноважень надав ордер серії КР №026972 та копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2017 року. (а.с. 29 - 33)

Державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Улюшев Б.В., розглянувши вказану заяву, направив представнику повідомлення №229/02.1-26 від 09.01.2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.6 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження". (а.с. 36 - 38)

Представник позивача отримав вказане повідомлення 11.01.2019 року, а 21.01.2019 року звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскарженого повідомлення, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" наведений перелік виконавчих документів, на підставі яких відповідно до цього Закону рішення підлягають примусовому виконанню. До нього віднесено зокрема виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. (п.1 ч.1 ст.3 Закону).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 3 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року за №489/20802 (надалі - Інструкція №512/5), визначено, що органами державної виконавчої служби є зокрема управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції №512/5 відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За правилами частини 5 статі 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як установлено судом, державний виконавець відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Улюшев Б.В., отримавши заяву представника ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа, виданого 17.03.2016 року Кіровським районним судом м. Кіровограда в адміністративній справі №404/4510/15-а, не відкрив виконавче провадження, а повернув виконавчий лист без прийняття до виконання, посилаючись на пункт 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з пунктом 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Як свідчить зміст оскаржуваного повідомлення №229/02.1-26 від 09.01.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, державний виконавець мотивував це рішення тим, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачена можливість відкриття виконавчого провадження за заявою представника стягувача. Крім того, вказав, що всупереч Інструкції з організації примусового виконання рішень, у договорі про надання правової допомоги від 12.02.2017 року повноваження адвоката ОСОБА_2 на здійснення дій щодо пред'явлення виконавчого документа не обумовлені, а всупереч вимогам ч.4 ст.16 Закону України "Про виконавче провадження" додана до заяви копія договору про надання правової допомоги засвідчена лише підписом однієї сторони договору - представника стягувача.

Частиною 1 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Представництво сторін у виконавчому провадженні унормовано статтею 16 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до частини 1 цієї статті сторони можуть реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов'язаний вчинити певні дії особисто.

Згідно з частинами 2, 3 статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" діти та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов'язки, пов'язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону через своїх законних представників.

Представництво юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом чи установчими документами юридичної особи, або через представників юридичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.

Повноваження адвоката як представника посвідчуються ордером, дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій як представника сторони виконавчого провадження. Витяг засвідчується підписами сторін договору.

Пунктом 10 розділу ІІ Інструкції №512/5 визначено, що повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені зокрема такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна; ордером, до якого обов'язково додається витяг з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій; дорученням органу чи установи, що уповноважені законом на надання безоплатної правової допомоги або про надання правової допомоги.

Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Оригінали документів, зазначених у цьому пункті, або належним чином засвідчені їх копії долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Після пересвідчення наявності у представника належним чином оформленої довіреності оригінал такої довіреності у разі потреби повертається представникові сторони виконавчого провадження.

У випадку реалізації стороною виконавчого провадження права на пред'явлення виконавчого документа на виконання, подання заяви про повернення без виконання виконавчого документа, отримання присудженого майна чи стягнутих сум через представника виконавець перевіряє, чи обумовлені у довіреності повноваження представника на здійснення таких дій.

У разі реалізації стороною виконавчого провадження права на оскарження дій державного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби через представника таке повноваження представника має бути обумовлено в довіреності.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної виконавчої дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, аналіз норм Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції №512/5 свідчить про те, що стягувач - фізична особа - може реалізувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників, в тому числі користуючись професійною правовою допомогою адвоката, на будь-якій стадії виконавчого провадження.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 цього Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 1, 5, 6 статті 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.

Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об'єднання зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. (частина 4 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність")

Форма та зміст договору про надання правової допомоги визначені у статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"

Відповідно до цієї статті договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги.

Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: 2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; 4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; 9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів.

Судом установлено, що між АО "Усатенко і Усатенко" та ОСОБА_1 12.02.2017 року укладено договір про надання правової допомоги. Вказаний договір відповідає вимогам, встановленим статтею 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також загальним вимогам договірного права, передбаченим Цивільним кодексом України. (а.с. 32 - 33)

Умовами цього договору передбачено, що адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання представляти інтереси клієнта в усіх установах, підприємствах, організаціях незалежно від форми власності, а також в органах місцевого самоврядування та органах державної влади, у тому числі в органах державної виконавчої служби (п.2.1 договору). При виконанні зазначених обов'язків адвокатське об'єднання керується чинним законодавством України, може вчиняти від імені клієнта усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти клієнт, користуючись усіма правами, наданими заявнику, позивачу, відповідачу, стягувачу та боржнику без обмеження прав, у тому числі має право від імені клієнта підписувати заяви, подавати виконавчі документи до стягнення (п.2.2. договору)

Адвокат ОСОБА_2, як учасник АО "Усатенко і Усатенко" та представник ОСОБА_1, здійснюючи представництво інтересів свого клієнта в органах державної виконавчої служби, пред'явив виконавчий лист №404/4510/15-а до відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області разом з відповідною заявою та документами, які підтверджували його повноваження як представника - ордером та копією договору про надання правової допомоги.

Суд зазначає, що ці документи в силу частини 4 статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" є належними документами, що підтверджують повноваження представника, який пред'явив виконавчий документ на примусове виконання до органу державної виконавчої служби, на вчинення такої дії від імені стягувача. У договорі про надання правової допомоги таке право представника прямо обумовлено. Копія договору про надання правової допомоги посвідчена підписом адвоката, як це передбачено п.9 ч.1 ст.20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з Правилами організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року №1000/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 року за №736/27181, копія документа - це документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи інформації іншого документа і в окремих випадках деяких його зовнішніх ознак; витяг - це засвідчена копія частини тексту службового документа.

Вимоги про засвідчення документу підписами обох сторін договору, передбачені абз. 2 ч. 4 ст. 16 Закону України "Про виконавче провадження", стосуються витягу з договору про надання правової допомоги (частини договору, в якій зазначені повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій), але не стосуються копії такого договору, яка подається представником на підтвердження своїх повноважень.

Тому суд вважає помилковим висновок державного виконавця про наявність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання з посиланням на неподання стягувачем заяви про примусове виконання рішення, а мотиви державного виконавця, наведені ним в оскаржуваному повідомленні №229/02.1-26 від 09.01.2019 року, суд визнає безпідставними.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції №512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Отже, повідомлення державного виконавця стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання є процесуальним документом виконавчого провадження, а також є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України (індивідуальним актом) та може бути предметом оскарження в судовому порядку.

Суд установив, що винесене державним виконавцем повідомлення №229/021-26 від 09.01.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не відповідає принципам управлінської діяльності, закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України, позаяк прийнято необґрунтовано, недобросовісно, всупереч повноваженням відповідача та вимогам чинного законодавства, що призвело до порушення прав позивача як стягувача у виконавчому провадженні.

Відтак, повідомлення №229/021-26 від 09.01.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Кіровоградській області відкрити провадження за виконавчим листом №404/4510/15-а, виданим 17.03.2016 року Кіровським районним судом м. Кіровограда, суд дійшов до таких висновків.

Пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №512/5 передбачено, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Отже, прийняття до виконання виконавчого листа здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Водночас, таку постанову виконавець виносить на підставі виконавчого документу, поданого стягувачем разом з заявою про примусове виконання рішення. (п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження").

Як свідчать матеріали справи, виконавчий лист №404/4510/15-а наразі повернутий представнику позивача з повідомленням №229/021-26 від 09.01.2019 року, яке судом у цій справі визнано протиправним та скасовано.

За правилами частин 3, 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У спірних правовідносин обов'язок відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа залежить від умови пред'явлення цього виконавчого листа до виконання позивачем як стугувачем, або його представником.

Між тим, частиною 7 статті 246 КАС України передбачено, що висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Натомість суд з метою захисту прав позивача у виконавчому провадженні зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 - про примусове виконання виконавчого листа №404/4510/15-а, виданого 17.03.2016 року Кіровським районним судом м. Кіровограда.

При цьому, суд наголошує, що у разі повторного пред'явлення позивачем чи його представником цього виконавчого листа до примусового виконання, відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.

Щодо клопотання представника позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд дійшов до таких висновків.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановленому законом.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 372 КАС України).

Відповідно до частин 1, 8 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

З огляду на з'ясовані у даній справі обставини та визначений судом спосіб захисту прав позивача, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю під час ухвалення судового рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представник позивача просив стягнути на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу, на підтвердження розміру яких надав суду такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2017 року, укладеного ОСОБА_1 з АО "Усатенко і Усатенко", розрахунок до договору від 19.01.2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 19.01.2019 року про прийняття АО "Усатенко і Усатенко" від ОСОБА_1 готівки у сумі 5000 грн. (а.с. 14 - 16)

Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року №148 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (надалі - Положення №148), яке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.

Відповідно до пункту 25 Положення №148 приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов'язковим.

Згідно з пунктом 32 Положення №148 прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості заповнюються бухгалтером (відповідальною особою установи/підприємства, на яку покладено обов'язок з оформлення цих документів) у будь-який спосіб, який забезпечив би належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, які вносять або одержують готівку, забороняється.

Приймання і видача готівки за касовими ордерами проводиться тільки в день їх складання.

Реквізити у видатковому ордері "Одержав", "Дата", "Сума", "Підпис одержувача", дані документа, що засвідчує особу отримувача [які заповнюються отримувачем готівки (додаток 3 до цього Положення)] та в прибутковому ордері "Прийнято від" не заповнюються в касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених установою/підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі). Інші реквізити в касових ордерах та видаткових відомостях є обов'язковими до заповнення.

Пунктами 33, 34 Положення №148 передбачено, що прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.

Касир під час одержання касових ордерів або видаткових відомостей зобов'язаний перевірити: 1) наявність і справжність на документах підписів, передбачених додатками 2 та 3 до цього Положення, а на видатковій відомості - дозвільного напису керівника установи/підприємства або осіб, які ним уповноважені; 2) правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; 3) наявність перелічених у документах додатків.

Касир повертає документи для оформлення в разі невиконання хоча б однієї із вимог, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 34 розділу III цього Положення.

Касові ордери або видаткові відомості після їх одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах проставляється відбиток штампа або напис "Оплачено" із зазначенням дати (число, місяць, рік).

Оскільки у наданій квитанції до прибуткового касового ордеру від 19.01.2019 року не зазначений обов'язковий реквізит - номер прибуткового касового ордеру, за яким прийнято готівку, тому суд не приймає цей доказ в якості сплати позивачем коштів у розмірі 5000 грн. в касу АО "Усатенко і Усатенко" за надання професійної правничої допомоги у даній справі.

З огляду на непідтвердження здійснення позивачем відповідних витрат на професійну правничу допомогу, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про відшкодування цих витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

Інші судові витрати у справі сторонами не понесені.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 268, 269, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 6/7) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області №229/021-26 від 09.01.2019 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 - про примусове виконання виконавчого листа №404/4510/15-а, виданого 17.03.2016 року Кіровським районним судом м. Кіровограда.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 10-денний строк, установлений статтею 287 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш